Єпископ Олег (Ведмеденко)
Воскресіння. Світ ангельський
Курс лекцій
(Лекції йдуть за нумерацією Біблійної школи духовного вдосконалення єпископа Олега Ведмеденка. Усього на сайті Школи представлено шістдесят дев’ять лекцій. Тема «Воскресіння. Світ ангельський» викладена в лекціях №№ 16-22.)
Лекція № 16
Минулого разу ми завершили розгляд четвертого розділу Євангелія від Матвія і Господь знов направив стопи нашого дослідження на шлях містицизму, знов на шлях вияснення містичних, таємних для нас питань. Тих питань, які поки що закриті для нас. Питань нашого майбуття, того що чекає нас за гробом, питань вічності. Сказав апостол Павло: “Нині знаємо частинно і проповідуємо частинно. Прийде час і пізнаємо, як і пізнанні ми”. Пізнаємо в повноті, але нині частинно. І Господь відкриває нам частинно. Господь дає нам відкриття, Господь дає нам блискавки серед ночі. Духовні блискавки, які є озаріннями. І такими озаріннями я ділюся з вами. Ми сьогодні знову попрацюємо по моєму щоденнику, і хай допоможе нам Господь...
Усе, що узгоджується з Божественним порядком відповідає Небесам. Усе ж противне йому – пеклу. Небо – є добро та істина, пекло – зло і неправда, лжа або обман. Існує Божественний порядок, існує Богом даний Закон. Але слово “Закон” від частого вживання втратило свою суть, ми часто говоримо Закон Божий і забуваємо сутність цього поняття. І тому я використаю дещо іншу назву одних і тих самих речей: Божественний порядок. Закон Божий – це є Божественний порядок. “Бог не є Богом безладу, – сказано в Святому Письмі, – але порядку” саме Він є Законодавцем, і Він же є Вседержитель. Він слідкує, щоб цей порядок виконувався в творінні Його, виконувався у всесвіті. І коли йде порушення цього порядку – то воно називається біблійною мовою – гріх, беззаконня. Іван Богослов пояснює, що гріх то є беззаконня. Гріх то є порушення Закону Божого, порядку Божого. Господь встановив порядок. Він є Любов, – і порядок якому підпорядковане все творіння Боже, це поступовий підйом до досконалої любові. Коли ми не любимо – ми порушуємо порядок, коли ми є нелюбовні – то ми порушуємо Закон; коли ми є нелюбовні то ми грішимо тому що беззаконня – це є гріх. Небо – це добро і істина. Ми знову говоримо про практику і теорію, пам'ятаєте: хліб і вино, які завжди фігурують в Біблії. Хліб – це виконання. “Хліб же Мій, брашно Моє, пожива Моя, – говорить Господь, – це виконувати волю Отця, що послав Мене”. Воля Його в Слові, в “вині”, в теорії. “Пийте з неї всі – це кров Моя Нового Заповіту...” То є вчення, яке ви повинні прийняти в свою кров, вчення, яке ви повинні прийняти в своє життя, тому що кров, душа, життя в Біблії – слова синоніми. Небо – це є добро і істина. Добро – практика, істина – теорія. Істина в одному слові – Возлюби! В цьому вчення Господнє, і коли ми любимо, – ми робимо добро. Пекло по аналогії – зло і неправда, лжа. Сатана – отець лжи. Неправда породжує зло. Неправда і зло антиподи істини і добра.
Людина – посередник між фізичною і духовною природами, бо має в собі як фізичне так і духовне начала. Завдання людини – стати цілком духовним творінням, ангельським творінням, і таким чином обожити твар. Сенс буття – обоження. Сенс творіння – обоження творіння. Бог є любов. Любов не шукає свого, любов прагне розповсюдитись, любов прагне поділитись, любов прагне ощасливити. Перше послання апостола Павла до коринтян, 13-й розділ: “Любов не шукає свого...” Бог є любов. Бог є Сущий, і самодостатній в Тройці Одноістотній і нероздільній, як Отець, Син і Дух Святий. Але так зволилось Богові, через безмежну любов Його створити тих, хто міг би розділити цю радість духовну, тих, хто міг би розділити те щастя любові, і Господь створив творіння. Творіння на відміну від Нього живе в певних межах, в певних рамках. Воно живе в часі, в просторі, воно є матеріальне в порівнянні з абсолютно чистим Духом, Божеством, з єдиним Богом. Господь встановив порядок, і процес обоження іде також по порядку. І йде це шляхом розвитку. І ця драбина в Небо, яку бачив свого часу старозавітній патріарх Яків (він же Ізраїль), і змальовує шляхи сходження тварі до обоження, до Царства Небесного, до майбутнього віку. Розвиток матерії від першопочаткового стану сотвореного до стану духовності. Давайте трохи торкнемося сьогодні цих речей. І будьмо уважні, речі складні. Для викладачів, які викладають точні науки, ці речі будуть зрозумілі, а для тих, хто далекий від природознавчих наук це буде дещо складно.
Для того, щоб зрозуміти як відбулося творіння з точки зору наукової (тому що, істинна наука ніколи не протирічила Святому Письму), уявімо собі нашу Сонячну систему. Ми бачимо над головою Сонце, Місяць, ми відчуваємо під ногами Землю, ми відчуваємо гравітаційне поле. Це все створив Господь. Причому не так створив, як стверджують представники деяких конфесій, тлумачачи Святе Письмо по букві, що Господь сплеснув у долоні і все сталося. Господь не є фокусником, Він не факір – Йому не потрібні такі примітивні речі. Він є Творець і Законодавець, і Він створив порядок розвитку, і все твориться згідно порядку Господнього. І наука може прогледіти цей Богом даний порядок. Господь для того і дав нам розум, щоб ми бачили ці речі, щоб ми усвідомлювали, щоб ми сприймали їх не як аксіому (аксіома – це теорема яка приймається без доведення). А могли це дійсно побачити. Ми маємо планету Земля, яка обертається навколо Сонця, ще планети. Що відбувається сьогодні на Сонці? Які процеси? Ми кажемо: процеси термоядерного синтезу. Вони полягають в тому, що водень вигоряє (розчіплюється) в гелій. Ну добре, от вигорить водень? Що буде далі? Давайте будемо дивитись в перспективу. Ось вигорить водень повністю в гелій, що буде далі? Якщо буде дефект маси зберігатися, тобто, якщо буде достатня маса тіла, то відповідно гелій буде розчіплюватись далі і таким чином реакція термоядерного синтезу буде продовжуватись. І гелій буде міняти хімічну структуру і переходити в елемент з більш великою масою. І так процес буде йти до тих пір, поки зірка (а Сонце це є зірка) не стане залізною, свинцевою все важче і важче... Я кажу зараз теоретично, якщо існує позитивний дефект маси тобто, бо ці процеси ідуть, поки маса достатня. А далі що? Ну ось вже зірка стала з рідкоземельного металу, дуже важкого, і їй не має вже куди стискатись (вона стискається в об'ємі). Причому вона в розмірах може досягти всього декількох кілометрів. Уявімо собі теоретично, що процес іде, і достатньо для цього підстав згідно закону розвитку Господнього тобто, згідно з Божим порядком. Все відбувається згідно з Божим порядком. І от прийде момент, коли електрони будуть ніби вдушуватись в протони і ця зірка перейде в категорію нейтронної зірки. Уявімо, що далі цей процес буде продовжуватись, тоді зірка перетворюється на так званий колапсар або чорну дірку. От чорна дірка – це вже дірка в просторі. Це стан речовини, простору, часу в якому вже не діють відомі нам закони. В якому, власне, вже можна сказати порушені поняття матерії, простору, часу. Це фантастика для нас, хоча насправді науково все доказано. Господь, слава Богу, відкриває розум, посилає Ейнштейнів на нашу планету, дає їм озаріння і показує речі які, скажімо, для Ньютона, були фантастичними. Ось чорна дірка, і якщо уявити собі, що далі все продовжувати – то настане момент, коли попадають всі планети на це “сонце”, і далі воно перетвориться на матеріальну точку. Це стан де немає ні матерії, ні простору, ні часу. Це стан який науковці називають квантовий вакуум, стан рівноваги. Це ми побачили на прикладі нашої Сонячної системи. Тепер піднімемося вище, візьмімо наш Всесвіт. Наш Всесвіт згідно гіпотези, офіційної і прийнятої майже всіма вченими, розширюється, але прийде момент коли він буде звужуватися знов. І цей процес буде йти по аналогії в матеріальну точку, тобто в той першопочатковий стан, з якого все і почалося. Коли згорнутий простір, згорнута матерія, згорнутий час і нічого ще немає. Так було до створення Всесвіту. І тут вчені матеріалісти кажуть: а далі – “біла пляма”, тому що хтось порушив свого часу оцей так званий стан рівноваги, стан квантового вакууму, що існував. Потім він якось порушився сам собою – і відбувся той великий вибух з якого все і почало створюватись. Стало світло, я кажу зараз про буквальні речі. Так от, з точки зору елементарної логіки, ХТОСЬ порушив стан цієї рівноваги. Хто міг його порушити? Тільки Той, Хто є не матеріальним (бо матерії ж не було!), а отже духовним. Тому ми і говоримо: це зробив Творець! Це зробив БОГ, – одним словом ми називаємо цю Сутність. Він порушив, тому що Він є абсолютний Дух, тому що Ним була закладена ця ідея, Ним же реалізована, бо Він є Вседержитель, Він творець енергії. От ми з вами прийшли до початку, а: “На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог”. Слово, ідея... Слово – вираз думки. Богом була закладена програма, і вона почала втілюватися: “...і потім Слово стало плоттю...”. І ми побачили результат, ми побачили славу, ми побачили присутність Господню. Пастер писав свого часу: “Я молюсь в своїй лабораторії”. Молюсь не в розумінні буквальної молитви, а в розумінні того, що коли неупереджений вчений досліджує природу – він бачить задум Творця, і він бачить руку Вседержителя в цьому. Сенс всього творіння – обоження. Сенс всього творіння – це розвиток до висоти обоження.
Ми вже бачимо, як все сталося. Іде розширення матерії, з'являється простір, час, матерія. З'являються зірки, планетні системи. Для чого? Для того, щоб здійснилась програма Божа буття, генезису, програма обоження створіння. Господь творить не як факір, не як штукар, але згідно програми розвитку (еволюції). Правда страшне слово? Таке саме страшне як і комунізм. А між іншим перші християни жили комунами, тобто общинами. Еволюція то є розвиток. Слово еволюція означає розвиток. Щоб не хвилювати нікого словом еволюція будемо промовляти його українською мовою – розвиток. Розвиток матерії від неорганічної в органічну, згідно програми Божої, а не хаотично як твердять матеріалісти. А згідно програми, яка викладена в Біблії: “Сказав Господь – і земля породила...”. Читаймо уважно, не “мудра природа” сама по собі породила, скажімо, молекулу ДНК або молекулу білка. Ні! “Сказав Господь, і земля породила..” Тому що вірогідність того, що в результаті світового вибуху з'явиться молекула ДНК та ще й в ліву сторону закручена є 10 в мінус 300 ступені. Тут є математики і вони знають, що ця подія невірогідна, бо вже 10 в мінус 50 ступені вважається подія невірогідна. Тобто, теоретично можна сказати, що так могло б статися випадково. Але ця випадковість, приблизно рівна тій випадковості, коли посадити мавпу за друкарську машинку, то скільки потрібно років, щоб вона надрукувала роман Л.Толстого “Анна Кареніна”? Теоретично ми кажемо, що можливо колись і надрукує, але практично знаємо – ніколи. На практиці ми знаємо, що подія ця невірогідна. Це подія з вірогідністю 10 в мінус 50 ступені. Або в результаті вибуху в друкарні шрифти так розсипались, що самі зверсталися в повну “Енциклопедію Брокгауза і Ефрона”. Теоретично може бути, а практично ні. Це 10 в мінус 50 ступені, а ви уявіть собі, що таке 10 в мінус 300 ступені – це ні, ні, і ще раз ні! Все згідно з волею Творця. Той Хто встановив цю програму обоження – Він і слідкує, щоб ця програма виконувалась і не давала збоїв. Він встановив всі константи (постійні величини). Він встановив закони фізики, хімії, природні закони які існують, які ніколи ми не маємо права відкидати, так як істинний науковець ніколи не відкидає Бога, бо він розуміє, що все виконується з волі Його. Так, істинний християнин, людина віруюча ніколи не відкидає науку.
Розвиток матерії від неорганічної до органічної, а потім до вищої форми існування матерії – ми говоримо розумної матерії. Матерія яка мертва стає розумною, а розум – це вже ознака божественності, це вже образ Божий в людині: от як Господь створив Homo sapiens – людину розумну! Не лякаймося слова “еволюція” і не кричімо: від мавпи! Розум не від мавпи, а від Бога, від Божественної програми. А яким чином Господь зрощував тіло для Homo sapiens, для Адама, для першої цивілізації людей, – давайте дозволимо Йому самому вибирати методи. І якщо Він вибрав метод еволюції, то не будьмо тими горшками які дорікають Богові, Горщечнику. Пам'ятаєте, як сказано в Святому Письмі: Хіба може дорікнути горщок Горщечнику: «Що ти робиш?». Господь обирає шлях: шлях розвитку, шлях порядку, шлях закону. Ми розвиваємось законно, і розвиток матерії іде від неорганічної через органічну до вищої форми існування матерії – людини розумної. І тут природознавча наука втрачає бачення, тому що це ще не кінець, це насправді ще тільки початок тому що, людина розумна повинна стати людиною духовною, а потім повинна стати ангелом, чистим, світлим, духом. От ангели вже спроможні, будучи духами, бачити духовно Отця, Який є Дух. Споріднене бачить споріднене. Божественний порядок: Адам вечірній, Адам ранішній. “Був вечір і був ранок – день шостий”, – читаємо. Спочатку вечір, затемнення, Адам вечірній – Homo sapiens, людина розумна. Людина яка має образ Божий, людина яка здатна творити, тому що Бог є Творець. Людина розумна, а Бог є Премудрий – це є образ Божий в людині. Людина яка здатна любити: Бог – є Любов, це є образ Божий в людині. Людина є вільна обирати шлях свій, а Бог – є Сущий, тобто Той, Хто має сутність Сам в Собі, а свобода вибору закладена Богом в людині, вона вирізняє людину від нижчих створінь, що керуються суто інстинктами і тому не грішать, тому що інстинкти ведуть шляхом порядку розвитку. Свобідна воля – це є образ Божий в людині. Але є ще і ранішній Адам, той Адам, який ввійшов в сьомий день творіння. Ми розумієм, що мова йде не про буквальний день (24 години), мова йде про день, який на стародавній єврейській мові звучить як “йом”, і означає “період”, “етап”. Хто виміряв день Господній? – читаємо в Святому Письмі. Для Господа один день як тисяча років, і тисяча років як один день. Не підходьте з вашою буквальною міркою до Божественних речей, зніміть покривало букви – воно і до нині лежить в читанні Старого Заповіту і книги Буття зокрема. Перша цивілізація людей, яка зображена під образами Адама і Єви, входить в стан бачення, в стан богоспоглядання, в той стан, який після гріхопадіння став містичним, таємним. Тоді людина стає з Homo sapiens – Homo spiritus, “людиною духовною”. “Був вечір і був ранок – день шостий”, а потім і сьомий, бо людина духовна входить в сьомий день. Людина духовна входить в спокій, а не в буквальну суботу, а суботу як шабат. Перекладімо слово субота на українську мову, щоб не було приводу для спекуляцій деяким протестантським конфесіям, які є юдействуючі, і по букві, як і юдеї свого часу, тлумачать Святе Письмо. Входження в спокій Господній, “Царство Боже не їжа й питво, а мир і радість в Дусі Святім”. От той стан харчування з духовного древа життя, що є древом порядку Господнього, Закону Божого, волі Божої, слова Божого! Древо це має коріння – основу, має стовбур, має розгалуження, має листя на уздоровлення народів, і має плоди, плоди життя...
Господній задум – задум Творця. Господній порядок – закон розвитку матерії від неорганічної до найвищої форми існування людини духовної, яка стає ангелом во плоті. Сенс життя людини – стати ангелом! Коли людина, помираючи, лишає тут, на землі, свою оболонку, як метелик скидає той кокон і полишає його на землі, підіймаючись в небеса! Людина стає духом, і якщо цей дух згідно з законом спорідненості (а цей закон – також закон Божий), підіймається до висот любові, здатний бачити світло і не осліпнути, здатний існувати в тих високих небесних сферах – він там і залишається. І через певний час через спілкування з ангелами, духами світлими, набуває тої мудрості ангельської. Знов, на початку стає Слово Любові, і те Слово, втілюючись вже на новому рівні, на духовному рівні, призводить до слави, тобто бачення Бога лицем в лице, як бачили Його найдосконаліші з Homo sapiens, що стали Homo spiritus, – бачили Бога лице в лице і не вмерли, і дивувалися цьому. Так Мойсей ввійшов в той морок таємний для всіх, він бачив Бога і розмовляв...
Людина – посередник між фізичною та духовною природою. І насправді земля є великим “пологовим будинком”, в якому народжуються духи, що призначені стати дорослими, стати ангелами. Новий етап. Смерті немає – є перехід! Є розгортання Божої програми обоження! І таких планет у Всесвіті є дуже багато, бо сказано: “Господня земля і все, що на ній, Господня вселенна і все, що наповнює її”. Людина має в собі як фізичне так і духовне начала. Завдання людини стати цілком духовним створінням, ангельським, і таким чином обожити твар.
І підходимо до дуже важливого моменту. Моменту вчення про воскресіння. Минулого раз ми вже торкнулися цієї теми, і я вже говорив, що воскресіння відбувається відразу після смерті. Розп'яття, смерть, воскресіння... Слово “воскреснути” означає – “ожити”. Коли народжується немовля – воно починає кричати, і всі зітхають, і кажуть: живий. Коли не кричить – починають його плескати, щоб ожив – воскрес. Він там, в утробі, теж був живий, але ніби мертвий. Він жив харчуючись соками матері, маючи спільне з нею дихання і т.д. А тут він стає жити самостійно. Точно так само все повторюється в світі невидимому. Все йде по синусоїді, це є закон порядку Господнього. Все йде по колу, і людина яка починає існувати поза тілом, як дух, – вона воскресає в нове життя. Це і є те, що ми називаємо воскресіння… Тепер будьмо уважні: ВЧЕННЯ ПРО БУКВАЛЬНЕ ВОСКРЕСІННЯ, В РОЗУМІННІ ВОСКРЕСІННЯ БУКВАЛЬНИХ ТІЛ ЛЮДСЬКИХ, ВИХОДУ МЕРЦІВ ІЗ ГРОБІВ БУКВАЛЬНИХ, ПОВСТАННЯ ПОМЕРЛИХ ТА З'ЄДНАННЯ З ФІЗИЧНИМ ТІЛОМ Є ХИБНИМ, І ПРОТИРІЧИТЬ ДУХОВІ СВЯТОГО ПИСЬМА. Вважайте це теологуменом, вважайте це приватною богослівською думкою, хоча й не мені першому відкрив її Господь... Але я, стоячи тут, з цієї кафедри кажу, що це є істина, яку відкриває Господь, і тримати її в угоду тим ієрархам та членам церкви, які мають буквальне бачення і розуміння Святого Письма я не можу, хоч би і хотів. Тому що був момент, коли Господь і мені відкрив Небо!.. Я про ці речі рідко говорив, але коли Господь надихає казати – я все-таки кажу: “знаю чоловіка який бачив небо відкрите”... І мені Господь показав його, але не тому, що я такий хороший, а тому що, я такий поганий. Тому що, як би я не бачив, я б вже зрадив Його і не один раз: за шматок ковбаси, за спокій. І якби я це зробив – я б давно вже не був би останнім дияконом Собору, будьте певні. Але я не можу цього зробити! Господь показує ці речі для того, щоб ти уже не міг сказати байку замість істини. Я бачив, я знаю! Не вірю, а знаю – це інший момент, коли я знаю. Тому що віра – це річ досить таки не стійка, і вона завжди залишає місце для сумніву, а от знання місця для сумніву не залишають. Так от, я знаю і відповідаю за кожне слово яке я проголошую з цієї кафедри! Не будуть викопуватись трупи з тих могил в яких вони лежать на сьогоднішній день! Не будуть валитися пам'ятники, не будуть вони помагаючи одне одному скидати меморіали, не будуть струшувати прах віковічний. Не будуть вони бігти митися, бритися, одягатися – це є байка, не вірте! Це справді так як сказав Господь: “Будуть дивитися і не бачити, слухати і не розуміти”. І вчать цих байок, хоч і читали в Святому Письмі, що кров і плоть Царства Божого не вспадкують. Тобто, Царство Боже не для фізичних тіл. Якщо дехто вступить в це Царство в цьому житті, побачить його в силі, так це для найдосконаліших, і це велике щастя! Але і ці, найдосконаліші, як апостол Павло моляться до Господа: Господи, я мрію, коли храмина тіла мого розвалиться, тому що вона не дає повністю з'єднатися з Тобою, тому що: кров і плоть Царства Божого не вспадкують!
Воскресіння настає одразу, після смерті фізичного тіла! Запам'ятаймо це, готуймося до цього, в цьому сенс спасіння! Ще раз прочитаю те, що записав я в свій щоденник – ВЧЕННЯ ПРО БУКВАЛЬНЕ ВОСКРЕСІННЯ, В РОЗУМІННІ ВОСКРЕСІННЯ БУКВАЛЬНИХ ТІЛ ЛЮДСЬКИХ, ВИХОДУ МЕРЦІВ ІЗ ГРОБІВ БУКВАЛЬНИХ, ПОВСТАННЯ ПОМЕРЛИХ ТА З'ЄДНАННЯ З ФІЗИЧНИМИ ТІЛАМИ Є ХИБНИМ, І ПРОТИРІЧИТЬ ДУХОВІ СВЯТОГО ПИСЬМА! Насправді душа людини по смерті возноситься в тілі, тільки тілі духовному, ангельському, ефірному як його назвав святитель Феофан Затворник. Тонка оболонка душі – є тіло тонке або ефірне, – сказав він. І в цьому тілі, вже в тілі воскресає, оживає, возноситься в світ невидимий людина після смерті фізичного (точніше біологічного) тіла! В тілі народжується метелик, в тілі він виходить з кокона. От наше фізичне тіло – то є кокон, і в ньому всередині вже формується метелик. І дай Бог йому встигнути за період внутріутробного розвитку (я переходжу вже на аналогію з народженням дитини) розвинутись, піднятися до того духовного стану, щоб коли покличе Господня сурма – розправити крила і піднятись на висоту духовну! І за законом спорідненості піднятись в духовні сфери... Насправді душа людини по смерті возноситься в тілі, тільки тілі духовному, ангельському, ефірному, і не потребує уже з'єднання з тілом фізичним. Кров і плоть Царства Божого не вспадкують. Смерті немає – є перехід, воскресіння в тілі тонкому, ефірному, те, що ми називаємо “душа”. Воскресіння в паралельному (мовою вчених) до фізичного, але духовному, ангельському, небесному світі. Як сказав архієпископ Лука, професор, доктор Войно-Ясенецький, що в надрах цього світу фізичного існує світ невидимий, світ паралельний, світ духовний. Світ невидимий, як ми його називаємо біблійною мовою. Згадаймо ще один момент Святого Письма, тому що кожне слово має ствердитися двома-трьома свідками, так вчить нас Господь. Коли випробовували Його саддукеї і питали: От у жінки було семеро чоловіків. І за законом левірату (ми знаємо, що то за закон. Це коли помирає чоловік і не має буквальних нащадків, дітей, то жінка після смерті чоловіка стає дружиною його меншого брата. І той відновлює насіння для брата свого. Тобто, діти від цього шлюбу називаються дітьми старшого брата, який помер) кожен помирав не маючи дітей. Отже, вона сімох знала і померла врешті-решт сама. І хто ж з цих сімох по воскресінню буде їй чоловіком? Може сім чоловіків вона буде мати? Господь каже: “Не знаєте Писання і сили його зреклися, бо по воскресінню не будуть ні женитися, ні заміж виходити, але будуть як ті ангели на небі”. Ми розуміємо: “ангели – суть службові духи”. Небо – сфера духу. Ні женитися, ні заміж виходити в нашому плотському розумінні не будуть. І знову згадаймо в іншому місці, в книзі Відкриття читаємо, що: “Міра людська – вона ж є мірою ангельською”. То одна і та сама міра, бо людина насправді є ангелом, тільки ще або в зародковому стані, або тільки новонароджений, але прийде час і обов'язково стане ангелом, досконалим службовим духом!
Тепер давайте розкриємо з вами Святе Письмо і прочитаємо два вірші, які завжди є основою для буквалістичного тлумачення воскресіння, і які насправді дещо привідкривають нам ту завісу таїни, яка лежить на розумінні життя майбутнього віку. Перше послання апостола Павла до солунян, 4-й розділ з 13-го по 18-й вірш:
“Не хочу ж я браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як інші, що надії не мають. Бо коли ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо
“Бо це ми вам кажемо
“...хто полишений до приходу Господнього, – ми не попередимо покійних.” Яких покійних? Померлих во Христі, тих, хто помер для гріха во Христі. Тих, хто міг сказати: вже не я живу, а живе в мені Христос. Де вони? Це ті, хто упокоїлись на сторінках Святого Писання, Священного Передання Церкви. Це ті святі, ті мученики, ті праведники Церкви, які пройшли Шлях і піднялися до богоспоглядання. Які пройшли шлях і піднялися до воскресіння віри і до вознесіння духовного, до богоєднання. Так от, якщо їхнє життя, їхня віра, їхнє розуміння не оживе в нас, – то і ми не оживемо. Ми не попередимо померлих! Ми не попередимо тих, хто упокоївся во Христі, тих, хто в Царстві Божому. Не раніше воскреснемо ми, ніж воскреснуть вони в нас: їхня віра, їхнє розуміння, їхнє життя. Вони повинні ожити в нашому житті, ожити в наших громадах не у вигляді символу якому ми поклоняємось. Вони повинні воскреснути в нас! Віра повинна воскреснути в нас, ожити! Коли вона воскресне в нас, тоді і ми будемо схоплені разом з ними на духовному повітрі. Це все духовні речі, Біблія – книга духовна.
“Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з неба...” (знов, кажуть, що ось на хмарах буде спускатися з буквального неба. Буде сидіти на дощових хмарах? Відкиньмо байки! Це духовні речі. Давайте звернемося до твердої їжі. Багатьом з отут присутніх за віком, вже треба бути вчителями. Мається на увазі, за віком сходження досконалості, а ви ще п'єте “молочко”, – каже апостол. Досить пити “молочко” – давайте вже будемо хоча б “їсти кашку”). “Сам бо Господь із наказом...” Наказ про що? Голос архангела про що? Сурма Божа про що? “І пізнаєте істину”, – і почуєте голос архангела... Ангел – вісник, благовіствує слово Боже. “І пізнаєте істину, і істина вас вільними зробить” Наказ про свободу! Хто не вірить – хай згадає ювілейний рік. Читаймо Святе Письмо, бо “Загине Мій народ через брак знання...”– говорить Господь устами пророка Осії в 4-му розділі, 6-му вірші.
Ювілейний рік. 7 х 7 = 49 і 50-й ювілейний. Що відбувалося в ювілейний рік? Сурмили сурми, і це називалося “свято сурем”, і ці сурми називались ювілейні. Між іншим ми і зараз святкуємо 50 років як ювілей, і забули звідки вже пішла назва. Так от, в ювілейний рік відпускались на свободу всі жителі землі, от про що сурмить та сурма! Сурмили сурми і звіщали свободу всім жителям землі. Ці сурми повинні засурмити в наших серцях, бо ми не попередимо померлих. От коли, – коли воскресне в нас їхнє життя, тому то ми тут і досліджуємо з вами і “Житія святих”, і “Добротолюбіє”, і житія святих що упокоїлись на сторінках Святого Письма, а їх тьми тут, одних імен тут тьми. Так от, коли вони воскресають в нас, коли пізнаємо істину через них, через слово Боже яке донесли вони нам, через життя яке показали вони нам своїм життям, – тоді засурмить та сурма в нашому розумінні спочатку, а потім в нашому серці. Тоді пізнаємо істину, і істина нас вільними зробить, і тоді воскреснемо духовно. Зараз ми говоримо про духовні речі. От про що говорить Святе Письмо! А ми чекаємо, що буквально на хмарі ангели з сурмами як мідяний оркестр почнуть сурмити над планетою Земля... Давайте до твердої їжі, ну хто не може – то давайте хоч до кашки, але ідімо вперед, пам'ятаймо про жінку Лотову!.. “Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з неба,..” Небо – сфера духу, біблійною мовою. На початку створив Господь небо і землю... Ми розуміємо, що мова йде про світ видимий і невидимий – всі екзегети так розуміють, і не тільки православні. Так чому ж чекаємо з неба буквального? Те небо як сфера духа в нас повинно сотворитись! Згадаймо, сім днів творіння Господнього: перший день – світло віри, а другий – твердь посеред вод, і Господь називає її “Небо”, в наших серцях... “Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з Неба, і перше воскреснуть умерлі во Христі”. Ось вони ті праведники, вони воскреснуть в нас: їхня віра, їхнє розуміння, їхнє життя. Вмерлі для гріха, ті, хто помер для гріха. “...і перше воскреснуть умерлі во Христі, потім ми, що живемо (поки ще живі) й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом”. Невже знову на буквальних хмарах? Що є хмари в біблійній мові? Послання до євреїв, 12-й розділ, 1-й вірш:
“...мавши навколо себе таку велику хмару свідків”... а в попередніх віршах перераховуються вони: Гедеон, Варак, Самсон, Ефтай і т.д., і каже: немає мені часу перерахувати всіх, тих, хто упокоївся во Христі, хто вірою з гробів виходив – воскресав. До цих хмар ми долучимось на повітрі духовному, а не на буквальному повітрі ми будемо літати, як чайки над водою. Духовно ми долучимось до цієї хмари, будучи краплинками, бо хмара складається з краплинок! І кожен з нас повинен стати краплинкою в хмарі, в тьмах сил Небесних, ангельських. Бо як краплинка роси відбиває весь світ видимий, так і душа людська відбиває весь світ невидимий. Коли вона стає світлою, коли вона починає відбивати світло істини, – вона долучається до хмари, на якій і прийде Господь на землю судити живих і мертвих. От прихід Його – в першу чергу духовний, в наших серцях, прихід у славі, а слава – це присутність Божества. Слова “слава” і “присутність” – слова-синоніми в біблійній мові. Ми відчуємо Його в нашому серці, Він воскресне в нашому серці, Він прийде до кожного з нас і скаже: Прийміть Духа Святого... А потім настане П'ятидесятниця, коли буде повне занурення, хрещення Духом Святим для кожного з нас, якщо будемо йти, якщо будемо стукати, бо хто стукає тому відкривають. Коли Господь возносився на небеса, то Він возносився в тілі... І коли учні задивлялися на Нього, то тут з'явилися ангели Господні і сказали: Що ви мужі галілейські дивитесь на Нього? Цей що возноситься, так само як возноситься, так Він і прийде! Він возносився в тілі, – і прийде він в тілі. Він є Глава, а тіло Його – Церква! Розуміймо, це тверда їжа. Дуже легко по букві тлумачити, забуваючи, що буква вбиває. В нашому тілі, в нашій плоті, в тілі Церкви прийде Христос у славі, як присутність Божества, як здобуття благодаті Духа Святого! Прийде момент – і побачимо й фізичними очима обов'язково, але це інші речі. Тілесними очима прославленого тіла, ангельського тіла побачимо Його і з'єднаємся з Ним в Царстві Небесному в – Царстві Духа. Але спочатку Він повинен прийти в наших серцях, в хмарі віруючих і вірних, хмарі тих, хто Його справді бачить духовними очима і може про це свідкувати. От вона, хмара свідків Господніх...
“Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з Неба, і перше воскреснуть умерлі во Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, (повітря духовне) і так завсіди будемо з Господом. Отож, потішайте один одного цими словами” – говорить апостол Павло. Це є шлях церкви, це є шлях кожного з нас. Спочатку Господь повинен прийти в наших серцях, в нашій плоті, а коли Він прийде в нашій плоті тоді відкриються нам духовні очі і тоді ми Його і побачимо і буквально, духовними тілесними очима. “Бо вже Христа по плоті не знаємо”, – говорить апостол Павло. “Кров і плоть Царства Божого не вспадкують”, а ми ще досі говоримо про м'ясо... Прославлене тіло, ангельське тіло, містичне тіло, тонке тіло – в ньому Господь на Небі, в сфері духу. В ньому будемо і ми, і тілесними духовними очима, але тіла прославленого, а не грубо фізичного, ми побачимо Його буквально, обов'язково. Тільки спочатку мусить бути прихід Його в наші серця, в наше тіло. Тільки спочатку – ісповідання нами Його во плоті, в своїй плоті! Це є шлях, і цей шлях ми кожного разу розглядаємо, про нього ми кожного разу говоримо під час літургії. Священик виголошує, так як виголошував Христос: “Пийте з неї всі, це є кров Моя Нового Заповіту (це є вчення), що за вас і за многих проливається на відпущення гріхів...” “Прийміть, споживайте, це є тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів” (прийми це тіло, виконання Господнє в свою плоть). Причастися Його тіла і воно стане плоттю Христовою в тобі. Прийми вино – вчення, що звеселяє серце праведника в свою кров, в своє життя, – і воно стане кров'ю Христовою у вас. Ісповідай Христа в своїй плоті своїм розумінням своїм життям. Хай прийде Христос в твоїй плоті, а тоді побачиш Його, а тоді і долучишся до хмари святих Всевишнього, а тоді і візьмемо владу разом з святими Всевишнього, і царюванню нашому не буде кінця. Амінь.
Наступного разу ми з вами розглянемо Перше послання до коринтян 15-й розділ, з 19-го по 58-й вірш, – там також розкриваються духовні речі воскресіння. Зерно яке потрапляє в землю, якщо не вмре – то не оживе. Ми будемо розглядати ці речі містичні, таємні але реальні.
Лекція № 17
Минулого разу ми працювали над розкриттям теми світу невидимого, світу духовного. Господь привідкривав нам завісу життя майбутнього, життя душі позагробового, життя вічного. Бо життя душі як ми з'ясували, продовжується одразу після смерті фізичного тіла. Це то і є, насправді, воскресіння. І нагадаю, як ми вийшли на цю тему. Ми з вами закінчили розгляд 4-го розділу Євангелія від Матвія, і розглянули 24- й вірш:
“А чутка про Нього пішла по всій Сирії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених...” Ми ширше почали розглядати поняття біснуватих, що є біснування. І розглянули його як би на двох рівнях. Перший рівень – біснування як бездуховність, яка породжує лихі думки, пожадливості плоті, пристрасті, тобто внутрішнє біснування. І паралельно почали розглядати зовнішнє біснування, тобто з'ясували що ми живемо насправді в світі невидимому. Невидиме живе в невидимому, а видиме в видимому. Тіло живе в фізичному світі, але душа є духовна, і вона існує паралельно. Ми з'ясували, що людина є проміжною ланкою між природним (фізичним) і духовним, тому що в ній є два начала: начало природне – це є тіло, і начало духовне – це є душа.
Ми вийшли на вищі рівні розгляду цієї теми. І минулого разу ми повністю розглянули Послання апостола Павла до солунян, 4-й розділ, 13-й – 18-й вірші. Ми зараз розглядаємо воскресіння душі, життя після смерті фізичного тіла. Сьогодні я хочу розпочати наше дослідження з Першого послання апостола Павла до коринфян, 15-й розділ, з 1-го вірша:
“Звіщаю ж вам, браття, Євангелію (тобто, благу вістку, грецькою мовою Євангелія означає – “блага вістка”), яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій стоїте, якою спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп”. Тобто не фанатично. Віра сліпа – це є віра фанатична. Ми маємо віру, яка є вірою свідомою. Ми говоримо про ті речі, які бачили духовними очима; ми віруємо тому, що освятили нашу віру світлом розуміння нашого шляху, ми бачимо куди йдемо, ми розуміємо суть спасіння, сенс Євангелії. В чому полягає блага вістка, в чому полягає Євангелія – вістка, що несе життя? (Життєдайна вістка – так можна було б перекласти це слово). Вона полягає в тому, що: “Хто увірує і охреститься (знову наголошую, що охреститися не означає ввійти в воду сухим, а вийти мокрим. Мова йде про хрещення духовне. Охреститися – означає повністю зануритись у віру яка від слова, і здобути благодать. Охреститися Духом Святим, піднятися до повного занурення в Дух Святий. Ввійти в програму Господнього спасіння. От що означає повністю зануритись – від грецького “баптисма”, що означає “повне занурення”) спасен буде, хто ж не увірує осужден буде” (Мк. 16.15 – 16) В одному реченні – вся суть Євангелія! Безумовно, якщо ми увірували наосліп то ми не спасаємось, бо сказано: Вірою спасетесь. А віра від слухання слова Божого, і ми розуміємо, що не тільки від слухання, але і від розуміння слова Божого. Тому що ми можемо послухати слово Боже китайською мовою – і нічого не зрозуміти, і це не означає, що воно приведе нас до віри. “Возлюби Господа Бога свого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всіма силами твоїми і всім твоїм розумом”... Ми повинні прийняти благу вістку про спасіння всім єством своїм і розумінням своїм. Тоді, коли ця євангельська вістка дійде до нашого серця, до нашого розуміння, до нашої волі, – тільки тоді ми будемо мати віру живу і дієву, віру, що здійснюється, а не мертву, бо і біси вірують, але тремтять. Віру, що здійснюється любов'ю, а для цього треба зрозуміти найперше сутність Євангелії, сутність Закону Божого – любов над усе, возлюби! Бог є любов, і все сходження наше до найвищих щаблів досконалості є насправді сходженням до любові.
“Бо я передав вам найперш, що й прийняв, – що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили". Я не буду зараз сягати біблійної символіки цих речей. Зараз ми розглянемо ці речі просто по букві, нас цікавить зараз буквальне воскресіння, нас цікавить воскресіння нашого життя, нашої душі, нашого єства. Воскресіння для життя вічного. І розглянемо буквальний аспект. “Потому з'явився Він Якову, опісля – усім апостолам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я був переслідував Божу Церкву. (Згадаймо книгу Діянь апостольських. Апостол Павло мав ім'я – Савл. І був фарисеєм з фарисеїв, як себе він назвав, – він справді переслідував християн, маючи віру, але не віру, що чинна любов'ю. Віру навіть не підзаконну, а беззаконну). Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, (і тут, знову він поправляється), але правда – не я, але Божа благодать, що зо мною вона. (Як говорить апостол Павло? Вже кому б було сказати: Я все-таки змінився, я все-таки прийшов до свідомої віри, Я прийшов до любові. Я... Ні! Я – остання літера алфавіту. Ні! – говорить Павло, – не я, а благодаттю Божою я те що є. Не ми, як і говорить Господь: “Що ви маєте такого щоб не взяли? А якщо взяли, чому так говорите ніби не взяли”. Дуже часто ми, прийшовши до розуміння якихось речей, прийшовши до бачення духовного, починаємо приписувати собі ці чесноти. Ні, не я, – Господь відкриває в супереч мені, а моя заслуга лише в одному: я дозволив Богові це зробити, дозволив Богові відкрити, я впустив Його в серце. Та і це не так, – заслуга моя в тому, що не дуже сильно спротивлявся волі Його. Так і говорить Павло: то не я , не подумайте, що я! Він говорить: я працював, але працював насправді не я , а благодать та що в мені. Мене Господь вів, а я дозволив Йому це зробити. Згадаймо, як Господь засвітив Світло Своє йому по дорозі в Дамаск. Хіба він йшов до любові? Він йшов до клопоту (Дамаск означає “клопіт”), йшов переслідувати християн. Він ішов дорогою клопоту переслідування Христа, як сказав Господь: “Савле, навіщо ти переслідуєш Мене?”.
“Тож чи я, чи вони, – ми так проповідуємо, і так ви ввірували. Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, – як же дехто між вами говорять, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, – то проповідь наша даремна, даремна також віра наша!” Безумовно, вся віра наша будується на воскресінні. Христос воскрес! Воістину воскрес! Вся віра наша побудована на цьому догматі (визначенні істини) про воскресіння. Ми віруємо, що воскрес Христос, ми віруємо що воскреснемо і ми з вами, але бачимо: в якому тілі Він воскрес? В тілі прославленому, в тілі духовному, в тілі, яке має чудесні властивості! В тілі яке може проходити через двері, як і ввійшов Він до учнів, але в тілі, яке насправді є тілом, не духом безплотним, але тілом. Так і сказав Господь, що: Подивіться на Мене. Дух костей не має, тіла не має Я ж маю! Безумовно, ми повинні воскреснути уже в тілі: в тілі духовному, в тілі ангельському, але в тілі! І це тіло насправді зараз існує в нас – це тіло є тонка оболонка душі, його можна назвати ефірним тілом, тонким тілом, як це зробив святитель Феофан. Але це є тіло, дух має тіло! Ця ідея Господня, яка є в нас, а ми всі є частинкою Божества, частинкою Духа безплотного, що є Господь – абсолютного Духа, чистого Духа. Ми маємо тіло, яке можна назвати душею. Душа власне – це і є наше тіло. “Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають (не “не воскреснуть” колись, але “не воскресають” уже тепер! – О.В.) померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес. Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, – ви в своїх ще гріхах, тоді й загинули й ті, що в Христі упокоїлись!” Чому загинули? А тепер по духу давайте розглянемо. Тому що вони повинні воскреснути в нас! Якщо ми не воскреснемо, а воскреснути потрібно спочатку духовно, – то не воскресли, загинули в нас і спочилі праведники! Тому що на початку духовне, а потім тілесне. Так угодно для Господа, хоча насправді ми все перекручуємо і в нас виходить навпаки: спочатку тілесне, а потім духовне. Перший повинен був народитись Яків – ні, народжується Ісав. Перший мав бути Авель – смиренний, а народився Каїн – земний. Перший мав бути Ісак, а не Ізмаїл, – ні, народжує Агар Ізмаїла, а потім Сарра Ісака. Перший повинен був бути Зерах, а не Фарес, але все навпаки. Так от, для Господа перворідне – це є духовне. І спочатку Церква повинна воскреснути духовно, тоді тільки ми побачимо Христа і фізично! Тільки фізично – не в плані грубого фізичного тіла; тілесно – тільки тілом прославленим, очима духовними. Тільки тілом прославленим, духовним, а не фізичним, грубо матеріальним.
“Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!” Який гарний вірш! Що значить надіятись на Христа тільки в цьому житті? Дуже багато прошарків тут, безумовно, як і все Святе Письмо – багатовимірне, – кожен вірш має дуже багато рівнів розуміння в міру того, хто як може вмістити. Ну от, давайте розглянемо буквальне тлумачення. Якщо я надіюсь на Христа тільки в цьому житті... Я приходжу до віри, приходжу до Христа тільки тому, що хочу добре жити в цьому житті, – от що це означає! Дуже часто приходять так люди в протестантизм, в церкву. Яскравий приклад, коли кажуть: пішла до католиків, бо там добре, і гуманітарну допомогу дають… Я нічого не маю проти католиків. Так само як би в православ’ї ця інституція милосердя була б напрацьована і налагоджена, то пішла б в православ'я, бо “мені хочеться жити добре”. Людина хоче втекти від проблем світу – і втікає до Христа, втікає в громаду де її розуміють, де її вислухають, де допоможуть. Ти надієшся на Христа тільки в цьому житті? Це вже добре! Але цього недостатньо: Нещасний я, – говорить Павло, – якщо я приходжу до Христа тільки заради цього життя. Тільки для того, щоб в цьому житті мені було добре. Я бачу, от як віруючі живуть! Вони будують будинки, вони мають автомобілі, вони забезпечені, вони мають міцні сім'ї і т.д. Це чудово! Слава Богу! Працює Господь! Я йду сюди заради того, щоб мені в цьому житті було добре. Слава Богу! Це вихід із світу, але це тільки початок, це ще тільки срібло, не золото. Срібло дочасне, – а золото вічне. Ми повинні розуміти, що ми приходимо до віри, щоб стати на шлях який веде у вічність. Чудово, що ми маємо благословення і в цьому житті матеріальному. І це обов'язково повинно так бути, бо Господь прийшов для того, щоб ми мали життя, і з подостатком щоб мали. Ми розглядали ці вірші коли вивчали тему “Здобуття Духа Святого”, і працювали над молитвою, яка допомагає позбутися проблем нашого життя. А одна з проблем – це є злидні. Розглядаючи це питання ми багато віршів торкались, які підтверджують, що Господь не хоче, щоб ми були голі, босі, голодні, не мали чим заплатити за квартиру, не мали домівки і не мали за що вивчити своїх дітей. Цього Господь не хоче, бо Він хоче того, що хочемо й ми своїм дітям, – а ми хочемо, щоб вони були ситі і зодягнуті, щоб вони жили достойно. То тим більше цього хоче Господь! Тільки Він хоче, щоб ми на перше місце поставили духовне, а все останнє нам додавалося, як і сказано: “Шукайте перш за все Царства Божого, все інше вам додасться”. Все інше обов'язково буде, бо, як говорить псалмоспівець Давид: “Я був молодий і зістарівся, але я не бачив праведного, щоб опущений був, і дітей його, щоб хліба просили”. Це є Господня програма, але якщо я приходжу до Христа тільки заради цього, – то я нещасний, бо попереду немає нічого. Уявіть собі людину, яка не вірить в життя вічне, не вірить в життя душі позагробове, не вірить у воскресіння, і прийшла до віри лише тому, що діє цей Закон. Бо вона бачить, що сусід був п'яниця, а прийшов до Христа, прийшов до віри, почав ходити в церкву, почав досліджувати Святе Письмо, – в нього змінилося життя. Змінилося життя в одного, другого, третього, – значить це не випадковість, а закономірність! Чудово, тоді і я хрещуся в цій воді, і я тоді ввійду в цей Йордан і в мене буде так само добре... Дійсно, і в тебе стає так само добре. Але якщо немає надії на життя вічне, немає віри в життя вічне, – то всеодно ти найнещасніший з усіх людей. Тому що все це земне – воно є минуще, тому що, приходить розуміння що в труни кишені нема, що все полишиш – і не відомо кому, і якщо немає вічності, то для чого це все? От і прийшов до віри, став жити краще, і тоді прийшов до розуміння того, що для чого воно мені потрібне? Якщо прийшов до розуміння яке розчаровує – то і є ти найнещасніший від усіх. Чому? Тому що іншим немає в чому не розчаруватись. Ті які не прийшли до Христа – вони так і усвідомлювали, що от таке є життя. Вони не бачили кращого, а ти побачив краще і розумієш, що вічності немає, – і приходить розчарування, смуток, смертельна туга, тому що помирати не хочеться, тому що помирати страшно, бо там нічого нема... І це справді страшно, бо ми знаємо, що найстрашніше – це невідомість. І найнещасніші люди є ті, які живуть в невідомості про те, що очікує їх завтра. Християни говорять про те, що вони бачили, про те, що знають. Християнин повинен бути “мужем з відкритим оком”. Мати віру (муж біблійною мовою – це віра, розуміння відкрите). Більше того, християнин повинен піднятись до вершин досконалості і побачити ще в цьому житті, будучи ще в тілі, побачити духовними очима майбутнє життя, світ невидимий, отримати містичний досвід. Це для нас. І коли ти бачиш це, тоді поняття “вірю” переходить на більш вищий щабель – “знаю”. Тоді ти стаєш херувимом. Херувим – це ангел відання: “Ми таємно херувимів з себе уявляємо...” Уявляємо себе тими, хто має відання: ми повинні піднятись на висоту цього відання. Якщо ж ми надіємось на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей...
“Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних”. Тепер і ми повинні пройти Його шляхом. Христос показує шлях, Він показує шлях воскресіння. Він показує шлях буквальний і шлях духовний. Це шлях воскресіння, причому в першу чергу – це шлях воскресіння духовного, тому що на початку Слово. А потім Слово стає плоттю. В першу чергу ми повинні говорити про духовне воскресіння, і воно має цікавити нас в першу чергу безумовно, поки ми ще в тілі. Ми повинні воскреснути – тобто ожити духовно, бо ми були мертві, а стати повинні живими. Ми повинні жити Христа ради. Ми повинні мати віру, що здійснюється в любові, що чинна любов'ю. Ми повинні мати надію яка підтверджується відчуттям присутності Господньої, баченням слави Його. Ми повинні підніматися до досконалої любові. Ми повинні іти цим шляхом, шляхом воскресіння, і щодень помирати для гріха, і щодень воскресати в життя вічне, як говорить апостол Павло: Я щодень помираю... Ми повинні щодень розпинати в собі гріх разом з Христом, бо Він допомагає нам. Сама ти нічого не зробиш: “Не я живу – живе в мені Христос” Він показав мені шлях, і залишається зі мною, по всі дні до скінчення віку мого. З Церквою до скінчення віку світу цього, як Слово, як Дух. Слово, віра, Дух або Благодать Всесвятого Духа.
Я повинен розпинати гріх в собі разом з Христом, помирати для гріха разом з Христом, – і воскресати разом з Христом! І я буду так іти по спіралі, по колу в Галілеї. (“Зустрічайте Мене в Галілеї, – каже Господь учням, – Я випередив вас, ідіть в Галілею, там я зустрінуся з вами” Галілея – коло)! Щодень – шість днів працюй, сьомий день – спокій для Господа. Спокій тому що, ти напрацював – і в результаті піднявся на сантиметр духовно, ти очистився, приніс плід і маєш від цього духовну радість. По колу, в “Галілеї”, на висоти вічності піднімаємось... І тоді прийде момент обов'язково для тих, хто є ревнитель справи Господньої! Прийде той момент про який говорить Господь: “Поправді, поправді кажу вам, де хто з отут-от приявних смерті (фізичної смерті тіла) не скуштує, поки не побачить Царства Божого, що прийшло воно в силі!”. А для тих, хто ще не встиг піднятися до висот ангельських (бо дехто стане ангелом тут, дехто сподобиться стати ангелом тут, ще в цьому житті) – то ті, хто не досягне таких висот, в кого Царство Боже ще не прийде в силі в серці його, то він хоча б підготує себе до того, щоб воно прийшло в силі потім, в житті вічному, майбутньому, після воскресіння. Все одно мусить бути воскресіння: спочатку воскресіння тут для мене, духовне, і тоді я зможу вигукнути разом з апостолом, разом з пророками: “Де смерть твоє жало?!.” Тому що, тоді смерті вже нема, а є очікування переходу, очікування скидання цієї оболонки, храмини, яка заважає мені повністю з'єднатися з Богом. І це щасливе очікування смерті! Так, дійсно, для юдея це спокуса, а для гелена глупота. Так, ми ісповідуємо такого Христа, ми ісповідуєм таку віру, і ми говоримо про те, що бачили! Христос пройшов цей шлях – то і ті, хто називає себе християнами пройдуть цей шлях. І тисячі і тисячі, сотні тисяч дітей віри, синів Божих по Благодаті Христовій пройшли цей шлях, бачили і свідчать про те! І вони повинні воскреснути в нас, бо ми не попередимо їх. Ми не попередимо тих, хто впокоївся во Христі, ми не попередимо покійних! Вони спочатку повинні воскреснути в нас, а потім і ми підхоплені з ними на хмарах свідків Господніх – віруючих і вірних – на повітрі духовному назустріч Господеві. І так завжди з Господом будемо! Найкраще воскреснути тут, в цьому житті, бо коли воскресає в нас віра – тоді ми стаємо дорослими християнами. Це не означає, що до моменту воскресіння в нас віри ми не були християнами. Ми були християнами, але були дітками у вірі. Тепер нам потрібно стати дорослими християнами, які мають віру живу, воскреслу, які бачать славу Господню духовними очима. Які відчувають присутність Божества в собі, як теплоту Духа Святого. Прийшов Христос після воскресіння, дихнув і сказав: “Прийміть Духа Святого”... Які починають розуміти реальні речі нашого буття, які починають робити справи милосердя Христа ради, не тому, щоб мене похвалили ближні мої, а навпаки втікаючи від ока ближніх моїх – в таїні. Тому що зростає в них віра жива, не мертва, не фарисейська, але справді жива віра. Це коли я живу в цих реаліях Божественних, коли Дух Святий в мені і Він всьому мене навчає, коли я вже бачу Небо відкрите, або хоча б привідкрите. Коли я бачу це світло Христове, яке освітлює моє серце, і моє розуміння, і мої сили, зміцнює мене, і веде мене по життю. І якщо навіть в цьому житті я не підіймусь до Царства Небесного, тому що, це вершина досконалості, – то у всякому випадку після смерті фізичного тіла згідно із законом спорідненості який діє (споріднене прагне спорідненого) я, пройшовши митарства і піднявшись на висоти любові, а потім опустившись на низькі частоти пекла і темряви, зла, знов підіймусь до Господа, Який веде мене в ці висоти! Бо за законом спорідненості я не зможу жити в темряві, бо що є спільного між світлом і темрявою? І тоді, перебуваючи серед чинів ангельських, в тому світі невидимому, світі ангельському, який повністю просякнутий світлом Христовим, за короткий час я досягну ангельської мудрості. І стану таки ангелом, якщо не став ним ще в тілі фізичному...
“Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних. Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен в своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу. А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не «покладе всіх Своїх ворогів під ногами своїми!» Як ворог останній – смерть знищиться...” Це програма Господня для всієї Церкви, для кожного з нас, бо ми є члени церкви. Кожне слово Господнє діє як на рівні загалу, громади, людства так і на рівні індивідуальному, кожної душі людської. І це чудово! Це колесо в колесі Єзекіїля. Єзекіїль бачив програму Господню як колесо в колесі. Він бачив велике колесо історії Господньої, яке рухали херувими (ті, хто мають відання, тому що дні скорботи цієї, скорботи зневіри, безнадійності, нелюбовності вкорочуються за рахунок вибраних. А вибрані це ті, які прийшли до трапези Господньої. Багато званих та вибраних мало. Але ж ті вибрані, хто приходить до трапези премудрості Божої, обов'язково піднімаються до висоти відання і не просто проголошують: “Ми що нині херувимів з себе уявляємо...” А стають херувимами во плоті і вони рухають те колесо історії, і вони рухають те колесо спасіння яке котиться до мети, а мета та Царство Боже). І не важливо на якому відрізку цього величного шляху знаходиться кожна душа зокрема. Тому що це колесо має вигляд коліс в колесі: кожна наша душа – це є маленьке колесико у великому колесі. Вернімось до слів Господніх: “Поправді, поправді кажу вам, дехто з отут-от приявних смерті не скуштує поки не побачить Царства Божого, що прийшло воно в силі”. Дехто питає: як же так, Господи, хіба правду сказав Христос? Хіба побачили апостоли Царство Боже? Та ми вже через 2000 років і то не бачимо цього Царства тут... Побачили! В тому і мудрість Господня, що слово Боже працює як в глобальних, так і в маленьких вимірах. Як для загальної хмари віруючих і вірних, так і для кожної росинки, яка складає цю хмару. “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих”. Так, смерть духовна сталася через людину. Господь запрограмував людині духовне життя. Сенс всього життя творіння полягає в тому, щоб обожити це творіння. Сенс буття в обоженні! І творіння розвивається від неорганічної через органічну і до вищої форми існування матерії – людини. І ця людина повинна стати духовною. Homo sapiens повинен піднятись до Homo spiritus, до людини духовної! Людство – це є колиска ангелів! Земля – це є “пологовий будинок” світу невидимого, і не тільки наша Земля. Господній всесвіт, і все що наповнює його. І є ще міріади і міріади тих колисок розуму, що повинні піднятися до висоти воскресіння, до висоти премудрості Господньої, до висоти любові. Тому що любов над усе, любов все покриває, любов все наповнює. Бог є Любов! І смерть через людину, безумовно, коли людина повинна була бути духовно живою, а вона впала... Адам і Єва – перша цивілізація людей віри, перші люди віри, які піднялися до висоти сьомого дня, ввійшли в спокій Господній, – впали, пішли іншим шляхом. Пішли шляхом не інтенсивного розвитку, але екстенсивного. Пішли не “вверх”, а “вшир” і, в результаті, вниз. І прийшла смерть бездуховності, а смерть віддалила від істини, від віри живої, віддалила від благодаті. От вона смерть. І Господь знав, що так буде. Невже ви думаєте, що Господь, в Якого немає ні минулого ні майбутнього, Який є Альфа і Омега, Початок і Кінець, коли творив світ не знав, що людина впаде? Знав, але якби Він заклав у Програмі що людина ніколи не впаде, то це вже була б не людина – це був би робот! Господь не творить роботів, роботів творять люди. Господь творить людину за образом Своїм, а одна з ознак (і чи не найважливіша ознака образу Божого в людині) – це є свобідна воля. Вільно обирати ми можемо з вами. Господь робить все необхідне, щоб направити цю волю на шлях життя вічного, але ми маємо іншу змогу, – і ми вперто опираємось волі Господній. Як зробив це Адам. От чому від Адама “перворідний гріх” в кожному з нас: так, ми всі проходимо цим шляхом. Згадаймо слова апостола Павла: “Твар підкорилася марноті недаремно, а через Того, Хто скорив її в надії на визволення”, в надії, що і сама вона своєю волею, а не насильно підніметься до висоти синів Божих, до висоти Духа, до життя вічного! Що і сама вона воскресне! І це було закладено в програмі, Господь знав, що так буде, тому що це є реалізація вільної волі творіння. І в Адамі ми всі помираємо, тому що той Адам в кожному з нас, закон плоті в кожному з нас, і він виконує свої функції на певному етапі. Ми не можемо існувати без інстинктів, поки ми в тілі, і поки ми не підкорили вищим законам ці інстинкти. І на певному етапі ці інстинкти є позитивні для творіння Господнього: інстинкт самозбереження, продовження роду... Це все звірячі інстинкти, вони закладені Господом, ця програма закладена, проте вони позитивні. Позитивні в павуці, в пташці, що літає, вони позитивні в овечці і в тигрі і т.д. Але коли творіння піднімається на висоту уже людини, яка має Образ, – то тоді починається боротьба інстинктів звірячих і закону розуму, що є в людині. Морального закону, який Господь вкладає в Своє творіння. І твар підкоряється марноті, але підкоряється, бо так заплановано, що запрограмована вільна воля, бо інакше не буде образ Божий, інакше ти ніколи не досягнеш подоби Божої, інакше ніколи не буде обоження і богоєднання.
Адам в нас, але і Христос також в нас! “Таємниця від віків і поколінь... Христос у нас – надія слави” Адам – земний (так перекладається це ім'я), а Христос – духовний (Помазаник, помазаний Духом Святим). І земне і духовне в нас. “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих” – в нас ця програма закладена. Програма духовного воскресіння, і програма воскресіння буквального. Програма відмирання фізичного тіла, і програма вічного життя тіла духовного, тіла ангельського, тіла прославленого. “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть...” Для всіх цей шлях. Ми можемо свідомо його відкидати і свідомо спротивлятись Господеві, стати противниками Божими і разом об'єднатися в систему ім'я якій – сатана. А сатана – це є обманець, і супротивник. Господь – є Правда і добро, сатана – є лжа, обман і зло, спротив добру. Так от, коли ми в цю когорту “преславних” духів злоби піднебесної віддаємо себе – ми стаємо супротивниками Божими. “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен в своєму порядку...” Ми повинні відкинути систему спротиву, ми повинні відкинути бога віку цього сатану, ми повинні відкинути лжу і зло і прийти до правди й добра. Ми можемо свідомо обрати шлях від Адама до Христа – і Господь зробить все для того, щоб ми стали на цей шлях Христа, шлях спасіння, шлях праведності. “...кожен в своєму порядку: первісток Христос (Він показав шлях. Він говорить: Я є Шлях, і Правда, і життя. Шлях правди який веде в життя вічне. В чому правда? В чому істина? В одному слові – Возлюби! А коли не можеш возлюбити – тоді змирись, віддайся на волю Божу, і Він приведе тебе, Він дасть тобі любов. Все по Благодаті Христовій, бо нашого немає нічого. Ми є твар, ми є твориво. Хіба скаже горщок Горщечнику: що ти робиш? Віддайся на волю Божу, змирися, прийми це – це благо тобі. Спочатку Христос повинен воскреснути в наших серцях. “Христос воскрес!” Ця фраза найважливіша для нас з вами, і кожного зокрема. Тому що Христос повинен воскреснути в нашій плоті, в нашому розумінні, в нашому серці! Це для кожного з нас! Христос – є Первісток, в Посланні до римлян сказано: “Він є перворідний поміж багатьма братами...” Ми брати Його, і ми йдемо за Ним), потім ті, що Христові, (ті, хто брати Його) під час Його приходу. (І цей прихід для нас кожного індивідуально передбачений. “Таємниця від віків і поколінь – Христос у вас...” І прихід Його в нас. І знову таки, не суть важливо для мене, коли прийде Христос у всьому загалі, коли всі Його побачать, коли Він прийде у славі на всій землі. Мені дуже важливо, коли Він прийде у славі в моєму серці! І коли Він сюди прийшов – то все, Царство Боже в мені, я вже там, я спокійний, я знаю, що повинен робити справу Господню незалежно від того, що мене оточує. Христос в мені! Коли учні питали Христа: “Господи, чи не цього часу Ти відродиш царство Ізраїля?” – це те саме, що ми переймаємось: Господи, коли вже буде прихід Твій, щоб всі Тебе побачили від сходу до заходу. Від тих, хто тільки приходить до віри (на сході) і до тих, хто на заході і цілий день вже пропрацював у винограднику Твоєму? Господь каже: Не ваша справа вираховувати роки і доби і години, які Отець поклав у владу свою. Не ваша справа! Ти зміцняй серце в благодаті. Ти знайшов Христа в собі, Христос воскрес в тобі, – і слава Богу! Іди далі. Ти знайшов у собі джерело Духа святого, ти маєш присутність у собі, ти бачиш славу Господню в собі? Іди далі! Від віри у віру, від слави в славу, від сили в силу! Спочатку зростаєш від віри підзаконної до віри підблагодатної, все вище, вище... На певному етапі ти бачиш славу Господню, відчуваєш присутність Його. Слова “присутність” і “слава” – слова синоніми в біблійній мові. Христос воскресає в тобі, але це ще не все. Ти йдеш від відчуття присутності до відчуття присутності (від слави в славу), до бачення духовного і до споглядання духовного. І приходить момент, коли ти хрестишся Духом Святим, тобто повністю занурюєшся в живу воду Благодаті, коли ріки води живої течуть з “утроби” твоєї. І тоді ти отримуєш силу, тоді в тебе відбувається П'ятидесятниця або хрещення Духом Святим. І все одно ти зростаєш далі від сили в силу. Твоє помазання все збільшується і збільшується...) Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен в своєму порядку: первісток Христос, (повинен воскреснути в кожному серці) потім ті, що Христові, (ті, в серцях яких воскрес Христос) під час Його приходу.” Спочатку повинен Христос прийти в наших окремих серцях, а потім в хмарі тих, в серцях кого прийшов Христос. Прийде Він ствердившись на цій “хмарі свідків” судити живих і мертвих, царювати. Царювати в Церкві, царювати на землі. Тоді збудуться слова, якими ми молимось до Господа: “Нехай буде воля Твоя, як на Небі, так і на землі...” В сфері духу так і для тих, хто ще поки що земний. Тут, в цій колисці ангельській...) А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, (тобто, коли все буде Господь, коли все буде Богоєднання. Що значить передати царство? Він каже: Я іду до Отця... Про вознесіння Він так говорить. І каже: Краще Мені піти до Отця, бо як Я піду, то пошлю вам іншого Утішителя – Духа Правди. Спочатку слово Правди – це теорія, але важливіший Дух. Так от, Йому треба піти до Отця, вознестися в ваших серцях на висоту духа, на висоту Богоєднання. А ми повинні іти за Ним, і вершина цього шляху – це повне богоєднання, єднання з Отцем, і воно через Христа в дусі.) ...коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу (земну, владу гріховну, владу сатани, владу та силу зла. Це зруйнується спочатку в кожному з нас, а потім це прийде обов'язково для всесвіту. От така програма Господня – до повного обоження творіння). Бо належить Йому царювати, аж доки Він не «покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!» (І в нас це відбувається в першу чергу. Хто є ці вороги? Домашні наші! Якого дому? Де той дім? Дім серця нашого. Які там вороги? “От відчуваю в членах своїх закон плоті, який протирічить закону мого розуму. І не те роблю, що хочу, а що ненавиджу те я роблю” От вороги, це мої інстинкти звірячі! Це лиха пожадливість та зажерливість – ідолослуження моє! Це пристрасті мої, думки недобрі, бажання. От вони вороги домашні, вороги серця. Хіба не знаєте, – говорить Господь, – що з серця вашого виходять злі думки, перелюби, душогубства і т.д. І обирай: чи Я, чи домашні твої. І якщо ти вибереш Мене і дозволиш Мені воювати за тебе, якщо ти підеш Моїм шляхом, – то обов'язково ти сядеш праворуч Мене, обов'язково ти переможеш! Тоді Я покладу всіх ворогів твоїх підніжком ніг твоїх і ти будеш топтати їх. На змія і левчука ти наступиш...) Як ворог останній – смерть знищиться...”
Смерть знищиться як останній ворог. На духовному рівні, і на фізичному безумовно. “Де смерть твоє жало?.. – говорить апостол. Він був в тілі коли говорив ці слова. Говорив духовно? Так, але духовне переходить в матеріальне, Слово стає плоттю, і бачиш славу Господню в цьому. Смерть знищиться! Для апостола Павла смерті не було, він навпаки молився: Господи, я мрію і молюся, щоб храмина ця скоріше розвалилась і я повністю з'єднався з Тобою! От рівень досконалості: смерть уже знищена в ньому на духовному рівні. Та й по букві. Тому що, смерті немає, а є перехід. Смерть духовна – це є справжня смерть, смерть в повному розумінні. А смерть кокона для метелика – це не є смерть, це просто скидання кокона і живий метелик летить. Хоча гусінь може сказати: дивись, вмерла гусінь. А метелики кажуть: народився метелик. Все пізнається в міру того, хто як може вмістити. Піднімаймося, браття кохані, до висоти духа, щоб вмістити ці речі реально, щоб ці речі були для нас уже не містичними, не таємними, а реальними, щоб цей досвід був для нас досвідом Божественої реальності, як він насправді і є. “Як ворог останній – смерть знищиться...” Смерті не буде ні духовної, ні фізичної. Ми розуміємо, що кінець всьому буде той, що і фізичних (точніше біологічних) тіл не буде. Тому що те , що діє на рівні особистості, – воно діє і на рівні всесвіту. Що є матерія? Не що інше, як колиска духа. І коли вона виконає свою функцію – вона буде не потрібна. Ми з вами говорили про той великий вибух, який відбувся в момент творіння. Сталося світло і по букві. І почалось створення планет, галактик і т.д. Вчені стверджують, що і нині всесвіт розширюється, але обов'язково буде звужуватись. І все повернеться на кола своя, і все, що мало початок, буде мати кінець. Матерія мала початок, і час мав початок, і простір мав початок... Дух мав початок? Не мав! Дух безпочатковий, бо даний Господом кожному з нас. Дух запліднив матерію, Дух запліднив твар, щоб з неї піднялось творіння до висоти богоєднання. І буде знову звужуватись ця вселенна до того першопочаткового стану, в якому вона й була, до стану квантового вакууму, до стану рівноваги. Це не означає, що знову більше не буде вибуху. “Отець Мій творить і донині”. Але це означає, що для нас це не буде мати аж ніякого значення. Так само, як не має ніякого значення для метелика: що сталося з коконом з якого він вилетів. Останньою буде знищена смерть... Царство Духа, Царство Боже, царство творіння, яке з'єдналося на висоті обоження в світі ангельському, в світі який тільки і може споглядати Божество!..
“...бо «під ноги Його Він усе впокорив». Коли ж каже, що впокорено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокорив Йому все. (Тобто, крім Христа. І крім Бога, Отця). А коли Йому все Він впокорить, тоді й Сам Він, Син, упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все”. (Ось воно, повне Богоєднання. Сенс життя творіння – повне Богоєднання). Бо що зроблять ті, хто хрестяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і хрестяться? Для чого й ми повсякчас наражаємось на небезпеки? Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім”. То навіщо ж тоді хреститися ради мертвих? Ми розуміємо, якщо немає воскресіння, то навіщо піст? Для чого постимо? Для чого погребаємо себе разом з Христом? Тому що ми ж ідем шляхом Христовим. В позитивному значенні: розп'яття, смерть і воскресіння – це розп'яття для гріха, смерть для гріха, щоб осягнути воскресіння. А якщо немає воскресіння, то нащо розпинати в собі гріх і помирати для гріха? Навіщо позбавляти себе земної насолоди? Як говорить святитель Феофан, що людина яка не досягла духовного відчуття, яка не здобула молитви серця, яка не відчуває присутності Божої, яка не бачить слави Господньої, яка не має містичного досвіду, але є подвижник, – то вона найнещасніша серед усіх людей. Тому що, і земного відрікся (земної насолоди), і небесної не досяг. Якщо немає цієї насолоди, то навіщо мені хреститися заради мертвих? Навіщо мені себе погребати разом з Христом? Тому що всі хто в Христа хрестилися – в смерть Його хрестилися. Ми повинні вмерти для гріха. Перша смерть в біблійній мові – це смерть для гріха. “Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають?” Дуже цікавий момент. По букві трактують, і ніхто не запитає: що, апостол Павло був гладіатором? Ні! Де ті “звірі”? Де той “Ефес”? Ті звірі – в наших серцях, і те місто Ефес воно також в наших серцях. Саме так. Ми боремось з тими звірами польовими, а найхитріший з тих звірів той плотський розум наш, той сатана, що в нас проявляється як закон плоті. Так якщо немає воскресіння і немає життя вічного, то навіщо мені боротися з тими звірами? Пий душа, їж, веселися, гуляй поки можеш, бо прийде час і не зможеш нічого!.. Який сенс боротися з тими звірами в собі? Сенс може бути тільки один – перемогти і отримати вінець переможця, отримати нагороду. Якщо ця нагорода не є фізичною, (бо боремось то з “фізичними звірами”, з плотськими звірами), якщо вона не фізична, ця насолода, то безумовно вона є духовною! І в воскресінні ми маємо ту насолоду, бо воскресіння дає нам Духа Святого. Христос воскрес, дихнув і сказав: “Прийміть Духа Святого”, а Благодать – це є мед в біблійній мові. Мед, його треба напрацювати, як бджілка, кожен день помираючи для гріха і воскресаючи в життя вічне. Кожен день зрікаючись чогось земного, набуваючи скарбів собі на Небі... Він стільниковий, той мед. А в результаті – мед він тільки після воскресіння, не раніше. Та якщо немає цього меду, то який сенс мені вмирати? І воскресати щодень теж? І Павло говорить: “Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають? «Будемо їсти та пити, бо ми завтра вмремо!»... Не дайте себе звести, – товариство лихе псує добрі звичаї! Протверезіться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, – говорю вам на сором!” Це апостол говорить до Церкви. “Але дехто скаже: «Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть?» Нерозумний, – те що ти сієш, те не оживе поки не вмре”. Апостол показує на прикладі зерна. Віддай плоть – прийми дух. В цьому фактично кредо церкви. Віддай тілесне – хай воно вмре, – і воскресни духовно. “І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно яке трапиться, – пшениці або чого іншого...” Кожен стартує із свого рівня: один – “пшениця”, а другий – “ячмінь”. Ми насправді не в рівних умовах. Ми народжуємось, і несемо за собою генетичний вантаж. Ми несемо за собою прокляття до третього, четвертого коліна батьків наших, і ми несемо за собою благословення тисячі поколінь, благословляючих Господа батьків наших. І в одній і тій самій сім'ї ми бачимо, що одна людина вже з дитинства до святості готова: він має мирний характер, він ніколи не б'ється з дітьми. А друге – з дитинства його не можна заспокоїти. Стартуємо з різних позицій. Сіється зерно, яке трапиться, і трапляється воно не так, що Господь кидає якийсь жереб. Трапляється як напрацювання попередніх поколінь за нашими плечима. Тому пам'ятаймо, що якщо ми махнули рукою на себе, – то подумаймо хоча б за наших дітей! Тому що, падаючи самі, ми вже тягнемо своїх дітей до погибелі...
“...і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його”. Кожному Бог тіло дає як захоче, а хоче Він як? А Він хоче, щоб було добре! Але вибач коханий, якщо ти алкоголік, і в тебе народжується дитина неповноцінна, – ти будеш Бога звинувачувати? Звинувачуй себе, бо Господь лише встановив такий закон, що до третього – четвертого коліна “проклинаю проклинаючих Мене”. Він же хоче, щоб ми народжувались, як народилась Пресвятая Богородиця, Діва Марія. Щоб ми всі народилися мирними, чистими. Щоб ми всі не мали чого принести Богові в храм: ні “козла”, ні “тельця”, тільки “голуба”. Богородиця принесла горлицю і голубенят. Голуб – символ миру. Горлиця – це дика голубка. В Богородиці з дитинства та горлиця в серці. Не всі ми такі, не всі такими народжуються. Є “скопці”, які від народження такі, – так говорить Господь. Є “скопці” які самі себе оскопляють заради Царства Небесного. Оскопляють від плотського, щоб не давати плодів плотських отих диких ягід. Оскопляють в духовному плані, ми говоримо про духовні речі, бо Святе Письмо – є книга духовна. А є “скопці”, які потребують, щоб їх люди “оскопили”, – і Церква працює і оскопляє... Сказано, що в поті чола ти будеш порати землю сердець, а вона тобі буде родити тернину і осот. Про ці речі йде мова, а не про присадибну ділянку. Господь хоче, щоб все зерно було добре, Господь сіє тільки пшеницю хорошу. Але вночі приходить ворог – і насіває кукіль... Господи, як же ж так? Ти ж хочеш доброго, звідки ж взявся кукіль? Чоловік – ворог, супротивник прийшов і наробив це. Це закон плоті, який є в нас, і який нам Господь допускає. Тому що, якщо ми не пройдем це випробування, то ми не будем мати образ Божий. Господь створив нас не роботами!..
“...і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його. Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в людей, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташок, (біблійною мовою це ті, хто літають, хто в сфері духу. “От якби я мав крила голубиці я полетів би до неба”...) та інше у риб (німота в житейському морі схвильованому спокус бурею. Один літає, а другий плаває в цьому морі пристрастей). Ми говоримо зараз на духовному рівні. Людина – це хто, в позитивному плані? Це – “муж з відкритим оком”. Один народжується відразу людиною з великої букви. А другий “скотиною” (біблійною мовою. Я нікого не ображаю, я кажу біблійною мовою. Бо сказати біблійною мовою “пес” – це не є образа, а констатація факту. Так само свиня, так само овечка – це все біблійна мова. Навчаймося нею розмовляти. Як говорить псалмоспівець Давид, коли сталося з ним падіння: “І став я, як скот безгласний”. Значить людина – це та що говорить, (“що лежить на серці про те і говорять уста”). Тобто, людина яка має відання Бога, яка до святості народжена ще дитинства... Інший ще безгласний. Якщо німі уста, якщо ти “худоба” перед Господом, то на серці пустка: немає любові, немає розуміння.
“Є небесні тіла й тіла земні (тут просто розшифровується. Небесні – це біблійною мовою духовні, а є ті, які душевні або тілесні або плотські), але ж інша слава небесним (а слава – це присутність Божества, і тіло – це тонка оболонка душі. Саме про це тіло і йде мова. Про тіло духовне. Тому що фізичне тіло – це всього на всього та шкаралупа в якій сидить тіло, бо людина є дух, який має душу і живе в тілі фізичному), інша земним. Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, – бо зоря від зорі відрізняється славою!” Ми знаємо, що є сонце, що є місяць, що є зорі. Сонце – Христос, місяць – це людина віри. Місяць відбиває світло сонця – це є супутник, сателіт. Це – є Церква. Зірочки теж відрізняються одна від одної. “Так само і воскресіння мертвих: сіється в тління, – в нетління встає, сіється в неславу, – в славі встає (тобто, ми повинні віддати тіло і прийняти дух. Віддати тлінне, щоб прийняти нетлінне; віддати неславне (тобто, те, що не має присутності Господньої) і отримати славне), сіється в немочі, – у силі встає, сіється тіло звичайне, – встає тіло духовне (звичайне – тут душевне, життєве, плотське). Є тіло душевне, є й тіло духовне. Так і написано: «Перша людина – Адам – став душею живою». Був душевний – став живим, бо прийняв Дух і став духовним, – так тлумачить Серафим Саровський. Він каже: Не думайте, що коли Господь з пороху створив Адама, то він не мав душі буквальної, фізичної. Мав, бо був створений в повноті, людиною повноцінною, яка має дух, душу і тіло. Втім, як і кожне створіння живе на землі. Але коли на нього зійшла благодать Святого Духа, – то став він душею живою... Хоча преподобний Серафим не розглядає тут як сходить благодать по конкретних етапах. (Тобто, спочатку народження згори, а потім хрещення Духом Святим). Ні, говорить про все це одразу. Тобто, коли зійшла Благодать, коли вдихнув Господь Благодать Всесвятого Духа йому в ніздрі, в духовне дихання (адже мова йде про духовні речі). Так само дихнув, як Христос учням Своїм: Дихнув і сказав: «Прийміть Духа Святого». От так дихнув Господь). Є тіло душевне, є й тіло духовне. Так і написано: «Перша людина, Адам, став душею живою», а останній Адам – то дух оживляючий. (Від Адама до Христа. Адам отримав цю Благодать, і йому треба було іти і залишатися в тому сьомому дні, виконуючи місію Господню яку Він поклав на творіння. Але нажаль сталося падіння. І не звинувачуймо Адама, бо всі ми падаєм, – і ті які мають благодать Всесвятого Духа, і ті, до яких прийшов Христос і сказав: Прийміть Духа Святого, і ті які мають духовне відчуття, ті, які знають, що таке присутність Бога падають також. Як говорить Іван Лествичник: Вже нащо безпечне місце Небеса, а сатана і звідти умудрився впасти...)
Та не перше духовне, але душевне, а потім духовне. Перша людина – з землі, земна (Господь хоче, щоб ми були духовні і йшли далі. Але не перше духовне. Створення ангелів, створення світу ангельського не створюється з нічого. Спочатку земне – а потім духовне! Спочатку світ неорганічної матерії, потім органічної, а далі розумної, а потім духовної! І коли ти вже ангел во плоті, то скинувши оболонку фізичну, – стаєш ангелом Господнім), друга Людина – із неба Господь. Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити (ми будемо всі духовні, це для нас шлях майбуття). І це скажу браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде”. Як ще казати, як ще розвіяти цю байку про те, що будуть з могил вилазити тіла тлінні, бо в них душа назад вселиться і вони воскреснуть?! Тут сказано чітко: “...тління нетління не посяде”, дайте спокій цим останкам! “Плоть і кров Царства Божого не успадкує”! Тіло буде, тільки духовне, – тонка оболонка душі. Воно не просто буде, воно і зараз є в кожного з нас! Воно формується в нас, і сенс нашого життя – дати йому розвинутись в повноті! І сенс нашого життя, щоб воно настільки повно сформувалося, щоб виросли “крила” – духовні крила! Сенс нашого життя зміцнитися, піднятися до тої висоти Духа, щоб ми могли дивитися Богові в лице і залишатись живими!.. Хай Господь дасть нам мудрості зрозуміти це, хай дасть Він нам сили розправити ці крила душі, зміцнитися в тілі духовному. Хай Господь дасть нам миру і радості в Дусі Святому, щоб ми могли достойно Його прославляти як єдиного Бога Отця, і Сина, і Святого Духа нині і по всяк час і навіки вічні. Амінь!
Лекція № 18
Дорогі брати і сестри, ми минулого разу розглянули перше Послання апостола Павла до коринфян, 15–й розділ з 19–го по 58–й вірші в контексті вчення про воскресіння. Я ще раз нагадаю фразу, яка була посилом для того, щоб ми почали досліджувати 1Сол. 4–й розділ і 1Кор. 15–й розділ. Фраза про те, що: ВЧЕННЯ ПРО БУКВАЛЬНЕ ВОСКРЕСІННЯ, В РОЗУМІННІ ВОСКРЕСІННЯ БУКВАЛЬНИХ ТІЛ ЛЮДСЬКИХ, ВИХОДУ МЕРЦІВ ІЗ ГРОБІВ БУКВАЛЬНИХ, ПОВСТАННЯ ПОМЕРЛИХ ТА З'ЄДНАННЯ З ФІЗИЧНИМИ ТІЛАМИ Є ХИБНИМ І ПРОТИРІЧИТЬ ДУХОВІ СВЯТОГО ПИСЬМА . Насправді душа людини по смерті возноситься вже в тілі, – тільки в тілі духовному, ангельському, ефірному, і не потребує вже з’єднання з тілом фізичним. І про це чітко сказано в Святому Письмі. І тому дивно: звідки беруться і як виникають такі байки? Я висловлююсь словами апостола Павла. Який чітко зазначив, що настануть такі часи, коли здорової науки не будуть триматись, а за пожадливостями своїми виберуть собі вчителів які б їхні вуха влещували. Вони від правди відвернуться і до байок нахиляться. Вже чітко сказано: Кров і плоть царства Божого не успадкують. Як ще треба було пояснювати ці речі?! Значить вспадкує Царство Боже, Царство Небесне, Царство духовне, вічне життя тільки тіло духовне! Тобто, душа в тілі. Тонка оболонка душі, за визначенням святителя Феофана Затворника, і є тілом ефірним. І воно вже знаходиться в людині ще за життя в фізичному тілі. Воно існує в нас, воно існує в нас і сьогодні, і сенс нашого буття – дати розвинутись цьому тілу. Сенс нашого життя – спасти свою душу, а не тіло фізичне. Кров і плоть – царства Божого не успадкують! І знову, коли саддукеї випробовували Ісуса (я знову наголошую на цьому. Тому що Господь через ці моменти розкриває нам таємниці світобудови, таємниці світу духовного). Саддукеї задали питання Ісусові, що по воскресінню кому буде дружиною та жінка яка мала семеро братів? Він сказав: Не знаєте Писання. Тому що по воскресінню не женяться і заміж не виходять, але як ангели ті на Небі. Все зрозуміло. Знову таки, небо – сфера духу; ангели ж – вісники Господні. Ми минулого разу зазначили, що душа людська після смерті фізичного тіла одразу підіймається в цей світ ангельський. І якщо за законом спорідненості їй там комфортно, тобто вона відчуває себе там “в своїй тарілці”, – то вона там і залишається в світі ангельському. І дуже швидко набуває ангельську мудрість і сама стає ангелом, тобто вісником світла, вісником мудрості Господньої. Кров і плоть царства Божого не успадкують. Смерті немає – є перехід, нове народження, воскресіння в тілі ангельському, в тілі духовному. От воно коли настає, воскресіння, – в момент смерті фізичного тіла, і ми всі пройдемо цей шлях воскресіння! Тільки воскресіння воно подвійне: воскресіння життя і воскресіння суду, а “суд же такий, що світло в світ прийшло”. Отже, щоб не прийти на суд необхідно до світла призвичаїтись в цьому житті. Яке світло? Мова йде не про світло сонця, а про світло духовне, світло Христове, яке просвічує все. Світло Христової любові, світло Христової істини. І чим вище підіймається людина тією драбиною вдосконалення, тим природніше для неї стає світло Христове. Спочатку людина бачить світло Христове – бачить в розумі своєму (просвічується розум людини світлом слова Божого), а потім підіймається до висоти містичного досвіду, який стає реальним, бо людина починає жити в сфері духу. Серце людини стає Царством Небесним, як і сказав Господь: Царство Боже всередині вас. В наших серцях, в глибинах свідомості, в підсвідомості, у внутрішніх наших надрах знаходяться ті містичні двері, двері в Царство Духа, двері у вічність. Нещодавно мені одна сестра задала питання: чи правда, що коли відкриті Царські врата на Пасху і коли людина помирає – вона відразу входить в царство Небесне? Я відповів так як є. Якщо Царські врата відкриті в її серці, – то вона обов'язково входить в Царство Небесне. Тому що все наше православне богослужіння глибоко символічне, і ці Царські врата символізують двері нашого серця, двері в які повинен ввійти Цар всесвіту – Господь. “Ось стою Я під дверима і стукаю. Хто двері свої відчинить – Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, а він зі Мною”. Отже, необхідно зробити двері нашого серця справді царськими дверима. Знайти там ці вузькі двері, бо дуже багато широких дверей в нашому серці. Дуже багато широких доріг в нашому серці, світських доріг, і багато хто ходить ними, – говорить Господь, – проте мало хто знаходить ту вузьку але пряму дорогу. Дорогу смирення, подвигу, шлях Христа. Суворий насправді, але благословенний і благодатний шлях спасіння. І дуже мало людей знаходить ті вузькі двері, хоч і для всіх відкриті ці двері смирення, тому що все геніальне просте, ми знаємо цю банальну фразу. Спасіння – річ насправді дуже проста, воно доступне кожному з нас. І не залежить воно від нашого освітнього цензу, і суспільного стану який ми маємо, і не залежить від нашої статі, національності, конфесійної приналежності. Все дуже просто: ці двері відкриті для овечок Господніх. Овечка – це символ смирення. Христос сказав: Я – двері..., а в іншому місці: Навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий (смиренний), і тоді ви знайдете той Шлях, який веде в життя вічне. “Я – Альфа і Омега, Початок і Кінець...” Смирення від початку до кінця. Від покаяння до досконалої любові, до вершини досконалості.
Смирення – цей шлях доступний всім, але мало хто знаходить його, тому що відчувається в членах закон плоті, який протирічить закону нашого розуму… Ми розуміємо розумом, що смирення – двері, за словами Господа. Невже ж так просто?.. Ні, напевно щось складніше, напевно треба пошукати якусь літературу окультну, пошукати якісь чорні книжки. Там напевно вказаний простіший шлях... Ні! Він простіший на перший погляд. На перший погляд простіше купити книгу – їх зараз достатньо, полиці вигинаються від літератури лжемістичного напрямку – і почати працювати над цією літературою. І будьте певні, двері відкриються, тільки вони відкриються не з парадного, а з чорного входу! Будьте певні, ви ввійдете в світ невидимий, обов’язково. І потім в кращому випадку в Луцькій психлікарні медики будуть довго шукати інші двері, щоб вивести вас з того приміщення в яке ви ввійшли. Я знаю багатьох людей, які ввійшли і до нині не вийшли. Я знаю багатьох людей які дуже щасливі, що вчасно встигли вийти і прийшли все–таки до віри Христової. Чистої істини, і вона зробила їх вільними від пошуку лукавих, покривлених, таємних ходів. Господь сказав: Будуть казати в останні дні: Христос тут або там, – не вірте! От тут Він на пустині: не вірте! Тут він в потаємних кімнатах, групах… Не виходьте, бо Христос у вас! Все дуже просто: Його шлях окреслений в Святому Письмі, і якщо ми будемо читати Святе Письмо з відкритими духовно очима, якщо ми будемо здатними служителями Нового Заповіту – не букви, але духу, – то обов’язково ми цей шлях побачимо і зрозуміємо. І якщо ми не тільки осягнемо цей шлях розумом, але і почнемо практично йти цим шляхом – то на певному етапі нам зустрінеться інший Утішитель. Вже не Слово правди, але Дух правди – Дух Святий. Ми здобудемо Духа Святого, Христос воскресне в нашому серці. Христос увійде в наше серце закрите задля страху, серце привалене іще каменем лякливості. Ввійде, дихне і скаже: Прийміть Духа Святого! Обов’язково. І тоді ви вже не будете запитувати куди йти, як іти? І чи правильно я йду? Тому що Дух Святий буде вчити всьому, Дух Святий буде вести по цьому шляху і ви будете дуже чітко знати чи ви йдете правильно, чи ні. Тому що за духовним розумінням обов’язково приходить духовне відчуття. Так сказав отець Церкви Іван Лествичник, і він це сказав для всіх нас. Ті, хто мають духовне розуміння (тому що Дух животворить) обов’язково будуть мати і духовне відчуття. Чи воно є у вас, чи його поки що немає, – каже Іван Лествичник, – ви повинні наполегливо шукати його, тому що воно обов’язково відкриється вам. Всі звані на цей шлях, але не всі вибрані, і не всі йдуть цим шляхом. Через недбальство своє ми збочуємо і потрапляємо в темряву. Всі тварини живуть, розвиваються за законами природи. Ми це знаємо. Істинна наука не протирічить слову Божому. І якщо існують закони природи, і якщо існує закон еволюції (тобто розвитку), то це є Божий Закон. Треба розрізняти чисте від нечистого, святе від не святого. Все живе розвивається згідно закону еволюції, згідно з законом розвитку творіння від неорганічної матерії через органічну до вищої форми існування матерії – людини розумної. І найвищої форми існування матерії – людини духовної. Власне, досконала людина – це уже ангел во плоті, залишається тільки позбутися плоті природнім шляхом і з’єднатися повністю з Христом. Цей ангел во плоті благає до Господа, як благав апостол Павло: Господи, я мрію коли храмина тіла мого розпадеться, щоб я повністю міг з’єднатися з Тобою. Це шлях для нас. Все живе і розвивається за законами природи, але це й є приватний випадок Закону Божого, тому що закони природи регулюються Божим порядком. Божий порядок і Закон Божий – це одне і те саме. Бог є Богом порядку, а не безладу, – читаємо в Святому Письмі. Тварини природні, і таким чином безгрішні. І коли задається питання: чи грішить павук, коли вбиває муху? (Адже це зло, бо “Не убий”!) То відповідь – не грішить, тому що Десять Заповідей дані для людей. Павук розвивається згідно з Божим порядком, і він вбиває для того, щоб жити. І закон еволюції діє, і він є Божий закон, а от коли творіння Боже перестає бути в тілі мавпячому, а стає в тілі людському, перестає бути звіром, а стає людиною – Homo sapiens – людина розумна, яка має розум, а не інстинкт, яка має закон розуму в собі, а не просто закон плоті. От тоді коли вона вбиває – вона порушує Закон Божий, тому що це протирічить Божому порядку. Тому що для неї діє оце “не вбий!”, воно існує в законі розуму кожної людини, і воно існує записаним на скрижалях серця кожної людини, як совість людська. Совість – це і є неодмінна ознака людини.
Адам – земне тіло, представник природи. Ім’я Адам і перекладається як “земний”. Який в результаті свого розвитку, еволюції піднявся до висоти вершини духовної, досяг вищої форми існування матерії – Homo spiritus. Адам вечірній – Homo sapiens, Адам ранішній – Homo spiritus. Адам вечірній – людина розумна, Адам ранішній – людина духовна. Згадаймо, шостий день творіння: І був вечір, і був ранок – день шостий... Вечір – це початок дня. День – це період. Ранок – це вже вершина. Від початку до кінця, від Альфи до Омеги. Так от, і був вечір, і був ранок... Адам вечірній – Homo sapiens, Адам ранішній – Homo spiritus, – це той Адам, який входить в сьомий день, в день Господній, в день спокою, в день суботи Господньої. Адам, в серці якого є Царство Небесне, царство Духа. Адам, який “нагий” перед Господом, тобто, відкритий. Який в гармонії з Богом, який в Едемі перебуває. Едем – “ніжність”, “делікатність”. Який перебуває в раю – духовному садку – вкушаючи духовні плоди з древа життя, з древа волі Божої, древа Закону Божого, з древа істини і премудрості, з древа добра. Як тільки починає вкушати плоди з іншого дерева (духовні плоди: не яблука, не грушки), пізнавати добро через зло, іти іншим шляхом, – то відразу втрачає те живе що є в ньому (Дух животворчий), одразу вмирає духовно. Отже, Адам підіймається шляхом еволюції, і все було добре, бо з волі Божої згідно з Законом Божим (ще раз повторюю, що закон еволюції є приватним випадком Закону Божого) в перших людей відкрилось духовне відчуття. І воно природнім, знову ж таки Божим, Богом призначеним шляхом розвинулось до духовного чуття, те що світ сьогодні називає інтуїцією. Інтуїцію можна спостерігати у Homo sapiens і до сьогодні. Кожен з нас зустрічався в своєму житті з інтуїтивним сприйняттям буття. Кожен з нас має цей досвід, коли знаєш що буде, та не можеш пояснити чому, а просто кажеш: я знаю! Я не знаю чому, – цей досвід для мене містичний, – але я знаю, я відчуваю… Це залишки того, що було відкрито людству в повноті. Вірніше тій частині людства, тому авангарду людства, який піднявся до ранку шостого дня і ввійшов у вечір сьомого.
Отже, духовне відчуття – те що ми зараз називаємо інтуїцією – веде до найвищої форми – до духовного бачення. Духовне розуміння приводить до духовного відчуття, духовне відчуття веде до духовного чуття, духовне чуття веде до духовного бачення. Духовне бачення церква називає духовним спогляданням, що є найвищою формою містичного досвіду – це власне богоєднання. Гріхопадіння Адама в тому і полягає, що він (мається на увазі ціла цивілізація людей, досконалих людей віри) порушив закон розвитку, закон еволюції, закон обоження і зупинився на шляху духовного зростання. Замість того, щоб духовно зростати, (а це є інтенсивний Божий шлях) цивілізація загальмувала і почала рости в шир, а це є екстенсивний шлях розвитку. Насправді нам не потрібний телефон, тому що він в середині нас є: існує поняття телепатії... Нам не потрібний літак, бо існує поняття левітації. Існує поняття телекінезу і т.д. Це природні речі, які були б відкриті, якби ми йшли цим шляхом. І будьте певні, не було б Чорнобиля, ні екологічних катастроф (власне нищення землі, прокляття землі). Коли ми читаємо, що прокляття землі стало результатом гріхопадіння Адама, то про це і йде мова, як сказано в Апокаліпсисі: “І дадуть відповідь всі хто нищив землю”. Екстенсивний шлях розвитку веде до знищення природи, до знищення оточуючого середовища, а інтенсивний шлях веде до гармонії з природою. Сьогодні людство починає розуміти це. Схоже, це озаріння, розуміння це уже приходить. І слава Богу! На початку було Слово, на початку була інформація, на початку розуміння. Дасть Бог, це розуміння стане плоттю, і не тому що ми такі хороші (я маю на увазі сучасного Адама), а тому що Господь “зажене нас в таке тісне місце”, що ми змушені будемо кликати до Нього. І ті екологічні програми які на сьогоднішній день здійснюються у всьому світі, вони є результатом не нашої досконалості, а навпаки – недосконалості. Тому що за допомогою комп’ютерної техніки (яку ми створили знову ж таки розвиваючись технократичним, тобто екстенсивним шляхом) ми здатні прорахувати, що якщо ми не будемо витрачати кошти на екологічні програми, то нам просто не буде чим дихати, і дуже скоро. І це не жахлива фантастика, а це реалії, тому що проклятий всякий, хто нищить землю! Людство приходить до розуміння необхідності рятуватись. Господь кожного з нас, і все людство, через страждання приводить до спасіння. Ту частину людства, а вона нажаль на сьогоднішній день найчисельніша, яка не має прямого відання волі Господньої. Замість того, щоб духовно зростати (а це є інтенсивний Божий шлях), цивілізація загальмувала і почала рости в шир, а згодом і вниз. “Шир” означає інтелектуальний, а не духовний розвиток. Сталося повернення людини духовної – Homo spiritus – назад до людини розумної – Homo sapiens. Сталося повернення, а це регрес, а отже це порушення Закону. Господній закон – закон прогресу, закон розвитку. Коли ми зупиняємося, то “...пам’ятайте про жінку Лотову...”, а ми мало того що зупинились, ми ще зробили дуже багато кроків назад. Пішли проти волі Божої, порушили закон Божий, і відповідно потрапили під прокляття. Вийняли клин який з’єднує нас з Творцем – самі себе прокляли. Господь же нікого не проклинає насправді. Він встановив закон, що якщо ти підеш проти Мене, то ти помреш, бо не можна бачити Господа лице в лице і залишитись живим. Лицем в лице – це означає йти проти Господа. Господь говорить чітко: Хто зі Мною не збирає, той розкидає. Хто не з вами, той проти вас.
От він шлях еволюції Господньої. Чуття, або інстинкти... Спочатку звір керується інстинктами. Далі вищий крок, вже із звіра Господь творить людину (із пороху земного). Чуття звільняють місце розуму, а інстинкти для інтелекту, – і це чудово. Але якщо на цьому зупинитись, – то пам’ятайте про жінку Лотову... Треба йти далі, розум підіймається до вершини, до духа. В чому полягає ісіхазм православний (ісіхазм східної християнської традиції)? Він полягає в тому, що людина повинна відсікти чуттєве, зосередитись, очистити спочатку розум, а потім розумом очищеним увійти в серце, все глибше і глибше. А в серці – дух, а в серці – Царство Боже, а в серці – двері у вічність... Двері в той паралельний, містичний, таємний для нас, але реально існуючий світ. Чуття – розум – дух; інстинкти – інтелект – серце. От шлях еволюції. Серце – орган найвищого пізнання, – як сказав архієпископ Лука (в миру професор Войно–Ясенецький). Найпримітивніше пізнання – органами чуттів: слух, нюх, зір, смак, дотик. Потім – більш вищий рівень пізнання – інтелектуальний, а найвищий рівень – містичний, для декого незрозумілий зовсім. Хто цього відчуття не мав, а точніше мав і пропустив, не зупинився на ньому, – він може сміло казати: цього немає, це фантастика і “опіум для народу”. А насправді це реалії, і Церква йде цим шляхом. І насправді не так уже мало людей, яким вдається пізнавати буття органом найвищого пізнання – тобто серцем. Відмова від цього пізнання в угоду розуму, тобто інтелекту, – матеріалістичні науки, природознавчі науки на принципі поверхневого фізично–розумового методу пізнання, а за ними і спосіб буття матеріалістичний, – привели до порушення закону Божого, до пізнання добра через зло. От вони, плоди древа пізнання добра і зла, пізнання добра через зло: падіння і страждання всього творіння аж досі. Ми повинні піднятися знов до тих вершин, до тієї давньої дороги, яку показав Господь ще за часів Адама. Говорить Єремія: “Зупиніться на шляхах своїх, і подивіться на дорогу давню, де ті добрі стежки от ними і ходіть”. Це для кожного з нас, це відкрито для кожного з нас, які сидять тут. Це відкрито для кожного, які сидять не тільки тут, а і в ресторані, в пив–барі сьогодні, – для тих, хто гордо називає себе – Homo sapiens, людина розумна. Так, цей шлях для людей. Тільки людина здатна піднятися до вершини обоження, стати ангелом. Святі Церкви, люди досконалі піднялись до духовних висот вищого пізнання – це шлях Церкви як авангарду всього людства. Дорога в Небо, шлях вищого Богопізнання, шлях до Раю. Цю дорогу вказав нам Господь, цю дорогу вторували для нас сонми святих Божих, цією дорогою ідемо і ми з вами. І недаремно сказано: наш дім на Небесах. Наш дім на Небі, у сфері духу. Ми народжені, щоб жити на Небі разом із світлими ангелами. Небеса, Царство Небесне в нас. Людина покликана бути ангелом. Гріхопадіння Адама ранішнього, людини духовної (Homo spiritus)... Згадаймо, “...ти ходив по огнистому камінню в садку Божому, але прогрішив...” Пам’ятаєте? Говоримо “Це про люцифера”... Забуваючи, що люцифер в нас, що він в усьому людстві. Забуваємо, що люцифер, (а латинською мовою це ім’я перекладається – “син зорі”, церковнослов’янською мовою – “денниця” – “досвітня зоря” українською), це і є Адам! Я не берусь детально зазирати в часи до створення планети Земля, але впевнений, що ті самі процеси проходять і на інших планетах, і пройшли і на інших планетах. І знову ж таки, Господь творить ангелів шляхом еволюції, природним шляхом, законним шляхом, і безумовно, той “дух злоби піднебесної”, якого ми називаємо диявол і сатана, свого часу був таки люцифером, був Адамом на інших планетах. Цей шлях для всіх, закони Божі діють для всіх. Тому що сказано: “Господня земля, і все що на ній, і Господня вселенна, і все, що наповнює її”. Ті самі закони, той самий Христос, той самий Отець, Син і Дух, те саме єдине Божество, і ті самі закони розвитку. Так от, я не беру люцифера, який десь там іще до створення Землі пройшов шлях Адама і став падшим ангелом. Я беру Адама нашого, земного, в якому прокинувся, воскрес Люцифер, що він ходив по садку Божому по огнистому камінню. Він був херувимом помазаним... Херувим – це ангел відання, вісник відання. Давайте прочитаємо Ісаї 14–й розділ з 12–го вірша: “Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої...” Оця ясна зоря, досвітня зоря – латинською мовою “люцифер”, і тому це стало ім’ям називним для сатани, що це світлий ангел який прогрішив, який впав з цих висот. “Як спав ти з небес, о сину зірниці...” Зірниці яка привела волхвів до Христа, тієї провідної зорі розуміння яка веде до премудрості Господньої. Ти син премудрості, ти син Божий, ти був сином премудрості і Я відкрив тобі цей шлях. Я підняв тебе, – говорить Господь, – на висоту людини духовної, на висоту ангела во плоті, на висоту херувима – вісника відання. Ти знав істину, ти бачив істину – і впав ти з небес, з духовних висот. Ти мав Дух, Я дав тобі Його, – каже Господь, бо все від Мене: і Слово, і віра, і Благодать, і життя саме від Мене. А ти проміняв це, ти віддав Небеса, ти проміняв їх за землю. “Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю...” Не буквально розбився об камінь земний, а розбився об земне, об порох. Ти впав з висот духовних, ти пішов шляхом спочатку екстенсивного розвитку, а потім він привів тебе до падіння повного. Тому що, гармонія полягає в тому, що дух людини прагне до Господа. Душа – розум, воля людська – підкоряється духові, а тіло підкоряється душі. Дух як був Божий – він і залишився Божим в нас. І в кожній людині є прагнення духовності, є прагнення неба. Кожній людині сниться, що вона літає. Але душа, відірвавшись від духа і вирішивши стати самою вершиною (інтелект найвище), впала насправді до плоті. І розум, і воля на сьогоднішній день в людини плотської (душевної церковнослов’янською мовою), тілесної, служать плоті. “Як спав ти з небес...” Відрікся небесного, духовного, і, відповідно, порушивши закон, обов’язково розбився об землю. “Ти ж сказав був у серці своєму: «Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престол...” (престол – правда і суд. Моє судження буде вище; “Я”; “Человек – это звучит гордо!”. А Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать. Він показав шлях людині. Довірся Мені – і іди цим шляхом! – Ні, я сам!.. Як часто буває, що ваша дитина не довіряючи вам каже: Я сам знаю! – Слухай, Я Отець твій і Я знаю чим це все закінчиться. Ти впадеш, ти потрапиш в біду! – Ні, я сам! – Добре, – каже батько, – іди…). “Ти ж сказав був у серці своєму: «Зійду я на небо, повище зір Божих (зорі – це дороговкази на небі духовному. Так от, мені ці дороговкази не вказівки, бо мої зорі вищі зір Божих. Моя правда вище правди Божої, мій престол вище Божого…) поставлю престола свого, і сяду я на горі збору на кінцях північних (читаємо тут “...на горі збору
Єзекіїля, 28 розділ з 12–го вірша... Це жалобна пісня на Тирського царя. В якій всі екзегети усіх церков бачать диявола (обманець), люцифера, який став сатаною (супротивник). Спочатку обман, неправда, – а потім зло, спротив добру: “Так говорить Господь Бог: Ти печать досконалости... Ти пробував ув Едені, садку Божому: усякий дорогий камінь – на одежі твоїй: (Ти був у гармонії з Богом, знав і виконував Закон. Закон Божий написаний на камені – матеріалі вічному і безумовно дорогоцінному. Кожне слово є той камінь дорогоцінний, і дійсно він на "одязі". Він є основа праведності нашої, він є основа. Я не буду їх перераховувати, ці камені, ми їх розглядали коли досліджували Апокаліпсис). Ти помазаний Херувим хоронитель (рос. переклад “херувим дабы осенять”. Чим осіняючий? Істиною, безумовно. Ти херувим, ти маєш відання, помазаний Богом виконувати місію цю. Адаме, тобі Господь відкрив ті таємниці, які до тебе не були відкриті нікому! Він тобі дав Церкву – Єву – вона з твого ребра, "кістка від костей", вона з тебе, вона така само як ти. І сказав: “Не добре бути чоловікові самому...” Чоловік в біблійній мові – віра, розуміння. Добре це розуміння мати, але світильник запалюють не для того, щоб поставити його під посудину, а щоб поставити на свічник, і щоб він світив усім. Не добре бути чоловікові самому! Не добре бути вірі самотньою. Дам йому жінку–громаду, церкву, щоб розповсюджувалась ідея Божа, щоб розповсюджувався закон Божої любові, “і сказав: Плодіться і розмножуйтеся, та заповнюйте землю”. Хіба тут мова йде про фізичне розмноження? Та ні! Ця віра, цей шлях який Я вам відкрив ви повинні донести всім, всьому людству, всім Адамам вечірнім, бо ти вже піднявся до висоти ранішнього, ти піднявся до висоти духовного, і ти повинен підняти до свого рівня – Homo spiritus – всіх Homo sapiens. Церква хай зростає, як розчина. Царство Боже хай зростає як розчина, у всіх серцях. І наповнюй землю, пануй над всім звірячим, над всією звіриною того моря житейського, схвильованого спокус бурею, моря пристрастей світу цього. Пануй, піднімайся, відкидай ту кам’яну сокиру пітекантропа, підіймайся до висоти духовності. Ти ангел, ти херувим і Я помазав тебе, щоб ти осіняв всю землю, щоб ти порав її. От шлях для людства! От це ми втратили…) Я дав тебе на святу гору Божу (висоти, мова йде не про буквальну гору. Я підняв тебе на висоти бачення, на висоти досвіду містичного. Ти ввійшов, як потім Мойсей буде входити, в той морок. Для інших той морок буде містичним, таємничим, а для тебе він став досвідом реальності Божественного буття. Ти побачив Бога лицем в лице, ти пізнав Волю) ти ходив посеред огнистого каміння (де в Едемі огнисте каміння? Це огнисте каміння слова Божого, істини, мудрості – це є камінь, це було основою буття – віра яка від Слова, а Слово одне – “Возлюби!”) ти був бездоганний у всіх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість (рос. переклад – “не нашлось в тебе беззакония” Поки ти не порушив закон! А як порушив? От ми з вами зараз і розглядаємо закон еволюції, розвитку. Замість того, щоб іти шляхом вдосконалення духовного, ти почав його міняти на інтелектуально–матеріальне. І впав до плоті, і впав до тіла, і розбився, “погромнику людів”). Через велику торгівлю твою (почалася торгівля в серці... “Ні не вмрете! А чи правду сказав Бог?..” Закон плоті починає шепотіти, протирічити закону розуму. А чи правду сказав Бог?.. Ні не вмрете! Будете як сини Божі відаючи добро і зло. Думаєте сатана обманув? Ні! Сенс життя людини – обоження, з’єднатися з Богом, “стати як боги”, але сатана показав шлях лукавий, кривий, шлях який приводить до смерті, а не до обоження. Людина знала, що її завдання – Богоєднання. Людина знала, що її завдання бути ангелом і не тільки во плоті. Його завдання народжувати ангелів! От завдання людей, але шлях сатана вказав плотський: послужи і Господу і мамоні. Мамона – це матеріальне, земне. Послужи, шепоче він і до нині. Той змій нікуди не дівся... Господь і тоді і нині Той Самий; і змій – той спокусник, диявол і сатана, – і тоді і нині той самий. Він так само шепоче в полі наших сердець. Він хитріший за всю звірину польову, а в полі багато звірів, багато інстинктів звірячих, а найхитріший – оцей закон плоті, який шепоче: А чи правду сказав Бог?.. Ні не вмрете!..) твоє нутро переповнилось насиллям, і ти прогрішив (Все. Почалось насилля, знову до звірячого, назад). І зневажив Я тебе, тому Я зневажив тебе, щоб не був ти на Божій горі, і погубив тебе, хоронителю херувиме (зневажив – тому що такий закон: поки ти духовний – ти на горі Божій. А духовний ти тільки тоді коли ти думаєш про духовне. А коли ти почав йти проти волі Божої – ти падаєш з цієї гори. Ти можеш бути в Едемі тільки тоді, допоки ти перед Господом нагий і не соромишся цієї “наготи”. Істинної “наготи”, тобто відкритості перед Богом. Як тільки ти починаєш ховатися від Божого лиця, як тільки ти починаєш грішити – ти виходиш з раю. Ти можеш ввійти знов в той рай. Шлях відкритий! Але тоді треба пройти через меч херувима (обертаючийся меч), тобі доведеться пройти через обрізання крайньої плоті. Духовного обрізання крайнього плотського. Ти повинен віддати плоть і прийняти дух, – вчать отці Церкви. Це єдиний шлях повернутися в Едем, повернутися до гармонії Господньої) з середини огнистого каміння (Слово стало проти тебе. Тому що ти змінився. І ми говорили з вами, Слово – це є вогонь поїдаючий. Для праведника – це вогонь зігріваючий, освітлюючий, оберігаючий і вказуючий шлях. А для грішника, тобто для того, хто пішов в темряву, – це вогонь поїдаючий. Для народу Божого – той вогняний стовп, який вночі освітлював шлях. Він зігрівав, освітлював, захищав. Для єгиптян – той самий стовп був темрявою, вони нічого не бачили. А стовп той самий, а слово Боже те саме, яке світить праведнику, а для фарисея воно є тим, що “буде дивитися і не бачити, слухати і не чути”. І фарисей буде вивчати: який вид сарани поїдав Іван Хреститель в юдейській пустелі…). Стало високим твоє серце (церковнослов’янською, “возгордилось серце твоё”. Гордість – ось першопричина падіння духовного, недаремно церква каже, що гордість першопричина гріха) через красу твою ти занапастив свою мудрість (Все! Фарисейський вогонь внесений в скінійне служіння. Надав і Авіуд вносять “чуждий вогонь”. Любов не до Бога в собі, а любов до себе на фоні Бога). Кинув Я тебе на землю, дав тебе перед царями, щоб дивились на тебе. Многотою провин своїх через кривду торгівлі своєї зневажив ти святині свої (Ти продав істину... Ми продаємо дух, ми продаємо істину. Ми продаємо духовне за земне, духовне за матеріальне) І вивів Я огонь з твоєї середини і він пожер тебе. (Це настільки багатогранний уривок, як і все Святе Письмо. Що означає “виведу вогонь із твоєї середини”? Кожен символ має знак плюс і мінус. Беремо мінус: в нас в середині є закон плоті. Якщо ми не є духовні і роз’єднуємося з Богом, то одразу нас починає жерти цей закон плоті. Він починає палити нас як той вогонь, і ми починаємо горіти ненаситністю, починаємо горіти в озері пристрастей та пожадань плоті. Господь виводить з нас щось зле? Господь є Світло, і темряви немає в Ньому! Почитаємо святого Антонія, де він пише про це: Хто додумається сказати, що Бог є зло? Хто додумається сказати, що Господь гнівається? Так, ми читаємо в Святому Письмі, що Бог гнівається, – так це написано як раз для тих, хто буде дивитись і не бачити, слухати і не розуміти. Хіба любов може гніватись, хіба світло має плями? Бог є Світло і темряви немає в Ньому! На цьому Сонці плям нема! Я встановив закон, – говорить Господь, – якщо ти не будеш духовним – ти стаєш плотським. Не можеш служити двом панам, не можеш куштувати плоди з дерева пізнання добра через зло і залишитись живим, так не буває. Пам'ятайте про жінку Лотову – не можна зупинитися і залишитися живим, не перетворитися на соляний стовп. Про що йде мова? Кожен символ має позитив і негатив (Сирах 34). В позитивному плані, що означає “вивів вогонь з тебе і він пожер тебе”? Який вогонь тебе пожере? Хто це каміння розкидав – той і буде його збирати. В іншому місці сказано: Діти її роздягнуть її (блудницю), і плоть її з’їдять. Тут вже сказано до церкви, до сьогоднішнього релігійного світу який блудить із світом. Із середини вийде цей вогонь і буде поїдати тебе. І сьогодні це роздягання іде повним ходом, тільки не лінуйтеся гортати сторінки газет. То там, то там, то там ми бачимо як роздягається номінальна церква, показуючи вовчу шерсть, вовчі зуби з–під овечої шкурки. Дух насильства, дух агресії, дух нелюбовності, дух користолюбства – його не сховаєш, бо “по плодах пізнаєш їх”, а плоди на поверхні. І чекають, що тернина буде родити виноград, а на будяках смокви з'являться. Ні! Будуть рости на тернині вовчі ягоди так само, як на будяках реп'яхи.
Вогонь виходить з середини, але це не означає, що нам треба вигортати “брудну білизну”. Це не є достойно християнина (хоча й може бути прийнятним для тих християн–“немовлят”, які іще не в мирі, але в бурі). Хто це каміння порозкидав – той і повизбирує. Хто цей одяг забруднив – той і виверне його, відкривши бруд провини своєї. Бо усе таємне рано чи пізно стає явним. Достойно християнина ж є сказати: Так сказав Господь Бог, – і підняти цей ліхтарик світла, а він висвітлить темряву. І знову ж таки в позитивному значенні ці ліхтарики повинні підніматися в надрах релігійного світу. Тут будуть ставати вісники – ангели Господні, звідси зазвучить ця труба архангельська. Я виведу з тебе вогонь, – каже Господь, – не зі сторони, бо зі сторони ніхто не врятує. З Марса не прилетять марсіани рятувати церкву. Ми самі повинні рятувати церкву і ми будемо її рятувати! І ми тут знаходимося в нижньому храмі власне для цього, щоб вивести вогонь з середини, щоб він поїв все нечисте, вогонь слова Божого в даному випадку. Дивіться, як багатогранне це Слово, як ми можемо багатосторонньо розглянути один вірш і не помилитися, тому що керуємося каноном Господнім, тому, що маємо мудрість, тому що маємо око відкрите і знаємо волю Божу, а вона в одному слові – Возлюби! І тут уже ніяк не помилишся! Скільки б сатана не рядився в ризи ангела світла, але підробити смирення і досконалу любов, яка є смиренною, не може. Смирення підробити не можна. Можна підробити що завгодно: ти можеш видатися розумним, ти можеш видатися мудрим, але якщо немає смирення, любові, яка рухається смиренням, яка дихає смиренням, – все видно, фальш виявиться, бо плоди на поверхні.
І Я зробив тебе попелом на очах у всіх хто бачить тебе, всі хто знає тебе серед народів остовпіють над тобою, ти пострахом станеш і не буде тебе аж на віки. Так буде, мої кохані! Чи лжеортодокси будуть спротивлятися, чи ні, – воля Божа буде виконана! Ну можна відтягнути на якийсь період... Тому то кожен дасть відповідь сам за себе. Тому то ми повинні з сьогоднішнього дня, не відкладаючи на завтра заглянути в своє серце, зайнятися собою, відкрити двері свого серця і впустити туди світло. А потім, просвітившись цим світлом і наповнившись ним, Світити іншим, як і сказав Господь: Тож нехай світло ваше світить серед людей, щоб бачачи добрі справи ваші, плоди ваші, прославляли вони Господа. Амінь.
Лекція № 19
Хто дивився програму “Духовність” напевно зауважив, що я там знову торкнувся теми походження людини. І повірте я не збирався її торкатись. Коли я сідаю перед телекамерою або коли виходжу сюди, на амвон церковний, я не знаю на сто відсотків, що буду говорити. Я маю певний план і тези, але як часто на протязі проповіді, на протязі богослужіння Господь змінював слово, яке я планував сказати! Це відбувається постійно. Ви це відчуваєте, ви це бачите.
І знов Господь торкнувся теми походження людини. Теми яка є болючою, але надуманою насправді. І я, з Божою поміччю, думаю сісти за написання статті на цю тему. Статті, безумовно, гострої, небезпечної, але статті яка повинна висвітлити це питання. Тому що іде на сьогоднішній день боротьба двох думок. І вона формується як боротьба матеріалізму проти релігії. Матеріалісти кажуть, що людина походить від мавпи, а люди віруючі кажуть, що людина походить від Бога. А насправді, це є боротьба неправдивої науки з ортодоксальною релігією. Тому що питання нема, проблеми насправді нема. Просто суть вивітрилась, буква вбила дух. В чому образ Божий в людині? Людина створена за образом і подобою, точніше за образом, бо подобу ми повинні напрацювати самі. Чи тілесний цей образ, чи по тілу людина є людиною? Та ні, безумовно, Бог – є Дух, і образ Божий в людині – це є дух. І людина за образом Божим – є дух. Людина називається людиною не по тілу, але по духу своєму. Це стосовно походження людини. Чи заважає новонародженій дитині бути людиною за образом Божим те, що на протязі свого ембріонального розвитку, тобто розвитку зародка в лоні матері, ця дитина пройшла тваринні стадії розвитку тіла? Дев'ятий клас, загальноосвітня школа... На певному етапі розвитку в лоні матері у нас були зябра, ? то що, ця дитина від риби? Та ні! Той, хто бачив ембріон, той знає, що в нього є хвіст. І цей хвіст рудиментарно залишається у вигляді копчика. Я не кажу про той “хвіст” духовний у вигляді закону плоті, який існує в нас на сьогоднішній день у кожного як наші інстинкти, тваринні інстинкти. Так що, хіба оці стадії які проходить дитина в розвитку в лоні матері, які абсолютно відповідають розвитку риби, птаха, – заважають їй бути людиною, створеною Богом на образ Свій? Ні в якому разі! Так чи заважає людству те, що на протязі еволюції в утробі матері-природи тіло людства пройшло періоди: одноклітинної амеби, риби, мускусного щура, мавпи, пітекантропа, неандертальця, кроманьйонця? Я думаю ні, ні і ще раз ні! Саме питання надумане абсолютно. Тому що образ Божий в людині не тіло, але душа. Бог – є Дух, і людина – є дух, який має душу і живе в тілі, і це тіло, безумовно, найдосконаліше серед усіх в тому плані, що мозок піднявся на висоту, що із звірячим зовнішньо дуже мало спільного. Людство походить не від мавпи, як і дитина не від риби, хоча в процесі розвитку в утробі матері мала зябра. Людство так само в утробі матері мало хвіст, і цей “хвіст” і до нині у вигляді закону плоті не відрубаний нами. Для того ми тут і збираємося, щоб рубати цей хвіст, бо сенс нашого життя є в тому, щоб позбутися цього “хвоста”, духом панувати над плоттю, розумом над чуттями, вірою над життям, – і нехай поможе нам в цьому Господь!..
Волею Божою, ми знову торкаємося містичних речей. Не можна перебувати весь час в теорії не торкаючись практики. Не можна досліджувати Святе Письмо по духу і не екстраполювати ці істини на конкретне життя. Тож продовжимо торкатися величних тем буття, теми світобудови, воскресіння, спасіння. Ми минулого разу зупинилися на тому, що людина в результаті гріхопадіння (людина духовна – Homo spiritus, Адам, все людство) втратила подобу Божу, хоча образ залишився. Ще раз повторю, що ми повинні чітко розрізняти образ і подобу Божі. Коли Господь говорить: створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою, – то це є перед створенням. Коли ж людина вже створена,... то ми читаємо: І Господь людину створив, на образ Божий, на образ Свій Він її створив. Тут уже про подобу нічого не сказано. Де поділась подоба? Образ Божий є в кожному з нас. Бог – Дух, і людина є дух. Бог є Триєдиний – Отець, Син і Дух Святий, і людина триєдина – це є дух, який має душу і живе в тілі. Бог є Любов, а людина здатна любити – це теж є образ Божий в людині. Бог є Сущий – Той, Хто має сутність сам в Собі, ні від кого не залежить і всім дає все, життя. Тому то і слово “Бог” означає “Багатий”. Людина за образом Божим є вільною. Бог є Творець – і людина здатна творити. Бог є Премудрість – і людина є розумна. Оце образ Божий в людині. А от подоба Божа – це вже вищий щабель, це вже Homo spiritus – людина духовна. Не просто бути здатним любити, але бути любовним, тобто випромінювати любов з серця свого. Не просто бути вільним обирати шлях, але вільно обрати шлях до світла, до добра та істини. Не просто бути здатним творити, а дійсним творцем прекрасного. Не просто бути розумним, але мудрим мудрістю Господньою. От вона, подоба! Так от, в результаті гріхопадіння людина духовна – Адам – втратив цю подобу і залишився тільки образ. Згадаймо уривок із книги Ісаї про сина досвітньої зорі, який ходив по огнистому камінні. Ми вже розглянули люцифера по духу – денницю, досвітню зорю.
А відтак сьогодні, в результаті втрати подоби небесне (духовне), внутрішнє начало людини від самого народження її є закритим, містичним, таємним. Хоча деколи спалахує озарінням або осяянням інтуїції, озарінням відання, спалахує уривками через так званий містичний досвід. Ось чому людина на відміну від усіх інших тварин мусить вчитися необхідним їй речам. Людина на відміну від тварин, які з народження вміють і знають все їм споріднене і необхідне, віддаються виконанню Божої програми буття, – народжується в повному невіданні. Тварина – вона споріднена, безгрішна, споріднена Божому порядку. Вона керується тими інстинктами, які ведуть її на протязі життя. Вона не грішить, вона не противиться, бо вона від народження все необхідне їй вже знає. Ми вивчали це в школі і знаємо, що птах від народження знає куди летіти, як будувати гніздо і так далі. А людину треба вчити всьому, тому що споріднене їй таки духовне насправді, але воно втрачене і мусово пристосовуватись до нерідних умов існування та буття. Так от, дитина людська народжується в повному невіданні. І те, що залишається тваринного в нас – це ті самі звірячі інстинкти, і той самий “хвіст” мавпячий у вигляді закону плоті. Згадаймо Послання апостола Юди, 10-й вірш:
“А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина (тобто, інстинктивно), то й у тому псуються”. Тут йдеться про те, що навіть в тому що знаємо інстинктивно – то й в тому псуємося. Щоб людині в собі відновити подобу небесну – їй необхідно пізнати все, що відноситься до порядку. Такий порядок закладений в тварині на рівні закону плоті або інстинкту. І вона не псується в цьому – вона діє, живе згідно порядку Божого, тому безгрішна. Людина теж розвивалась згідно порядку Божого, і цей закон Божий, закон еволюції, закон розвитку підняв її на найвищий щабель розвитку власне зробивши людиною, створив її людиною розумною і підняв її ще на найвищий щабель, створивши людиною духовною – ранішнім Адамом. Це все згідно з законом Божим! Тільки людина здатна прийняти все, тільки людина здатна до Богоєднання, тільки людина є проміжною ланкою між природою і Богом, між твар’ю і Творцем. Тільки людина має серце не темне, не кероване інстинктами звірячими, але серце яке може стати храмом, яке може стати “святеє святих”, куди може бути внесений “Ковчег заповіту”, і над яким може з’явитися слава Господня, тобто присутність Господня. В тому Ковчезі: Слово – скрижалі заповіту, Десять Заповідей на кам'яних плитах; жезл Ааронів – тобто віра; золота посудина з манною – тобто виконання Слова вірою. Манна – це є хліб, а хліб – це виконувати волю. Цей “ковчег” ми повинні внести в серце своє, для того ми тут на біблійних курсах. І ми повинні тут, на біблійних курсах, знайти Слово – скрижалі завіту, і через те Слово отримати віру – жезл Ааронів, і таким чином стати священиками, горніми (ім'я Аарон означає – “Горній”), присвятити своє життя Богові, приносити йому жертви, пахощі любі для Господа, – отже їсти “манну”, хліб виконання. Цей ковчег ми повинні внести в наше серце, і коли ми внесемо цей ковчег золотий, істинний, – тоді над вічком його, над вершиною його буде нам з'являтися Господь в славі. І ми будемо відчувати присутність Його, і ми будемо з'єднуватись з Ним, бо тільки людське серце здатне стати не печерою, але Храмом. Тільки людське серце здатне прийняти в себе ковчег заповіту, тільки людське серце здатне стати місцем єднання з Богом, стати дверима в Царство Боже. Царство Боже в середині нас!
Людині, щоб надбати подобу, треба пізнати все, що відноситься до порядку, Закону Божого, необхідно внести ці скрижалі Заповіту, тому що ми народжуємося невігласами. Тварина народжується відаючою порядок, людина ж народжується невідаючою. Я не кажу, що зовсім невідаючою, бо в кожного є совість, в кожного воно є, це посольство Господнє, але на рівні залишковому, на рівні озарінь, на рівні спалахів, спогадів про минуле, на рівні генетичної пам'яті про ранішнього Адама, про період людини духовної. Але нам треба вчитися всьому з початку, необхідно вчитися Закону Божому, закону порядку Божого, і закон цей заховується в слові Божому. “Я є Шлях”, – каже Христос, – Я є Той порядок. Я є шлях повернення втраченої подоби Божої. От чому кажуть про людину досконалу – преподобний – той, хто повернув собі предвічну подобу Господню втрачену.
Тепер стосовно ангелів. Ангели, являючись людям, промовляють на внутрішньому, ментальному рівні. Тому то почути їх можна “з середини”, внутрішнім слухом. Хоча голос цей, як і світло Христове, бачиме очима серця, проявляється і на фізичний план. Світло Христове просвічує всіх. Світло Христове духовне в першу чергу. Голос ангельський так само, як і світло Христове, чується на внутрішньому рівні, на рівні серця, на рівні духу, на рівні душі, але може проявлятися на фізичному рівні. Апостол Павло чув Голос і бачив Світло. Ті, хто був навколо нього світла не бачили, а чули тільки голос. Це хто як може вмістити. Зараз ми говоримо не про духовну символіку, а про буквальні містичні речі, про реалії містичного людського буття. Світло Христове – це є в першу чергу духовне світло, але це не означає, що воно не проявляється на рівні душевному, що воно не проявляється на рівні фізичному. Як проявляється воно на рівні душевному? На рівні духовному зрозуміло, – світло освітило серце, корінь освятився і прийшов внутрішній стан екстази (духовного захвату), стан розчулення, стан зворушення, стан миру і радості в Дусі Святому. Це духовний досвід, коли серце зігрілось і тепло до Бога взиває. Його не можна передати словами – це треба відчути. Так само як не можна передати смак меду тому, хто його не куштував, але на душевному рівні проявляється це у вигляді емоцій світлих і радісних, на рівні волі, бажання творити добро. На рівні також розумовому, тому що душа складається з розуму і волі (якщо розглядати через призму числа два. Якщо через призму числа три, то – розум воля і емоції). Так от, світло Христове, яке зароджується в серці і освічує його, починає проявлятися і на душу і на тіло. На душу проявляється у вигляді озарінь (ах, зрозумів як жити!..) і бажань добра, зробити щось, “прихилити небо”. А на фізичному рівні також це світло проявляється. Воно проявляється в певному фізичному стані, причому при певному фізичному стані воно проявляється як світло, буквальне світло. Хто має досвід молитви серця, хто має досвід екстатичного стану, хто має досвід предстояння молитовного перед Богом, містичний досвід, – той знає, що коли молишся в дусі, коли серце зігрілось і тепло до Бога взиває, коли серце відкрилося і світло Христове просвічує тебе, то просто стає фізично світліше в кімнаті. А коли подивишся у вікно, то враження таке, що на Пасху помили вікна. Так ясно, так світло, так чисто, ще й запахи бувають приємні подібні до яблуневого цвіту, фіалки – у кожного індивідуально.
Світло Христове бачене очима серця проявляється і на фізичний план. Так само і видіння. Тому оточуючі, якщо вони знаходяться на нижчому духовному рівні або в стані охолодження духовного, не бачать і не чують того, що бачить і чує людина, яка підняла очі свої духовно, або якій дається це видіння зверху. Можливо також часткове бачення оточуючими сил, небесної аури покриваючої духовний центр і покриваючої і присутніх. Тобто, якщо людина знаходиться в стані екстатичному, в стані захвату, – то навколо неї аура (“аура” означає “повітря”). Навколо неї атмосфера духовна, насичена високочастотними духовними енергіями любові. Тією вселенською енергією Любові, як визначив її архієпископ Лука. І людина, яка потрапляє в цю атмосферу духовну, – вона заряджається цими високими духовними частотами. Кожен з нас має такий досвід. Коли ти спілкуєшся з людиною яка в дусі, спілкуєшся з людиною яка чиста, яка праведна, яка йде до святості. І ти пришов в пригніченому стані, і тобі все болить, на душі “кішки шкребуть”, і все сіро і темно, і немає ніякого просвітлення попереду... І ти вступив в цей контакт, ви просто поговорили, і ти думаєш: невже я в такому стані міг підійти! І в тебе сльози на очах, і в тебе мед в серці, бо ти потрапив в атмосферу духовну, в ауру любові. Отже, можливе часткове бачення оточуючими аури яка покриває і духовний центр і присутніх. От уривок з Діянь апостольських, коли Господь явився Савлу у вигляді світла. Я зараз розглядаю не духовний зміст цього моменту, а містику.
“А люди, що йшли з ним (Савлом, – О.В.), онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили”. От вам, будь ласка, може бути такий приклад. Так само, згадаймо досвід церкви православної, святий Андрій Юродивий та Єпіфаній, його учень у Влахернському храмі Царгорода бачили Богородицю, а інші ні. Це історія свята Покрови Богородиці, і відбулася вона в 903 році в Царгороді. І знову, вони бачили, вони були в захваті, а інші через них отримували інформацію. Божественні таємниці як в теорії – це символічний зміст Святого Письма, так і в практиці – власне містичний досвід, – є такими не тому, що Господь не хоче відкривати їх, а тому, що людина відповідно до свого духовного рівня просто не здатна сприйняти їх як реалії. Що таємне для одних є реальним для других, і прийде час, коли все таємне стане явним. Прийде час, коли Дух Утішитель всіх навчить, і ніхто нікого не буде учити, тому що все висвітлиться Духом, все висвітлиться світлом Христовим як теорія та і практика, як Слово правди так і Дух правди, – явиться це Світло, інший Утішитель, як каже Христос. На вищих ступенях досконалості віра поступається місцем знанню. Херувим – відаючий, ангел відання. Херувим вірить в Бога? Він знає, він бачить Бога – це трішечки інший рівень. Уже не вірю, але знаю – це наближення до ангельського відання: відаю, знаю і благовіствую те що бачив. Ангел – вісник грецькою мовою, той, хто бачить і благовіствує те що бачить. Людина стає ангелом відання – це як раз те про що ми співаємо: “Ми, що херувимів з себе таємно уявляємо...” Кожну літургію ми співаємо цей гімн церкви. Так, ми повинні стати ангелами во плоті, ми повинні стати вісниками Господніми, ми повинні вже не просто вірити, але знати, піднятися до цього досвіду! Вищі ангели вже не потребують віри, бо вони вдосконалюються на базі знань, так як сказав Господь: “І пізнаєте істину, – і істина вас вільними зробить...” Вільними зробить нас в першу чергу від невірства нашого. Якщо я знаю, якщо я бачив, – як я можу сказати, що “я не вірю”? Я бачив Небо відкрите, я маю цей досвід, я не можу вже казати “я вірю” чи “я не вірю”, бо я знаю! І Господь говорить: “Ми говоримо про те, що ми бачили…”
Пізнаєте істину – і істина вас вільними, крилатими як пташка, як орел, як ангел зробить. Це є третє небо. Перше небо – віра, небо віри, сфера віри; друге – надії, а третє – любові. Коли ми досягаємо досконалої любові – то це Небо відкривається перед нами. Любов – це є вища істина, Бог є любов. Це всеодно якби побудувати дім, обставити його меблями і сказати другові: Я побудував дім. Ти віриш мені? Ти ще його не бачив, але повір мені, він чудовий... От коли я введу тебе в цей дім – то тоді ти вже не будеш вірити, а знати, бачити, а поки що повір мені на слово, що цей дім є чудовий, я його так гарно влаштував... Аналогічно, людина яка піднімається до висоти відання каже своєму братові, Фомі Близнюку невіруючому: Повір мені, брате! Дім який приготував для нас Господь він такий чудовий! Це так чудово бути віруючим і вірним, це так чудово піднятися до вершини знання, це так чудово піднятися до вершини відання. Жити з Богом, мати молитву серця – це так чудово! В тій молитві возноситися на висоту духовну, літати духовно – це так чудовою! Повір мені! Я тебе запрошую в цей дім, але для цього потрібно пройти певну дорогу, це не так просто. Але будь певний, ти ввійдеш, і потім в себе побудуєш точно такий самий дім, і він буде так само чудовий. І тобі буде так само добре жити як мені. В тебе відпаде страх, хвороби, біль, сором, злидні, смерть. Це все відійде. А потім ти сам будеш їх шукати для того, щоб засоромити сатану. Піднімися на цей рівень, коли для тебе проблеми просто не будуть існувати. От коли ми є діти, ми мріємо що коли ми станемо дорослими – заробимо сто гривень, зайдемо в магазин і купимо там всі торти, які там є… Так само коли ми діти у вірі, або тільки приходимо до віри ми теж мріємо: От я стану праведним – і мені Господь дасть триповерховий будинок, гараж з машиною, сталеве здоров'я і все, все, все... Але коли ми стаємо дорослими – ми про ці наші дитячі бажання забуваємо. Це не означає, що вони не здійснюються. Так, приходить час, коли Господь дає нам все за словом Своїм: Шукайте найперше Царства Небесного, а все інше вам додасться. Але приходить момент – і наша мрія скупити всі торти, як мета нашого життя стає смішною. Ми стаємо дорослими, ми стаємо тими, хто бачить, хто знає, стаємо тими, хто підіймається на висоту святості, праведності як Йов – праведник Божий. І ми знаємо, що вже неважливо чи можемо ми купити всі торти чи ми не можемо їх купити тому, що ми маємо в серці найсолодший “торт”, ми маємо в серці найбільшу насолоду, насолоду богоєднання. І ми навпаки говоримо: Господи, пошли мене засоромити сатану. Своїм життям освітити інших, щоб вони побачили мудрість свою в боротьбі з цим світом і надихнулися самі. І ми готові як Йов сказати життю скиглячому: Нерозумна душе, коли приймали ми від Господа добре, то невже не приймемо зле?! І дійсно, приходить момент, коли Господь обирає нас і говорить сатані: А чи бачив ти отого праведного мужа, чи зможеш щось з ним зробити? Чи зможеш чим його дістати, щоб він зрікся Мене, щоб він втратив ту любов яку він має в серці? Приходить момент для кожного з нас, але це стається тоді, коли ми стаємо дорослими, а поки що ми ще є діти. Будьте певні, Господь дасть нам змогу купити всі торти цього світу…
Божественні таємниці – вони відкриваються для нас. І приходить момент, коли ми маємо знання, коли ми маємо відання, коли ми не залежимо ні від чого в цьому світі, і ми розуміємо, що страждання цього світу нічого не варті проти тієї слави, яка має відкритися в нас. А коли вона відкрилася – тим більше, ми кажемо: Де, смерть, твоє жало? Ми кажемо: веди нас, Господи, на хрест. Ми кажемо: веди нас, Господи, на вогонь. Ми кажемо: веди нас, Господи, я готовий... Я знаю, що справді шлях Твій є шляхом тернистим, і не може бути більшим раб за Пана свого, що справді не може учень більшим бути за Учителя свого. І слова Господні: гонили Мене – гонитимуть вас, – вони для нас. І коли ми приходимо до того рівня досконалості, тоді ми готові йти цим шляхом вже в повноті.
“Возлюби Господа Бога свого, і ближнього свого як самого себе”, – читаємо. Самого себе... Значить, ми повинні спочатку навчитися любити самих себе. Чи любимо ми насправді самих себе? “Возлюби Господа Бога свого, і ближнього свого як самого себе”. Тут не читаємо: возлюби самого себе. Тому що, любити себе – це природно. (Хоча чи любимо? А, може, як говорить Григорій Богослов: Сластолюбством купляємо собі пошкодження?) Любити себе – це природно, це початок. Для того, щоб навчитись любити свого ближнього треба навчитись любити самого себе. Пам'ятаєте? “А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина, то й у тому псуються”. Є закон самозбереження від природи – і в цьому зіпсувався: і спився, і “сів на голку” і так далі. А як любити себе на більш високому рівні, на духовному? “Хто душу свою хоче зберегти, той погубить її”. Я хочу зберегти душу свою, я приходжу до розуміння, що мені треба погубити її (мається на увазі, що життя і душа в біблійній мові слова синоніми). Моє старе життя повинне бути погублене, якщо я люблю себе – то погублю своє старе гріховне життя. Навчившись спасати свою душу приходиш до розуміння, що спасаєш її, зрікаючись старого, гріховного, гордого життя. Спочатку возлюбив себе. Возлюбивши себе приходиш до очищення, спасіння душі своєї, тому що зрікаєшся старого життя. Я хочу спасіння собі в першу чергу. Коли ми спасаємо, очищуємо душу свою – то ми піднімаємося до висоти досконалості, на якій любов до себе переходить уже в любов до ближніх, а точніше до Бога і ближніх. Бо істинна любов не шукає свого. “Блаженніше давати ніж брати”. “Блажен, хто душу свою віддає за друзів своїх” – це найвищий щабель жертовний. От як розвивається любов: спочатку любов до себе, потім ми розуміємо, що блаженніше давати ніж брати, і вона переходить в любов до себе, ближнього і Бога. Потім любов до себе, ближнього і Бога стає любов’ю до ближнього і Бога, а потім зливається в абсолютну любов – любов до Бога. Отже, найвищий щабель – жертовна любов. Ми часто звертаємося до першого Послання апостола Павла до коринфян, 13-й розділ з 4-го вірша: “Любов... не шукає
1. Любов до себе і світу. Це егоїстична любов, це лжелюбов. Але вона повинна піднятися до вищого щабля.
2. Любов до себе, ближнього і Бога. От це вже чудово, це вже початок. Може для когось це видається вершиною. Це початок любові істинної.
3. Любов до ближнього і Бога. Це вже ангельський стан, це жертовна любов, це досконала любов. “Господи, люблю Тебе, і ближнього свого заради Тебе”, – як молився Олександр Мень.
4. Любов до Бога. Все і вся Господь. Це вже серафими, полум'яні. Абсолютна любов, вічне богопізнання, повне богоєднання... Хоча тут можна говорити радше про тих, хто досягає третього неба. Отже, мова йде про тих, хто досягає життя в третьому небі, а не про всіх. Адже пам'ятаємо, що за воротами Єрусалиму навіть в період Царства Небесного всеодно будуть пси і ідоляни, ті, що занечищуються і т.д. (Апокаліпсис, 21-й розділ). Тому що “Отець Мій творить і до нині”, і я думаю, що цей процес буде вічний. Зупинки тут немає і не може бути. Чи може Творець перестати творити? Тоді Він перестане бути Творцем. Це вічно і слава Богу! А якщо не буде кінця цій творчості – то й шлях обоження тварі є безперервний. Хто знає? Так відкриває Господь. Сьогодні бачимо ніби в дзеркалі, ніби за мутним склом, – “Нині знаємо частинно і проповідуємо частинно, а прийде час, – пізнаємо як пізнані і ми”, а поки що бачимо як у загадці… Вірогідно, що і на інших планетах всесвіту, як до нашої так і після нашої планети Земля, йшли і йтимуть вічні процеси обоження творіння. І ангели чи то насправді не є колишні люди? Жителі прадавніх світів? Як говорить Господь: “Господня вселенна, і все, що на ній”, і таки найбільш вірогідним варіантом розвитку безумовно є цей. Все Господь творить згідно порядку, згідно з законом розвитку, еволюції. Через неживу матерію до органічної і до найвищої форми – до духа, до духовного. Насправді ж ми живемо в світі духів, тільки світ цей невидимий фізичними очами людини, а лише духовними. Він існує паралельно до цього фізичного світу, як вчать нас отці Церкви. І в кого відкриваються духовні очі, той бачить цей духовний світ. А до того часу ангели (ангели – суть службові духи), духи добра і зла впливають на людину через натхнення. Ми всі є насправді під тиском світу невидимого, тому що ми духовні. Ми з’єднуємо природу тварну, тобто фізичну, і природу духовну – ангельську. Ми з’єднуємо земне і небесне, і ми постійно під тиском духів як добрих так і злих. Постійно… Ми можемо цього не бачити духовними очима, але хоча б відчувати. І ми відчуваємо. І існує натхнення, як добре так і зле. Посередництвом натхнення як добра так і зла світ невидимий впливає на людину постійно, постійно йде боротьба добра і зла невидима, і поле цієї боротьби – є серця людські. Натхнення тут не тільки в розумінні такому, як російською “вдохновение”. В російській мові є більш ємне слово – “наитие”. В українській мові те і інше – все натхнення. Є “наитие” як добре – Духа Святого, так і зле – духа злоби піднебесної. І те і інше натхнення ми маємо з вами. І те і інше натхнення ми відчуваємо в серці своєму, і воно проявляється також як інтуїтивне сприйняття духовних речей. Натхнення, інтуїція, наплив почуттів – так ми теж говоримо. Причому почуття ці дуже різні. Хороші почуття бувають лише тоді, коли ти піднявся: ти зробив якусь добру справу, коли ти можливо когось врятував від падіння. І тоді тобі добре, перемога!.. І тут раптом хтось наступає на мозоль, і з серця твого, із середини проривається таке чорне, що ти думаєш: Господи, Боженько, за що?! А потім розумієш за що... Правильно, іде боротьба. Було світло, і ти радо відкрив своє серце натхненню світлому, натхненню ангельському, Господньому, – і тут же одразу будь готовий, бо ти будеш мати удар за це. За все треба платити, це є боротьба, це є невидима борня, і нікуди ви не дінетесь від цієї боротьби. Будь уважний! “Якщо ти думаєш, що стоїш, – то стережися, щоб тобі не впасти”, – каже апостол. Обов'язково буде напад бісівський. От натхнення, інтуїція, наплив почуттів – це все явища одного порядку, і розглядати їх треба як вплив світу невидимого на видимий наш світ. Тож маємо натхнення добра, блага з небес, і натхнення зла з пекла. Це прояв єднання небес із людиною, але це не означає, що людина не має права на вибір, тому що ці сили урівноважуються, а отже, в кінцевому результаті, вибір за нами. Амінь.
Лекція № 20
Ми продовжуємо нашу працю. Попередні рази ми вже говорили, що після смерті фізичного тіла досконала людина стає ангелом – оживає в новому, ангельському бутті. В житті, прославленому безпосередньою присутністю Божества. Воскресає не тільки духовно, але й буквально. Коли ми говоримо про духовне воскресіння, – ми говоримо про речі реальні, містичні, таємні, а не тільки про духовне воскресіння. Духовно ми воскресаємо з вами щодень якщо ми перебуваємо в Слові, якщо ми п'ємо цю воду, якщо ми їмо цей хліб. Але ми повинні пам'ятати, що крім духовного воскресіння, яке для кожного з нас приготоване в цьому світі, світі фізичному і бутті нашому сьогоднішньому, існує і буквальне, містичне воскресіння в світі невидимому, в світі духовному, в світі ангельському. І якщо ми сподіваємося на Господа тільки в цьому житті, то ми є найнещасніші з людей, – як говорить апостол Павло. Але коли ми покладаємо надію тільки на майбутнє наше воскресіння, то ми теж є найнещасніші з людей. Тому, що сьогоднішнє наше життя залишається пеклом. Господь цього не хоче, Він хоче, щоб ми вже сьогодні стали щасливими, так само, як і ми бажаємо своїм дітям, щоб вони вже сьогодні були щасливими, щоб їм вже сьогодні було добре. Людина яка є досконала, яка є праведна, тобто шукає правду, знайшла її і йде цією дорогою правди, – після смерті біологічного тіла воскресає в світі невидимому, і за законом спорідненості через певний час (церква каже: три дні) піднімається в світлі обителі. Знову, три дні – цифра символічна і умовна, тому що час в світі невидимому і час в нашому фізичному світі не однаковий. Тут три дні – це етап зростання, етап адаптації, етап просвітлення, етап підняття на ці величні три ступені, підняття до третього неба: перше небо – це небо віри, або знання; друге – втілення цієї віри, прийняття; і третє – одухотворення, розповсюдження, оспівання своєї віри. А в житті позагробовому уже не віри, але знання, тому що віра для нас з вами, для тих, хто і тілі. Для тих, хто знаходиться в світі невидимому – пізнання, як говорить апостол Павло: “Нині знаємо частинно і проповідуємо частинно (тобто, сприймаємо вірою ці речі). Прийде час і пізнаєм, як і пізнані ми”. Так от, існує реальне, буквальне воскресіння, не тільки воскресіння нашого духу, але і буквальне воскресіння. Воно відбувається в момент виходу з тіла біологічного. І по воскресінні людина праведна, та, яка піднялась на відповідний щабель, – стає досконалою, як і інші ті ангели на небі. Так вчить нас Слово. Ця людина розправляє крила, як метелик. Ми порівнювали це з народженням метелика і, як виявилось, не перші ми зробили це тут на біблійних курсах, а святий Антоній Великий також порівнював людину з метеликом. Поки вона не просвітлена світлом Істини, поки вона ще не обгорнулася “коконом” смирення, віри, – вона нагадує гусінь плазуючу по землі. Але з часом відбувається перетворення людини тілесної, душевної, плотської в людину духовну, яка призначена стати ангелом, яка повинна розправити духовні крила, тому що ангели – то є службові духи. І якщо ми зображуємо ангелів у вигляді прекрасних юнаків з крильми, то це не означає, що коли вони літають над землею, то пір'я повинне сипатись нам на голову. Тут мова йде про духовні речі, хоча, повторюю, ангели суть службові духи, які мають духовні тіла, тому що ангели то колишні люди. Це ті метелики які в стані свого грубого, тілесного розвитку були людьми. От закон Божого порядку, закон Божого розвитку. Як новонароджена дитина, що розвинулась з ембріона в лоні матері, так само і в момент воскресіння людина народжується в світ невидимий, в світ духовний, в світ ангельський. Смерті немає – є перехід! Смерть – це народження в невидимий світ. Людина – вінець творіння, вінець природи і проміжна ланка між землею і небом. Природа в людині завершується. Тварне, тобто грубо матеріальне в людині завершується, – це вінець, і починається надприродне, метафізичне, духовне. От чому так важлива боротьба за душу людську. От чому так важливо, поки ця душа є “дитиною”, “зародком”, привести її до світла або до темряви, тому що життя тільки починається в цьому земному варіанті існування. “Будете, як ангели ті на Небі”, – говорить Господь. І знов, в Об'явлені ми читали: “Міра людська – вона ж така сама, як і міра ангельська”.
Перші люди – Адам і Єва – мали пряме відання Бога. Сьогодні в проповіді я трохи торкнувся цієї теми. Не було Слова писаного в ті часи для Адама і Єви, вони пізнавали Творця серцем, як органом найвищого пізнання. Серце людини – це є орган найвищого пізнання. Серцем ми пізнаємо Творця напряму. Розум і чуття – це вже нижче пізнання. Перша людина, Адам, піднявся до висоти безпосереднього пізнання Бога. Піднявся до висоти перебування в Едемі (Едем означає – ніжний, делікатний), це стан духовний. Це стан, коли людина знаходиться в розчуленні, в постійному зворушенні, стан спокою, миру, стан бачення Бога, стан коли розкриті Небеса. Це той стан, про який сказав Серафим Саровський свого часу: “Якщо ми маємо в серці розчулення – це ознака того, що Дух Святий в нашому серці”. Люди були “нагі” перед Господом і не соромились цієї “наготи”. Мова в даному випадку йде про служіння. Одягнутися – церковнослов’янською мовою “обрядитися”. Не існувало тоді обрядів в поклонінні Богові, а це те саме поклоніння духовне, про яке сказав Ісус Христос самарянці: “Будете поклонятись в дусі і істині, – таких служителів, молільників, поклонників бажає собі Господь». В Дусі і істині – не опосередковано, а безпосередньо. Без слова писаного, без догматів і без обрядів, тому що Дух Святий вчить всьому, про це нам говорить Святе Письмо, і в майбутньому так і буде: прийде час, і ніхто нікого не буде вчити. Ніхто не буде “око за око, зуб за зуб” давати. Око – це бачення, зуб – це “розжовування” істини. Ніхто не буде своє бачення протиставляти баченню іншої конфесії чи іншої релігійної деномінації. Ніхто не буде свій “хліб”, який розжував, нав'язувати брату з іншої конфесії, тому що Дух Святий прийде, і навчить, тому що буде пряме відання Бога. Адже відання Бога очима розуму, безумовно, завжди має на собі тінь індивідуальності того, хто дивиться. Ми бачимо чотири євангеліста, і всі вони через свою душу пропустивши духовне відкриття, світло Благодаті Духа правди, трансформують його по своєму. Тому їх чотири (всесторонність), і вони провіщають те, що їм відкрито Духом для тих, хто такого бачення духовного, бачення серця не має. Вони трансформують інформацію духовну на план душевний, на план розуму, на план волі. А от коли людина підіймається до їх рівня, хоча б до початку їх рівня, – тоді немає вже сенсу на душевному рівні проявляти духовні речі. Тоді ніхто нікого не буде вчити, бо всі будуть навчені Духом Святим. Так буде, і так було за часів Адама і Єви. За часів Адама, який є насправді образом, який є архітипом, символом перших людей віри. Так було, така була Церква. Вони харчувалися з “древа життя”. Сьогодні ми визначили з вами, Господь дав сьогодні відкриття прямо під час проповіді, що древо життя – є древом богопізнання, богоєднання, спасіння. Як не називай це древо – мова йде про одне і те саме, адже ми всі прагнемо життя вічного, “А життя ж вічне, це щоб пізнали Тебе, єдиного Бога”. От воно древо, яке росте в наших серцях, яке містично існує у всьому всесвіті. Воно корінням віри живиться з чистої води слова Божого, і трансформує її в зелене листя ісповідання цієї віри, віри істинної, що здійснюється любов'ю. І сказано: “Листя цього дерева на уздоровлення народів”, “По вірі вашій буде вам”. І дає плоди милосердя і богопізнання, смирення і любові, плоди, вкушаючи які ми маємо життя вічне. Древо життя: “Твоє від Твоїх...” Вода Господня – плоди наші, а в результаті і Господні. “Твоє від Твоїх Тобі приносимо, за всіх і за все”, – молимося ми піднімаючи тут, на літургії хліб і вино, які по молитві нашій містично переосутнюються в тіло і кров (не в м'ясо і кров) Христові. І ми духовно споживаємо тіло і кров Христові під виглядом хліба і вина. Фізична дія – хліб і вино, духовна дія – тіло і кров християнам причасникам. Ми стаємо спільниками Божої програми спасіння: “Твоє від Твоїх Тобі...” Хліб і вино… Вино вчення, яке приймає Церква в свою кров, і воно стає кров'ю Христовою в нас; і хліб виконання волі Його, який Церква приймає в своє тіло. І цей хліб живий, що з Неба зійшов, стає плоттю Христовою в нас. Причастя тіла і крові. Адам і Єва їли плоди з цього древа не опосередковано, без хліба і вина, як робимо ми це сьогодні, без обрядів, без одягу, бо вони були нагі перед Богом в цьому розумінні і не соромились, тому що та “нагота” була благословенна, бо вона була одягом благодаті Всесвятого Духа. Але прийшов час гріхопадіння – інше “древо” зацікавило перших людей віри, древо пізнання добра і зла. Церква почала пізнавати добро через зло. Сказав Господь, що коли будете їсти з цього древа… (Духовно їсти, а не груші і яблука споживати, – треба нам відкинути байки, – плоди духовні споживати, пізнавати добро через зло і порушувати волю Господню, волю любові, волю смирення, “...бо Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать”. Так було, так є, і так буде на віки вічні. Амінь). Так от, якщо будете порушувати волю Господню і їсти плоди з дерева пізнання добра і зла духовні – то помрете. І мова йшла не про фізичну смерть, тому що фізичної смерті нема, кінець кінцем ми повинні це зрозуміти і пам'ятати! Ми повинні пам'ятати, що Господь безсмертною створив душу людини, а не тіло. “Бо порох ти і в порох повернешся”, – сказав Господь. “Земля ти є, і в землю повернешся, – так сказав Ти, мій Сотворителю…” Ми постійно співаємо це на каноні під час похорону: “Земле, земле розступися, і прийми створене Божою рукою тіло, яке до тебе, що його породила, знову вертається. Те, що було сотворене на образ Божий (тобто, душу), прийняв Творець, а ти прийми це (біологічне тіло) як своє…”. Не про тіло йшла мова, коли диявол казав Людині: “Ні, не вмрете, а будете як боги відаючи добро і зло” Не про тіло йшлося, тому що тіло повинне помирати. Тіло – це кокон, і ніколи не буде з гусені метелика, якщо цей кокон не піде в землю, звідки він і прийшов. Це все духовні речі. Помреш духовно, – каже Господь. – Ні, не помреш, – каже сатана, закон плоті в нас. Ти послужи трішки і Господеві, і мамоні. Послужи трішки і закону плоті і закону розуму, – і нічого не станеться, каже цей закон... Ми ідемо шляхом Адама, і ті хто хоче піднятися на певний щабель, підіймаються. Спочатку народжуються згори і стається з ними те, що сказане в Святому Письмі: “І вдихнув Господь дух життя в ніздрі його...” Дух Святий, – говорить Серафим Саровський, – то і є той дух життя. “І стала людина душею живою...” Вже душею живою, не мертвою, а тією яка бачить Господа, яка відчуває Його присутність, людиною яка вже спілкується з Творцем. Була духовно мертвою – сталася живою. Коли вона стала душею живою, то піднялася ще вище, до висоти здобуття Духа Святого в повноті, до хрещення Духом Святим. Ми цю тему дуже гарно розглянули, коли розглядали здобуття Духа Святого. І коли людина підіймається до цієї висоти – стає херувимом, помазаним Духом Святим, “херувимом помазанним”, – читаємо в Святому Письмі, стає досвітньою зорею. Зоря – сонце ще не в полудні. Тому що в повноті це буде в сьомому дні, коли ти будеш ангелом, коли ця храмина розвалиться і ти в повноті з'єднаєшся з Господом, але зараз ти вже “зоря досвітня”, в тобі вже світло Христове. Вже як вранішня зоря з'явилося. І коли ти піднявся на цю висоту, а пам'ять про тіло ще залишилась, то це тіло говорить: Не покидай мене! Зупинися трішечки… – Ні, кажемо ми! Ні, не маю права, мені Господь сказав: “Пам'ятайте про жінку Лотову!” Якщо я зупинюсь на цій ході – я помру і перетворюсь на соляний стовп! А змій лукавий, що є мій закон плоті, який хитріший за всю звірину польову, яку вже я пізнав давши їй ім'я, і вже Господь поклав підніжком ніг моїх, і я можу панувати над нею, так як і сказав Господь: “Пануйте над усім плазуючим по землі…” Той змій шепоче мені: “Ні, не вмреш! Ще трішечки залиши собі земного, озирнися, було і не так погано в тому Содомі... Ти там залишив певні цінності свої. Згадай Єгипет, народе Ізраїля, там ти їв м’ясо, там були часник і цибуля, це досить смачно. Ні, не вмреш, і будеш як бог, пізнавши і добро, і зло. Разом з добром ти будеш знати і зло. І не вмреш духовно, ти будеш мати духовне відання, ти будеш мати той самий зв'язок з Богом, і будеш мати той самий містичний досвід. Якщо ти вже на це небо зійшов, ходиш вже по вогнистому камінню, то хто в тебе його забере? Воно з тобою... І справді воно так здається: коли ти в дусі, ти думаєш: невже я впаду в темряву? Не вірю, такого не може бути! Це може бути тільки не зі мною, бо я завжди буду в дусі, завжди буду в духовній екстазі, у мене завжди будуть сльози розчулення на очах… І ми починаємо грішити, ми починаємо ту торгівлю, ми дослухаємося голосу плоті в нас і падаємо, як впав сатана з небес через гріх, через порушення закону розвитку, еволюції, через порушення порядку Божого.
Перші люди – Адам і Єва – мали безпосередній зв'язок з Господом, безпосереднє відкриття істини, духовне бачення, богоспоглядання. В результаті гріхопадіння цей безпосередній зв'язок перервався, і виникла необхідність у опосередкованому зв'язку. Зв'язку посередництвом Слова і обрядів. І виникла таким чином релігія. Слово “релігія” – означає “відновлення зв'язку”. Латинською мовою “ре” – відновлюю (реанімація, реінкарнація, рекреація), “ліга” – зв’язок. Ре-лігія – відновлення зв’язку. І знову таки, коли дав Господь опосередковане вже знання (тому, що відпали від безпосереднього знання Бога). Коли Господь допустив людині ці шкури уже звірячі, Сам пошивши їх. Коли Господь дав Слово і допустив обрядове служіння (ці милиці) для нас уже немічних, для Адама уже падшого, для Адама уже немічного, – то тоді і Слово тлумачилось по духу і обряди були тінню духовних речей. Згадаймо скінію, відкриваймо Святе Письмо, і по духу тлумачмо його, і тоді стає все зрозумілим, про що йде мова. Скінія, жертівник, жертви, – ці обряди прообразували собою духовні жертви, які вже тоді треба було приносити. Вони прообразували собою ту жертву, яку принесе Син Божий, Бог ставший в плоті посеред людей. І коли читали слово Боже за часів Мойсея, коли читали закон Мойсеїв, і читали там, що грішник хай буде виведений поза табір, і побитий там камінням на смерть, – то вони не хапали буквальне каміння, а громада відсторонювалась від такого хижака і побивали його камінням слова Божого, Законом Божим, який на камінних (вічних) таблицях написаний. Камінням з цієї Скелі духовної, що є Христос. Камінням з того джерела води живої, що зібрав свого часу Давид, щоб вбити Голіафа в собі і в церкві, в першу чергу духовного Голіафа. Вони не турбувалися за буквальне каміння. І коли читали у Мойсея, що перелюбницю потрібно спалити на вогні, то не тягли її як відьму, і не прив’язували до стовпа, і під ноги не стелили буквальний хмиз, але палили в огні слова Божого, що є “вогонь поїдаючий” оце життя, що почало блудити із світом. Так в “звірячому” вигляді було дано Слово. В тій шкурі звірячій – через притчі, через образи, через алегорії: “Хто в цьому нікчемному знайде дорогоцінне...”, – говорить пророк. Буква вбиває, Дух животворить. Якщо в цій букві знайдеш Дух – тоді знайдеш шлях до Христа. Чому Господь притчами говорить, і без притч нічого не говорив? А тому, що “будуть дивитися і не бачити, слухати і не розуміти!” Щоб працював чоловік, щоб “обрізався”, тому що те, що легко дається, те легко втрачається. І те що було легко дано свого часу, легко втратилось першими людьми віри...
Обряди були засобами для досягнення містичного досвіду (тобто, таємного). За часів Адама він був реальним, цей досвід, не містичними, не закритим, але після гріхопадіння став містичним, тобто закритим духовним досвідом. Духовна символіка Слова ж була засобом для здобуття духовного розуміння буття. Сьогодні і це нажаль є втраченим. І та втрата відбувалася постійно в церкві. Авель мав це розуміння і приносив Богові угодні Йому “Жертви духовні, пахощі любі для Господа”. І якщо в обряді приносилась овечка буквальна, то вона була тінню духовних речей, і знов будувала Церкву. Каїн же приносив плоди земні – земне служіння. По земному розуміючи волю Господню... Ной і падші сини. Мойсей і бунт синів Кореєвих, які прямо заявили: А чому цей нас вчить, тлумачить символіку обрядів, а ми не гірші за нього. Господь каже: Тому, що він має світло всередині, тому що він ангел Мій, тому що він піднявся на ту гору Господню, на яку вас не пускають. Бо ви не можете туди ввійти, бо ви недосконалі. А не можете тому, що не хочете. Тому що на цю гору піднявся тільки Мойсей і близькі його, а люди, худоба стояли внизу. І для них та гора двигтіла, вона була для них страшна. Вони бачили тільки морок, а для Мойсея цей морок був світлом, він був всередині і бачив Господа. – Ні, – казали сини кореєві – Ми теж маємо право тлумачити. І почали по букві тлумачити Святе Письмо, і почали побивати буквальним камінням тих, кого вони вважали за грішників, і почали палити на буквальному вогні тих, кого вони вважали за грішниць. Сьогодні, нажаль, втрачений духовний зміст Святого Письма і містичний досвід Церкви. Я не кажу, що повністю, так само, як повністю духовно не вмер Адам. Людство не вмерло духовно повністю. Завжди залишаються кісточки, Церква остатку, ребро Адамове на яке потім покладається тіло і створюється громада жива, Церква, Єва. Воно залишається. Христос розіп’ятий сьогодні в церквах духом насильства і користолюбства (цвяхи). І дух агресії ввійшов між ребра Христові, в тіло, що є Церква Його (спис воїна). Але кості Його не перебиті (остаток). Ті кості Ізраїлеві, які бачив пророк Божий у видінні своєму. Вони хоч і розкидані по всьому світу, але вони у всіх дворах є – ці овечки Господні. Господь каже пророку Своєму Іллі, коли той в розпачі взиває, що “праведника немає жодного, і всі шукають душу мою, щоб погубити”: “Не бійся, Я залишив сім тисяч (праведників, повнота Божа. Тих, хто увірував – сімдесят. Восиновив віру – сімсот. Одухотворив, піднявся до містичного досвіду і зійшов на гору як Мойсей – сім тисяч) для Ізраїля. Сьогодні це, нажаль, є втрачено. І завдання просвітлених Словом і Духом Божим нести це світло людству. І ті, хто тут присутні, слухайте мої слова, слухайте слова Господні через мої вуста, і розумійте своє завдання, бо світильника запалюють не для того, щоб поставити його під посудину або під ліжко, а самому спати. А для того, щоб поставити на свічник, і щоб воно світило всім у домі. В даному випадку в нашому домі – православної церкви. А є тут, слава Богу, представники й інших конфесій. Бо каже апостол Павло: “В тому стані, в якому тебе застав Господь, в тому і залишайся, не виходь. Бо Господь всюди однаковий, бо овечки Господні повинні бути у всіх дворах. Прийде час – буде Один Пастир і одна паства, і не по обряду це з’єднання буде, і не по догматах, а Дух з’єднає всіх. Прийде інший Утішитель, і ніхто нікого не буде вчити. І мечі свої на рала перекують всі, починаючи з юдеїв духовних. Так от несіть це світло кожен в свої доми, бо цей світильник Господь сьогодні запалює тут не для того, щоб загасили його…
Перед другим приходом Христовим так само, як і перед першим, – “їли, пили, заміж виходили”. Каже Господь: Як перед потопом. Так само їдять, п’ють... Давайте на духовному рівні. Їдять, п’ють, заміж виходять, – тобто прилучаються до тої чи іншої громади (женяться), або приходять до іншої віри (заміж виходять). Шукають собі пару, і якщо немає смирення, немає розуміння істини, (а Господь в одному слові – Возлюби! І весь закон Його в одній Заповіді – Возлюби!) Якщо немає цього розуміння і йде “око за око, зуб за зуб”, і не приймаєш слабкого у вірі, а якщо і приймаєш то для суперечок про погляди, протирічачи слову Господньому. То буде як за часів Ноя, тільки вже не буде потоп, який знищить все окрім Церкви остатку, окрім Ковчега. Не буде потопу бездуховності, а буде вогонь поїдаючий все нечисте. І ми з вами тут роздмухуємо цей вогонь щонеділі о 15.30. Бо так сказано: Вийде вогонь із середини тирського царя, люцифера, і поїсть його. І цей вогонь ми повинні нести в своїх умах, в своїх серцях. Вогонь Благодаті Всесвятого Духа Любові. А починається він зі Слова. “На початку було Слово…” Слово по духу…
І знов, ми повертаємося до Слова. На початку було Слово, тому і біблійні курси, тому і програма “Духовність”, тому і рубрики в газетах, тому і книга, що от-от з’явиться, тому і конспекти, тому і аудіозаписи, тому і вихід в Інтернет. Бо це справа не моя і не ваша, а Божа. І все повинно початися із Слова. “На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог”, потім Слово повинне стати плоттю, – в нашій плоті ми повинні ісповідати Ісуса, а тоді і побачимо славу Його. А слава – це присутність. Слава і присутність – слова синоніми в біблійній мові. І знову все починається так само, тільки вже не буде те Слово як 2000 років тому в яслах, тихенько лежати, випробовуватись і розпинатись. Ми в третьому тисячолітті, ми в третьому дні і вже нічого назад не повернеш! Це Слово буде розповсюджуватись, і прийде Христос в шумі вод багатьох, а води – це суть язики, племена і народи. В шумі, – так сказано в Святому Письмі! А ми – пророки, ми прорікаємо істину, ми мужі з відкритим оком, і ми бачимо куди ідемо, ми бачимо ознаки часу. На відміну від фарисеїв, які ознаки неба знають, закон знають, але себе не бачать в ознаках часу. Ми знаємо ознаки часу, ми живемо в той час, коли Христос, як блискавка, як озаріння пройде від сходу і до заходу: від тих, хто тільки прийшов до віри (схід), і до тих, хто цілий день пропрацював у винограднику Божому (церкві) – захід. Він прийде сівши (ствердившись) містично на хмарі віруючих і вірних, “на хмарі свідків своїх”, як читаємо в 12-му розділі Послання апостола Павла до євреїв. На хмарі благодаті Своєї, яка буде проявлена в серцях наших, і Він прийде вже не як тихий дитячий голосок в яслах віфлеємських, а при сурмі архангельській, при громовому звуку. І те, що говорили пошепки, дуже скоро (і вже сьогодні!) ми будемо провіщати на весь голос. І те, що казали в кімнатах, те будемо виголошувати на дахах: через газети, через радіо, через телебачення, через комп’ютерну мережу всесвітню. Ми будемо це робити, бо так сказав Господь Бог. Хто цього не хоче робити, то хай згадає долю Адама, хай пізнає добро через зло. А ми будемо споживати плоди з древа життя…
Сьогодні знову треба повернутись до Слова по духу, а вершиною цього сходження Церкви і людства стане відновлення зв’язку з Богом, поклоніння в Дусі і правді, правдива релігія духу! Відкриття дороги в Єрусалим, відкриття дороги до древа життя, доступу до престолу Господнього, в Царство Небесне. Врешті що до тлумачення побиття камінням по духу, то ці вірші “побий камінням” або “спали” стоять на одному щаблі що й: “Якщо око твоє спокушує тебе, вирви його”, або “якщо твоя рука спокушує тебе – відітни її”. Якби комусь – то вже охочі знайшлися б. А собі не дуже поспішають виймати очі… Бог – є Любов. Людина, яка сповідує любов, таким чином сповідує Бога, Христа во плоті, в своїй плоті. Сказано: Хто ісповідує Христа во плоті той спасеться. Той є віруючий і спасенний. А атеїст скаже: Я вірю, що був такий Христос – екстрасенс 2000 років тому, і Йому відкрилися якісь біополя, і Він творив багато чудес. Я в це вірю, ісповідую Христа во плоті… То хіба він вже спасенний з того? Ні! В своїй плоті ісповідуй! Що толку, якщо ти комусь відтнеш руку? Ти відітни собі, і вирви духовно своє “око”: свої діла і совість, бачення почисти. Що толку, що ти закидав когось камінням, – ти себе закидай камінням Слова! Ти судися уже зараз сам, бо хто судиться вже сьогодні – на Суд не приходить. Що толку, що ти спалив блудницю на вогні? Ти свій блуд, своє життя, свою душу спали на вогні слова Божого, віри і благодаті. Бо хто душу свою хоче спасти – той погубить її, а хто погубить її заради Царства Божого – той знайде її. Бог є Любов! Навіть будучи номінально язичником така людина, людина, яка сповідує любов в своєму житті, може бути членом церкви Христової. Хто є членом церкви Христової? Це ті, які ісповідують Бога во плоті, і ісповідують в своїй плоті. І якщо я ісповідую Христа во плоті, то номінально до якої конфесії я б не належав, я є член церкви Христової! От кажуть, язичник який зовсім нічого не чув про єдиного Бога, про Христа тим більше (це ми уявімо теоретично, бо по букві християнство розповсюджене вже по всьому світі. По духу ще ні. Між іншим остання ознака кінця світу – те, що Євангеліє буде проповідуване по всьому світу. По духу проповідане!), обов’язково загине! Але якщо людина та має любов і смирення, то таким чином вона ісповідує Христа во плоті, а отже, якщо не de jure (офіційно), то de facto (фактично) є членом Христової церкви! Так само як говорить апостол Павло: “Якщо маєш дівчину на виданні…” Якщо маєш душу чисту, цнотливу, праведну, але хочеш її “видати заміж” (тобто, дати їй теоретичні знання. Щоб вона вивчила “Символ віри”, щоб вона знала догмати церкви, щоб вона знала як себе поводити в храмі, щоб вона знала історію церковну, щоб вона вивчила літургику, пастирське богослів’я, моральне богослів’я...) Якщо це зробиш, то не згрішиш, – каже апостол Павло, – втім хай краще вона лишиться так. Чому? Тому що знання надимають. Якщо маєш любов і смирення в серці своєму – тоді ти є член церкви Христової, цього абсолютно достатньо. Навіть бувши язичником номінально – реально є членом церкви Небесної, бо живеш за законом Церкви, за Законом Божим, хоч і не писаному для тебе буквально, то таки писаному на скрижалях серця. Тому що юдеям та православним написано буквально. Ми маємо Слово, вчення писане. Але воно є лише провідником до Духа, Благодаті. Хто ісповідує любов, той і є член вселенської церкви на землі, бо ісповідує таким чином Божественне начало, і водиться ним, тобто водиться Духом Святим, водиться Богом. В результаті втрати Духа посередником стає Слово. Коли є Дух в повноті – Слово втрачає своє домінуюче значення: “Краще для вас, якщо Я піду”, – каже Христос. Слово потрібне тоді (я маю на увазі Слово писане, як посередник, бо Дух то є теж Слово, тільки Слово яке промовляє безпосередньо через серце), коли серце іще не зігріте, не просвітлене Духом, або коли вже не просвітлене. Серце – орган прямого відання. А писане Слово стає посередником коли втрачається Дух. І Слово, якщо тлумачити і проповідувати його по духу, стане фундаментом віри, відкриваючи дорогу Духу. Тому так важливо зберегти і розповсюдити це тлумачення. Хай Господь нам допоможе…
Як творив Господь ангелів – є таємниця за сімома печатками. Але чи не було б природнім припустити, що вони були створені природнім же шляхом. “Нині знаємо частинно, і проповідуємо частинно”, але тим і відрізняємося від інших створінь, що ми є розумні. Господь є премудрість, а нам Він дав розум. Хоч таємниця створення світу невидимого – це є таємниця за сімома печатками, та чи не природно було б припустити, що ангели були створенні шляхом еволюції людства на інших планетах всесвіту? Сказано: “Господня земля, і все що на ній. Господня вселенна, і все що наповнює її”. Я думаю, що таке припущення має право на існування. “Нині знаємо частинно, і проповідуємо частинно. Прийде час – і пізнаєм, як пізнані ми”. А зараз бачимо, як за мутними склом. Хто зазирнув за завісу таїн світобудови? Чи ти, чоловіче, радів разом з ангелами створенню все нових і нових зірок? Так говорить Господь через праведного Йова. Ти бачив, ти був присутнім? Ти знаєш цей механізм? Чи ти чоловіче знаєш, як створювались цілі зоряні системи з планетами, придатними для життя і для поповнення сонму ангельського? Чи знаєш щось конкретно про паралельні світи? Про трансформацію матерії, часу і простору? “Нині знаємо частинно і проповідуємо частинно. Прийде час – і пізнаємо...”, але я не здивуюсь, якщо виявиться що люцифер, який впав з Неба раніше Адама, і всі небожителі, і жителі піднебесного аду, пройшли свого часу період народження в тілі фізичному! Розвиток духовний і смерть тіла – це є народження в нову якість, якість духовну, ангельську. Не здивуюсь, якщо виявиться, що диявол – це є архітип на сьогоднішній день, сукупність ангелів зла, і втратив вже свою індивідуальність. Як мурашник втрачає індивідуальність першої мурахи засновниці його. Мурашник – це єдиний організм, але він складається з окремих мурах. Диявол – це єдиний організм (вселенський дух злоби піднебесної), але він складається з окремих бісів, або демонів. Сам бувши колись такою “мурашкою”, тільки на сьогоднішній день втративши індивідуальність, як і мураха втрачає свою індивідуальність уже в мурашнику. Також, з другої сторони, чи не нагадує той люцифер падшого Адама? І ми вже розглянули: так, безумовно, тому що ті самі вірші з пророка Ісаї, з пророка Єзекіїля, – вони говорять як про падших ангелів буквальних, так і про Адама! Який був ангелом во плоті, і теж був тим самим люцифером, який теж ходив в Едемі, садку Божому, по вогнистому камінні... Адже пророцтво Ісаї та Єзекіїля на херувима помазанного, що ходив по садку Божому по вогнистому камінні, так близько до Адама! Чи змій – то не плотський розум наш? Не закон плоті, виражений в інстинктах людини? На певному етапі є позитивним, світлим в тілі звіра, тварини, а згодом стає вже ознакою регресу, коли панує над законом розуму?..
Слово Боже показує шлях, і цей шлях не ми проходимо вперше. Були вже адами в інших світах, які стали противниками Божими; були й люцифери, що стали дияволами! Вселенське людство народжує небожителів і духів злоби піднебесної. Вселенське людство – є “кухнею”, з якої утворюються Небо і пекло. На сьогодні ми завершимо цю тему, щоб “манна” була спожита нами повністю. Амінь.
Лекція № 21
Минулого разу підійшов до мене один брат наш, і задав запитання, яке напевно багатьох з нас тривожить. Тому що, коли ми досліджували тему “Здобуття Духа Святого”, ми з вами конспектували вірші, які виражають волю Божу стосовно всіх аспектів нашого життя, проблем нашого життя. І зрозуміли, що коли, будучи злі, потрапимо добрі даяння своїм дітям давати, – наскільки ж більше Отець наш Небесний дасть нам! Якщо ми хочемо, щоб наші діти були здорові, то Господь тисячократно бажає здоров’я нам. Якщо ми хочемо, щоб наші діти були ситі, одягнуті, отримали добру освіту, – та само і Господь! Коли ми приходимо до віри, ми Його просимо з впевненістю, як ми просили сьогодні: Господи! Нехай буде воля Твоя, дякуємо Тобі, що Ти відкрив нам волю Твою в слові Твоїм. Воля Твоя на те, щоб нам було все добре, щоб ми мали життя, і з подостатком щоб мали, щоб повною була радість наша. І жодного сумніву не виникає в нас стосовно цих речей. Але підходить брат і каже: “Все було так добре. Я прийшов до віри, я увірував, я молився, і все було добре... І раптом стало все так погано. А всі сусіди, знайомі, співслуживці по роботі знають, що я віруючий і вірний. Знають, що я молюся, знають що я почав нове життя, що я живу зараз з Богом, але захворіла моя дитина, почалися негаразди з матеріальним становищем, негаразди на роботі, в сім’ї... Що я можу сказати? На мене починають тикати пальцем і казати: де твій Бог? Ти нас вчив? Лікарю, вилікуй себе сам!” Цікаве питання, правда? Я відповів братові так, як воно належить. А вдома ще раз згадав, ще раз опрацював це питання. Сумнівів немає жодних. Все діється з волі Божої, без волі Божої волосина не впаде з голови нашої. Давайте з вами розглянемо в яких випадках Господь допускає нам випробування. Щоб ми не були дітьми у вірі, і щоб сатана не насміявся з нас, щоб ми, отримуючи випробування в нашому житті, знали чому вони є, і знали як відповісти на них.
Господь допускає страждання людині – хвороби (проблеми із здоров’ям), матеріальні проблеми, проблеми в сім’ї і на роботі, – в чотирьох випадках:
1. Коли ми є невіруючими. Коли ми є язичниками, коли ми в лихій пожадливості та зажерливості – що суть є ідолослуження. Бо інакше як нас відірвати від цього корита? Тільки через страждання. Тому що часто нам добре в темному, теплому, ситному хліві. Господь говорить: Краще тіло віддати сатані на погибель плоті, щоб дух спасся Господнього дня. Господь приводить нас через страждання. Я часто говорю це під час проповідей, лекцій: 99% присутніх тут прийшли до віри через страждання. Господь виводить нас із світу через страждання. Як тривога – то до Бога! Коли нам щось кольнуло, ми кажемо: Ой! Господи! От вже і згадуємо Ім’я Господнє... А коли ще більше кольнуло – тоді кажемо: За що, Господи?! І це хороше запитання. Господь каже: Слава Богу! Бо тепер подумай за що, навернися і будеш жити.
2. В цьому випадку Господь допускає страждання уже праведнику. Перший випадок це коли Господь допускає страждання грішнику, щоб повернути його з його злої дороги (Йова 33-й розділ). Господь промовляє до людини і раз, і два, і три. В видіннях, хворобах, снах. І перший раз – коли людина йде “з Єрусалиму в Єрихон” (тобто це грішник) для того, щоб навернути її до Господа. Другий момент – коли людина йде “з Єрихону в Єрусалим”, тобто стала праведником. Шукала правду, знайшла її в Ісусі Христі і йде цією дорогою правди. Але це не означає, що праведник не грішить, бо один Бог без гріха. Всі згрішили – і всі позбавлені слави Господньої. Так от, другий момент – це коли Господь нам допускає страждання як покарання за гріх. Коли Господь допускає нам, недосконалим, ту “різочку”, яка допомагає стати на правдивий шлях якщо ми схибили з нього. Це те саме, як притча про доброго самарянина. Ішов чоловік з Єрусалиму в Єрихон. Хто йшов? Юдей, людина віруюча, та, якій в Єрихоні робити нема що (біблійною мовою Єрихон – це місто язичеське. Сказано, що проклятий той, хто відбудує Єрихон. В серці своєму, безумовно, а не про буквальне місто йде мова. “На своєму перворідному закладе він підвалини його”, – тобто знищить свою духовність. Знищить основу основ. Бо перворідне – є духовне). І от коли юдей іде з Єрусалима в Єрихон – по дорозі на нього нападають розбійники. Господь допускає цих “розбійників” – хвороби, злидні, проблеми в сім’ї і на роботі. Це другий випадок: коли Господь допускає нам страждання, щоб навернути праведника, що схибив, на вірний путь.
3. Коли ми маємо відкриття, коли ми стаємо на шлях досконалості і починаємо зростати в праведності. Коли ми вже не просто діти, які тільки-но прийшли до віри, але коли ми вже стаємо отроками, коли нам належить стати юнаками, мужами у вірі, дорослими. Господь допускає нам випробування для того, щоб ми мужніли, дорослішали. Якось я обмовився, що дитяча мрія буває такою: От виросту, зароблю сто гривень, зайду в магазин і куплю всі тістечка які там є. Може бути така дитяча мрія, правда? Але потім приходить час, коли людина дорослішає. І коли вона стає дорослою, то вже такі думки не приходять в її голову. Так само і тут: поки ми тільки діти, тільки прийшли до віри, робимо перші кроки в молитві, Слові, у вірі, – ми отримуємо благодать, у нас з’являються сльози розчулення, ейфорія, перша любов. Перша любов до Бога, до Христа, і ми робимо перші кроки Христа ради. І нам у всьому ведеться добре. Згадайте перші кроки: ти – помолишся і відразу Господь дає, і чудеса на кожному кроці... Господь веде тебе, і відходять хвороби, злидні, негаразди в сім’ї і на роботі. І так добре в перший період нашого приходу до віри! Все просто, все ясно, все гарно. Господь бере нас “за ручку”, як маленьку дитинку, і веде… Ми тоді молимося: Нехай буде воля Твоя, а воля Твоя на те, щоб було добре мені. Щоб я був здоровий, щоб я був багатий. Так, воля Твоя Господи на те, щоб я був щасливий! Ми маємо право так молитись, і ми молимося так. Але потім приходить момент, коли ми вже починаємо розуміти, що не може бути так весь час добре. Не може тато водити свою дитину за ручку весь час, тому що дитині вже треба вчитися ходити самостійно. А для того, щоб навчитися ходити самим, тато мусить відпустити цю ручку знаючи, що впаде, що наб’є гулю, що буде боляче, хоча не дасть розбитися до кінця, – стоїть і здригається разом з дитиною. Коли після періоду повного благоприємства в нашому житті настає період випробувань – ми повинні сказати: Слава Богу! Я дорослішаю! Господь допускає мені ходити самому, щоб я зростав, бо я повинен стати воїном Христовим, юнаком, який диявола переміг, мужем досконалим в міру зросту Христового. Якщо я не розвиваюсь, якщо я не йду – то це дитяча хвороба інфантилізму. Це дитина у вірі, віфлеємське немовля якого Ірод поб’є мечем своїм. І тому Господь допускає нам той “спортзал” який є світ. Господь допускає нам хрест і каже: Бери і неси, іди... Ти хочеш ввійти в Царство Боже не нісши хреста?! Але в Царство Боже можна ввійти не інакше як воскреснувши, а воскреснути ти можеш не інакше як піднявшись на голгофу і вмерши на хресті! Той хрест – є хрест смирення. Зусиллями Царство Боже береться. І ті, що прикладають зусилля хапають його. Я допускаю тобі випробування, але такі, які тобі по силі понести. Будь певен, якщо ти не несеш цей хрест, то тільки через лінивство своє, через недбальство своє, через інфантильність свою. Зростай, дитино! І не ремствуй перед Богом, “...бо ремствуючі і незадоволені своєю долею, – читаємо в апостола Юди, – то мерзота в очах Господніх”. Але навпаки: “Завжди радійте, постійно моліться, і за все дякуйте Богові...” І кажіть: Дякую Тобі, Господи. Господь допустив мені хворобу – дякую, що не онко. Господь допустив: моя дитина зламала ногу, – дякую, що не голову. Господь допустив: я не маю можливості купити якусь річ – слава Богу, я маю можливість сьогодні купити хліба. “Завжди радійте, постійно моліться, і за все дякуйте Богові...” Дорослішайте, досить уже бути віруючими язичниками, тому що поки спадкоємець ще дитина – він нічим не відрізняється від раба. Раб служить за шматок хліба, і це напів’язичництво, язичництво в одязі християнства: Ти мені – я Тобі. Я в Тебе вірю, а Ти мені за це... Приходить момент, коли Господь починає вчити жити Христа ради. Оце і є скарби на Небі. Складати собі скарби на небі, тому що тільки життя Христа ради і є духовним скарбом, і не інакше.
А тепер згадаймо праведного Йова. Це історія наша, бо праведний Йов в нас. Всі персоналії Святого Письма в нас. І в книзі пророка Йова змальований шлях як церкви, та і кожного з нас як члена церкви. Праведний Йов... Він шукав правду, знайшов її в Ісусі Христі, і ким став на початку? Як починається книга Йова? “Був чоловік у країні Уц, на ім’я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав. І народилися йому семеро синів і три дочки. А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, і три тисячі верблюдів, і п’ять сотень ослиць та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший (багатший) від усіх синів Сходу”. Найбільший з усіх синів сходу! Що таке схід? Це там де сонечко сходить. “Від сходу до заходу...” Він ще до заходу не дожив, він на сході. Він на сході, він прийшов до віри і все дається йому. І він проповідує: ким я був і ким я став. Я був невіруючий, і я пропадав, а тепер я прийшов до віри – і мені Господь все дає! Я прийшов до віри і став щасливим, бо Господь став повністю задовольняти всі мої духовні і фізичні потреби. Слава Богу! Він свідчить це сусідам своїм, друзям своїм... В нього було три друга, ми знаємо їх, але раптом приходить момент випробувань, бо дуже легко казати: я праведник, – витираючи масні губи. І дуже важко сказати: я праведник, коли сидиш на купі гною весь в струпах від тімені голови до п’яти ноги, і всі відвернулися від тебе, а друзі кажуть: не інакше, що Господь тебе за гріх покарав. Ти ж так гарно розповідав як добре бути з Богом, як добре бути праведним... І що ж тепер? Давай-но подумаємо, за що ж Господь тебе покарав? І сидять, і думають, за що його Господь покарав, замість того, щоб допомогти йому. А жінка (життя) його приходить і каже: Ти довго тут з себе праведника будеш корчити? Досить, уже награвся, – прокляни Бога і вмри!.. От, будь ласка. Нема ні маєтку, ні здоров’я, ні дітей, ні друзів. Невже Господь його не любить? Невже Господь його покинув? Ні! Господь посилає нам випробування, і ми повинні бути готові до цих речей! І коли приходить момент випробувань у вашому житті, ви повинні сказати: Дякую Тобі, Господи! Я знаю, що Ти мені не допустиш випробування більшого, аніж я можу витримати. Ніколи не допустиш, так само як і я не допущу, щоб моя дитина впала з моста в воду і потонула, але допущу, щоб упала на цій доріжці, і хай навіть здере коліна, – замажу зеленкою, але навчиться ходити самостійно. І дякуватиме мені, що навчив її ходити... Господь допускає нам випробування, щоб ми зростали. Бо якщо ми не будемо вчитися воювати, якщо ми не будемо отримувати ран під час цього навчання, – то ми ніколи не будемо переможцями. Не можна здобути Царство без страждань. “Страждань зазнаєте в світі”, – сказав Христос, – але не бійтесь, Я світ переміг, і Я в вас. “Більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі”. Обов’язково! Змирися, віддайся на волю Божу, продовжуй молитися, продовжуй бути в зв’язку з Богом і знай, що за ніччю буде день, обов’язково! Ти повинен витримати ці випробування, ти повинен витримати, як витримав праведний Йов. Він сказав своїй жінці: Ти говориш як нерозумна, бо коли ми терпіли від Господа добро, – невже зараз не витерпимо злого? Бог дав, Бог і взяв. Благословляю Тебе, Господи! Йов благословляє Господа в стражданнях! Це приклад для нас. Ми повинні благословляти Господа у випробуваннях, які б випробування не були на нашому шляху. Пам’ятаючи, що це все земне, дочасне всеодно. Всеодно ми повинні плюнути на це земне, зробити грязиво, помазати ним свої очі духовні і прозріти! І зрозуміти, що Господь допускає нам ці випробування для того, щоб виросли у нас крила, для того, щоб ми як той метелик могли розправити їх піднявшися до висот Небесних. Іншого шляху немає! Ми повинні дякувати Господеві за те, що Він проводить нас через це зростання, мужніння. Щоб ми, ставши досконалими, могли уже як святий апостол казати: Знаю, оця “оселя” в якій знаходжусь, вона є тимчасова, і не знаю, що мені робити, – каже апостол Павло, – тому що бореться в мені дві думки. Мені було б краще покинути цю храмину і з’єднатися з Христом повністю, але за для церкви, за для справи моєї перед Господом, за для вас – то краще мені залишитись (в тілі), щоб навчати вас. От до якого рівня ми повинні піднятися! І ми обов’язково піднімемося, якщо не будемо лінивими, якщо не будемо недбалими, якщо будемо мужами з відкритим оком. І будемо розуміти, що Господь випробовує нас для того, щоб ми змужніли і перейшли в четвертий розряд. Поки що ми три розглянули. Отже:
1. Допуск страждань грішнику, щоб навернути його.
2. Праведнику, щоб відвернути його від гріха.
3. Праведнику, щоб вдосконалювався, щоб зростав, як говорить апостол Павло: От відчуваю в членах своїх колючку від сатани. Маю від Господа колючку в тіло від сатани через великі відкриття мені, що я не величався. Я тричі просив Господа забрати її, забрати ці проблеми. А Він сказав: Досить тобі Моєї благодаті – це тобі випробування. Ти повинен піднятися на ту висоту, коли тебе вже нема за що вкусити. Тільки тоді ти будеш вільний! Поки в тебе проблема і в тебе іде збурення в серці, тривога, страх, дискомфорт – тебе будуть кусати. Кусати, кусати і ще раз кусати! Поки є за що – буде кусати сатана, і Господь буде допускати це кусання, тому що досконалого нема за що вкусити, тому що досконалий вмер для світу. Досконалий має любов і каже: Хто може мене відлучити від любові? Що може статися сьогодні зі мною? Смерть? Так я давно чекаю, і я молюся: Господи, хай храмина тіла мого розвалиться і я повністю з’єднаюсь з Тобою! Смерть, де твоє жало?! Чим ти можеш злякати мене? Стражданнями? Та чим більше страждань – то тим більший вінець слави чекає мене, бо сказано: Ці страждання дочасні світу цього є ніщо в порівнянні з тією славою, яка повинна з’явитися в нас! Чим злякаєш мене? Та й страждань уже немає, тому що буде перемога і над болем, тому що мій дух володіє плоттю і я можу примусити плоть мовчати! І я можу примусити мовчати всі ті звірячі порухи, які живуть в мені. Але до цього треба дорости, і це доростається смиренням, а для смирення мусить бути випробування, бо як я проявлю смирення? Бо я кажу: я смиренний, а звідки це видно, що ти смиренний?.. Ти претендуєш на благодать і знаєш, що благодать по смиренню дається, що Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать. І скажи, чоловіче, звідки Я можу бачити, що ти смиренний? – говорить Господь. Я провірю твоє смирення, Я зміню обставини твого життя і тобі буде важко, і ти зможеш проявити своє смирення не на словах, а на ділі, бо “...по плодах пізнаєте їх”. За діла свої ми дамо відповідь перед Господом, а не за слова! Ми можемо говорити дуже багато, дуже гарно, але плоду не мавши всохнути як та смоковниця. Це третій варіант.
4. Коли Господь допускає страждання мученикові, святому праведникові досконалому для того, щоб засоромити сатану, для того, щоб поставити печать кровну на його служінні і дати йому вінець мученицький.
От вам чотири варіанти. І коли ми страждаємо – подумаймо, в якому варіанті ми знаходимося. Дай Бог піднятися до четвертого, або хоча б твердо ходити в третьому! Але я думаю, у всякому випадку після сьогоднішньої лекції ми не будемо запитувати: Господи, за що? А будемо знати чому, а знаючи бігти з терпеливістю до боротьби, яка попереду. Пам’ятаючи слова святителя Феофана Затворника, який сказав: Щодень очікуй неприємностей, як жданих гостей у свій дім, і викинь з голови думку, що вони коли-небудь припиняться. Інакше ви ніколи не досягнете терпеливості, а без терпеливості немає благочестя, а благочестя – це вже Царство Боже, це вже “сів праворуч”, це вже муж досконалий. От так себе налаштуємо відразу на боротьбу, а потім прийде момент коли ми зрозуміємо: боротьби вже нема. Вкусити нас вже нема за що. За все слава Богу! Нічим не зможуть допекти, а не мігши допекти кидають, залишають в спокої. І приходить момент, який прийшов в житті праведного Йова. Чим закінчив життя Йов? “...І помножив Господь усе, що Йов мав, удвоє”. Пам’ятаймо, що те що Господь хоче для нас щастя – не відміняється! Просто є певний період коли ми повинні показати себе праведниками, є певний період коли ми повинні засоромити сатану, як засоромив його Йов, і всеодно повернеться все подвійно, І всеодно закінчиться тим, що око не бачило, вухо не чуло, і на розум не спадало. Тим хто любить Його… Слава Богу! Минулого разу ми працювали над містичними речами, таємними речами, – ми говорили про творення ангелів і прийшли до висновку, що має право на існування точка зору, що Господь ангельський світ творив природнім шляхом. Тобто шляхом розвитку, шляхом еволюції. І тепер зробимо висновок, що найбільш вірогідний розвиток подій виглядає так: до створення землі вже були планети з розумним життям, “планети-кухні”, на яких вариться “їжа” творіння Господнього, які стали колискою ангельською і утворили духовний світ. Світ не грубо фізичний, не біологічний, але безпросторовий, безчасовий. А точніше який має і простір, і матерію, і час, бо все-таки він тварний, – тільки в інших вимірах, в іншій якості. На духовному рівні маючий ці поняття. І, таким чином, ще до створення Землі вже були і пекло, і рай. Ми дуже часто впадаємо в спокусу егоцентризму вважаючи, що ми єдині у Всесвіті і неповторні, і все для нас і тільки для нас, і більше нікого немає. Ми забуваємо Господні слова: “Господня земля і все що на ній, Господня вселенна і все що наповнює її”… А що її наповнює? Тільки мертва природа? Ні! Я більше чим впевнений, що ми не перші у вселенній. І той світ невидимий, який спочатку створив Господь, – він вже був створений на інших планетах, в інших світах природним шляхом еволюції. І що таким чином до створення землі вже були і пекло, і рай. Правильно, на початку, – ми читаємо, – Бог створив небо (це світ духовний), а тоді вже і нашу Землю.
Отже, таким чином уже були і пекло і рай. Тобто, і піднебесся, і Небо (біблійною мовою Небо – є сфера Духа Святого). Небо – це Твердь, на Небі Господь посеред вод, – ми говоримо про духовні речі, – різноманітних вод вчень, ідеологій, явищ. Існує Небо і піднебесся. Небо – це те, що ми називаємо Раєм, де панує Закон, а Закон в одному слові – Возлюби! Там де царюють Божественні енергії любові, там де світло Христове все і вся наповнює. І піднебесся – там де темрява, злоба, страх, насильство і користолюбство. Отже, високочастотний і низькочастотний невидимий ангельський світ. Сукупність духів злоби піднебесних, що утворили світ падших ангелів. Оцих Homo spiritualis – Адамів “ранішніх”, які піднялись на висоту Небесну, і потім впали через гординю, через торгівлю, підміняючи волю Божу на волю свою, підкоряючись закону плоті Відкинувшись назад до інстинктів звірячих, а не за волею Божою, за законом еволюції подавляючи ці інстинкти. Сукупність духів злоби піднебесних, що утворили світ падших ангелів. Тих Homo spiritualis прадавніх планет, які як Адам і Єва піддались голосу плоті (от він, змій!) і позбавили себе слави Божої, Богоєднання. Ця сукупність отримала назву – диявол, супротивник. Це архітип – сукупний образ – це дух злоби вселенський. І як мураха втрачає ознаки особистості в мурашнику, так і сатана на сьогоднішній день втрачає ознаки особистості, і можна говорити про сатану як про вселенський дух злоби. Як про узагальнюючий дух, який діє як єдиний організм, подібно мурашнику. Отже, ця сукупність отримала назву – диявол і сатана. Диявол – “обманець”. Це теорія, лжа, неправда. А сатана перекладається як “супротивник”. Сатана це справді практика, зло, насильство. Отже, диявол і сатана – це сукупний дух неправди і насильства, який діє у всесвіті, в світах, у вселенній, і який, безумовно, діяв і на теренах нашої планети Земля, спокушуючи перших людей віри. Він (дух злоби, “змій”) натхненням своїм і підштовхнув земного Адама і Єву віддатися голосу плоті, долучив і частину людства до своїх лав. Земля під час сотворіння свого вже була під впливом світу невидимого, світу ангельського. Безумовно, бо вже цей світ був, і він мав початок у прадавніх світах. Повторюю, відкиньмо цей егоцентричний самообман і ту манію величі, яка з’їдає людство, що теж від лукавого, бо вона теж близька до слова “гордість”. Адже, безумовно, цей тип демонський існував і в ті часи, він існує і сьогодні, але він врівноважується насправді ангельським захистом. І, все одно, поле людських сердець залишається ареною боротьби добра і зла, – за Достоєвським. І все одно, право вибору за людиною, свобідна воля за людиною! В будь-якій ситуації ми завжди маємо два варіанти дій, в будь-якій ситуації ми можемо йти праворуч або ліворуч, до світла або до темряви. В будь-якій ситуації рівновага існує між світлом і темрявою, і вибір залишається за людиною. Людина створена вільною і знаходиться в стані рівноваги. Добрі і злі духи однаково впливають на неї, – таким чином вибір шляху все одно був за Адамом, який послухався голосу в першу чергу своєї плоті, диявола в собі, змія в полі серця свого, який хитріший над усю “звірину польову”. Звірі (прираження лихих помислів, тілесні пожадання) є у кожної людини, але найхитріший з них – “змій”, – це загальний інстинкт звірячий, плотський наш розум, “закон плоті” в нас. Тому то і сказано, що диявол вбивця від початку. Ще до створення Землі у Всесвіті пройшли ці процеси, відбулася війна на небі. Пам’ятаєте, ми про неї читали: “І сталась на небі війна...” (Об. 12.7). І в буквальному плані вона теж сталась, хоча ми її розглядали символічно як війну в сфері духу нашого. Але це не означає, що ці слова не діють буквально, і що буквально не відбулася та війна у світі невидимому ще до створення Землі. Відбулася ця війна в сфері духовності жителів прадавніх планет! І при виході з тіла сформувалось два табори духовних створінь: Небо і піднебесся. Один табір – це є Небо, те що ми називаємо світом ангельським, Царство Небесне. І пекло – піднебесся. І боротьба між ними точиться і до нині, до повного знищення зла.
Слова з книги Буття: “На початку Бог створив Небо і землю”, необхідно розуміти, що на початку був створений світ ангельський (шляхом еволюції на інших планетах), а потім і наша планета Земля, як арена нової боротьби. Якщо ми будемо розглядати ці слова по букві. Але найпершопочатковіше Небом називався Закон Божий, Слово, Премудрість, програма Божа, “програма створення землі” (матерії, простору, часу), і наступного обоження за принципом любові яка не шукає свого, але бажає розлитися навколо, віддатися і запліднити, знову з’єднавшись для наступного розширення, як розчина. От програма Господня. І так вічно! Тому що Господь творить і до нині: “Отець Мій, творить і до нині” Тому що, коли зупиниться творення, то Творець перестане бути Творцем! Це буде вже колишній Творець. І приходитимуть все нові і нові творіння до престолу Господнього, до Богоєднання: від суботи в суботу, – як читаємо в Святому Письмі. Постійний розвиток по спіралі: “Шість днів працюй, а сьомий – “субота”, – день спокою” (не про буквальну суботу говорить Господь. Мова йде про день спокою – шабат єврейською мовою). Шість днів працюй, а сьомий день – піднявся на відповідний рівень – субота, мир і радість в Дусі Святім. Але попереду знов підняття, і котиться це колесо, і немає кінця буттю Господньому, і творінню, і зростанню, і життю, і вічному богопізнанню, бо “Життя ж вічне, це щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога”, “І Царству цьому не буде кінця”, – як співає пісня церковна, як говорить слово Боже.
Тепер щодо суду і воскресіння. Приватний суд відбувається для праведника щодня, так як і говорить апостол, що “я щодень помираю”, я щодень приходжу на суд. Ми повинні судитися кожен день, “а суд же такий, що Світло в світ прийшло”. Це світло Слова, віри, благодаті повинно приходити для нас щодень. І щодень ми повинні судитися цим вогнем Слова, Віри і Благодаті (тепер ми починаємо робити ніби розгортку поняття “Світла”, щоб було зрозуміло з чого воно складається). Віра, Надія, Любов – Слово, Віра, Благодать: ми кожен день повинні зростати в Слові, вірі і Благодаті. На новому етапі очищення, вдосконалення, підйому. Щодень праведник судиться... Суд – це є світло, праведник щодня приходить до світла, все яскравішого і яскравішого. Відкриває свої очі духовні все ширше і ширше. Ми щодень повинні привчати свої духовні очі до світла духовного, світла Христового. Щоб коли прийде момент предстати перед це Світло в повноті, уже без всяких шор, – то витримати це світло. І мало того, щоб ми це світло витримати, але щоб воно було нам приємне, і ми прагнули до нього, як олень до потоків водних. Злитися з цим Світлом, купатися в ньому, співати в цьому світлі, насолоджуватись в цьому світлі, жити в ньому, а не ховатися як жучки від нього. В тому сенс нашого зростання – щодень приходити на суд, на суд світла Христового! Людина судиться світлом Істини. Грішник замружує очі свої, щоб не бачити цього світла. Але Господь осміяним не буває, – буде Суд і для грішника в момент смерті фізичного тіла хоча б. Оцей момент переходу – це й є той Страшний суд для кожної людини, і ніхто не втече від нього! Полишімо надію втекти від суду! Для праведника суд іде щодня. Звикання до світла іде щодня, і коли настає момент переходу (смерті нема – є перехід, скидання старої своєї “храмини”, скидання метеликом кокону) у невидимий духовний світ, щоб випробування світлом Христовим не було страшним. І тоді для нас цей Суд не страшний – це Судження не страшне, це Бачення не страшне, ця Благодать не страшна, а приємна. Для праведника при переході випробування світлом не є страшним, а благим, бо він привчив свої духовні очі до Божественного світла, і прагне до нього як споріднене прагне до спорідненого. Не так грішник – він нагадує дух (грішник в розумінні не абсолютної чистоти і безгрішності, а в розумінні людини яка іде шляхом гріха. Грішник від праведника відрізняється напрямком ходи. Дорога з Єрихона в Єрусалим – це дорога праведника, людини яка шукає правду і йде дорогою цієї правди. Спотикається, падає, бо всі є грішні, бо у всіх закон плоті є. Але сім раз праведник впаде і Господь його підніме. Сім – це закон повноти, бо Господь говорив апостолу Петру, скільки раз прощати братові: “Не скажу тобі до семи, а до сімдесяти раз по сім”, тобто постійно. Якщо Він так вчить Петра – ви думаєте Він Сам не виконує цей закон? Виконує! Він прощає, Він бажає прощати, Він чекає нас поки ми навернемося. Праведник – той, хто йде, падає, піднімається, кається і в прощені йде далі, зростає і спішить з терпеливістю до боротьби, що попереду, забуваючи про те, що позаду, залишаючи ці “перепиляні дрова”. Роблячи, безумовно, висновки і очищуючись. А грішник – це той, хто йде в зворотному напрямку, до темряви), душу, людину яка все життя прожила в темниці. А коли розвалилася ця темниця – то сонце боляче вдаряє його по очах, і хочеться сховатися знову в темряву, в пекло. Споріднене до спорідненого – от воно як потрапляє душа в пекло! І ніхто там вилками в казани його не запихає, сам полізе як той жук від сонця ховаючись. Народження в світ невидимий, вихід “дитини” (тобто душі) з “утроби матері”, з тіла... Вихід метелика з кокона і є нове життя, і є оживлення, і є воскресіння. Смерті нема! Є воскресіння! Воскресіння – це нове життя, це життя поза фізичним тілом, життя в новому тілі, хоча насправді все нове це добре забуте старе. Адже тіло душі, оболонка душі, за Феофаном Затворником тіло тонке, ефірне, формується всередині фізичного тіла! І душа, тобто дух з душею, дух в одязі душі – в тілі – виходить з біологічного тіла вже в повному, новому, ангельському вигляді! Перехід в це нове життя і називається буквально воскресінням! А воскресіння це подвійне: для одних – це воскресіння життя, для других – це є воскресіння осуду. Для тих, хто звик жити в світлі Христовім, що просвічує всіх, хто бажає відкрити очі і бачити його, – це воскресіння життя. А для тих, хто звик до темряви бездуховності, до гордині, – це воскресіння суду. І неможливість витримати це світло і є неможливістю оправдатися на Суді. І от наше завдання: тут перебуваючи те світло побачити (а тлумачачи Святе Письмо по духу ми дивимося на Світло. І погодьтеся, не так легко до цього Світла звикнути одразу, і хочеться заховатися в темряву букви, до звичних речей). А по світлі Слова дається Світло віри, тому що віра – здійснення Слова; а по вірі дається і Благодать. Слово – Віра – Благодать. І наше завдання не тільки чути Слово і тут досліджувати Святе Письмо по духу, розуміючи для себе, але цей Світильник запалити для всіх оточуючих, хто спілкується з нами! Господь говорить: “Не запалюють світло для того, щоб поставити його під посудину. Але ставлять на свічник, щоб світило воно всім в домі”. Амінь.
Лекція № 22
Тема про воскресіння і світ ангельський була маленьким відступом від дослідження Євангелія від Матвія. Але зараз ми знову повертаємося до цього дослідження, і починаємо з п’ятого розділу.
Ми з вами торкнулися речей містичних, таємних, закритих для людського фізичного ока речей. Ми торкнулися життя душі позагробового. Сьогодні брат Віктор знову торкнувся цієї теми, а я тільки хотів додати декілька слів до його виступу, тому що деякі елементи ортодоксального вчення тут були присутні. І деякі байки, про які сказав апостол Павло в посланні до Тимофія, тут виявились.
По-перше, про безсмертя Адама. Коли ми читаємо в Святому Письмі про те, що Адам був створений безсмертним, то це не означає, що він був кощієм безсмертним. Це не означає, що він по тілу був безсмертний, що плоть його була безсмертна, тому що: “Плоть і кров Царства Божого не вспадкують…” Фізичне (біологічне) тіло – воно створене з елементів землі, воно є білковим, а білок розпадається скільки б енергії в нього не вливали. Друге питання, що людина, яка живе в гармонії з Богом, освячується і тілесно. І безумовно, як ми читаємо в книзі пророка Ісаї про відновлення райського стану людства, про відновлення Едему духовного, що “столітній помиратиме як юнак”. Безумовно, мова йде і про хвороби, про немічність плоті. Вона поступається місцем силі, поступається місцем зміцненню здоров’я, але це не означає, що плоть біологічна була або буде безсмертною. “Порох ти людино, і в порох вернешся”. Нема сенсу метелику носити за собою кокон, який віджив своє і повинен розкластися на складові, хімічні елементи. Коли ми читаємо про безсмертя Адама і про те, що Адам їв плоди з дерева життя, то це не означає, що Адам харчувався плодами якогось фруктового дерева, або плодами якогось зачарованого дерева. Мова іде про древо духовне, про Закон Божий, волю Божу, слово Боже, закон світобудови. Це древо духовне воно – є древом Богоєднання. Сьогодні на проповіді під час літургії я дещо торкнувся цього питання, і зараз ще раз наголошу, бо це зробити необхідно, щоб ті байки про які попереджав апостол не відвернули нас від істини.
Едем в нас, Царство Боже в нас, – так вчить нас Святе Письмо. І те древо духовне – воно також в нас. Це древо має коріння, стовбур, віття. Що є корінь духовний в людині? Що є корінь, про який говорить Господь, що коли корінь святий, то і гілки святі? Це серце наше. Ми повинні освячувати серце, а серце наше повинне освячуватись смиренням і любов’ю. Цей корінь повинен освячуватись зануренням у воду премудрості Господньої, вчення Божого. Що є стовбур? Це зростання духовне в надії, – то є стовбур праведності: шукати правду, знайти її в Ісусі Христі і йти цією дорогою правди, що веде в життя вічне. Зростати в правді. Що є віття? Це всесторонність нашого єства, всесторонність напрямків людської життєдіяльності, людського буття, – всі сфери нашого життя. Всі сфери нашого життя повинні бути освячені, на них повинні бути зелені листочки ісповідання віри нашої, – це листочки про які сказано: “А листя дерев на оздоровлення народів”, і “вірою спасетесь”. Вірою зцілюємось, вірою вздоровлюємось, – це те листя. І плоди – плоди Духа Святого: мир і радість в Дусі Святім. Оці плоди дають нам життя вічне! Вкушаючи ці плоди – мир і радість – ми отримуємо вічне життя, ми не вмираємо духовно, ми не вмираємо “другою смертю”, яка є духовною, остаточною смертю. Саме про ці речі говорив Господь Адамові коли казав: “З усіх дерев раю можеш їсти, але з дерева що посеред раю…” З дерева пізнання добра і зла, – тобто з духовного дерева пізнання добра через зло – “…не їж від нього. В день їжі твоєї ти обов’язково помреш…” Мова не йде про те, що ти вип’єш ціанистого калію. Відкиньмо казки! Будьмо дорослими, нам час їсти тверду їжу, мова йде про духовну їжу. Святий старець, преподобний Серафим Саровський коли говорить про створення Адама, каже такими словами, що сьогодні через всезагальну нашу холодність до святої віри ми майже зовсім відійшли від Христа, і слово Боже розуміємо не так, як би належало. От наприклад, – говорить Серафим, – Дехто вважає, що він (Адам) був створений з пороху земного отаким як з глини зліплений, мертвим. І коли Господь вдихнув через ніздрі йому життя – він ожив. Неправильне це тлумачення! Він був створений, як і всі тваринні істоти, маючим дух, душу і тіло в повноті. А дух життя, який вдихнув Господь, – це є благодать Всесвятого Духа!
Так само Макарій Єгипетський коли говорить про людину, коли згадує Адама, каже, що Господь за Образом Своїм створив душу. Не тіло фізичне (тому що, Господь не тварний), але душу. Коли читаємо в Святому Письмі: “І Господь створив людину, на образ Божий Він її створив. Як чоловіка і жінку створив Він її”. То хіба в Бога є відмінності статі? Відкидаймо байки, кохані мої! Ми не для того збираємося тут в нижньому храмі, щоб продовжувати затьмарювати розум свій байками за людським переданням. Коли ми говоримо про перших людей, про Адама (ми вже з вами розрізняємо Адама вечірнього і Адама вранішнього. Вечірній – це Homo sapiens, людина розумна, яка піднялася на висоту духовну, яка піднялася на висоту містичного досвіду, яка піднялася на висоту богоспоглядання, яка піднялася на висоту богопізнання, і древо життя – це і є древо богопізнання). Стала людиною духовною – Homo spiritualis, тому що: “Життя вічне, це щоб пізнали Тебе єдиного Бога…” І плоди з цього древа життя – є плодами милосердя і богопізнання.
І другий момент, – остаточний суд. Знову, відкиньмо байку про те, що душі людські будуть втілюватись в ці мертві, поховані тіла. І будуть воскресати буквально ці кості, і знову з гробів будуть виходити буквально покійники, обтрушуючи порох з напівзотлілих костюмів. Припинімо інтерпретувати фільми жахів тут, на біблійних курсах. “Плоть і кров Царства Божого не вспадкують”! Смерті немає – є перехід! Той кокон метелика відпав, і закопаний, і там йому й місце. Після смерті фізичного тіла людина відразу воскресає. Воскресіння наступає одразу після смерті! І коли ми говоримо про остаточний і приватний суд, то це треба розуміти реально. Коли людина помирає фізично – для неї настає приватний суд, “А суд же такий, що Світло в світ прийшло”. Людина піднімається до світла, – ангели Господні, духи службові піднімають її до того Світла. І людина за законом спорідненості або з’єднується з тим світлом Христовим, або ховається від нього тому, що воно не є для неї спорідненим, а споріднена їй темрява духовна, темрява злоби і ненависті. А що ж скажемо про остаточний суд? Людство переходить в світ невидимий поступово. Все нові і нові покоління відмирають і поповнюють світ духовний, хай науково це називається ноосферою. А коли ж остаточний суд? І що, до остаточного суду душі лежать в гробах, тільки вже духовних? Там, в тих “затворах”, про які читаємо в Святому Письмі, в розумінні що не можуть ворухнутися там, або сплять там заморожені до розморозки всезагальної? Відкиньмо байки, не про те йде мова! Мова йде про остаточний суд світові цьому, світському розумінню, світському способу життя! Про остаточний суд сатані, тобто вселенському духові злоби; звірині, тобто людський системі насильства яка прийняла силу і владу від сатани; і лжепророкам – тим, які влещували вуха людські, від правди відпавши. І прийде момент цей обов’язково, і візьмуть владу святі Всевишнього, і царюватиме Дух Святий в серцях, і будуть поклонятися Богові в дусі і істині, а істина в одному слові – Возлюби! А дух – є Дух Любові. І буде це обов’язково: як на Небі, так і на землі. Як і молимося ми з вами в основній нашій християнській молитві “Отче наш”. І тут, на землі, в людському суспільстві не буде місця насильству, і все буде просвічене світлом Христової любові, світлом Істини. І все буде судитися цим Світлом, і ті, хто не буде приєднуватись до спільноти любові, до Церкви написаних на Небесах, – ті будуть горіти у вогні страждань, продовжувати горіти в тому пеклі, яке сьогодні вже палає в світі цьому. Тільки сьогодні це пекло називається морем, в якому бушує вогонь геєнський. Але прийде час коли це море стане озером, а озеро немає безкрайності і безмежності, – це вже замкнуте коло. І озеро вигоряє, і вигорить остаточно аж поки не залишиться самий дим нагадування, пам’ять про минуле. І той дим буде виїдати очі людству вічно, щоб не повторилася та помилка. Але то все буде значно складніше. Ми пам’ятаємо, що буде момент коли сатана ще буде розв’язаний на короткий строк після тисячолітнього царства праведників зо Христом. Іще раз фарисейська розчина спробує взяти реванш в Церкві Божій, в серцях людства, але це буде на короткий час. А тоді буде остаточне знищення злоби. Це то і буде суд всезагальний. І прийде час, коли все людство обов’язково повернеться в стан Адама ранішнього, для якого не було світу невидимого, але Бог був видимий. Для якого не було досвіду таємного, містичного, закритого (бо він містичний тільки тоді, коли його не бачиш), але буде все відкрите, і буде пряме спілкування з Богом. І людина буде жити в Божественній реальності, буде жити духовно в Царстві Небесному. В Новому Єрусалимі, який спуститься з Неба (не з космосу, не з іншої галактики, не з сузір’я Оріона), – з Неба духовного, вселенського. І для нас цей досвід, який є сьогодні містичним, буде відкритий. І ми будемо бачити духів, і самі будемо духами. Ми будемо виконувати свою місію обоження творіння, без протистояння Богові, без спротиву Богові, без сатани, бо ж сатана означає – “супротивник”.
Чому спасає лише віра чинна любов’ю? Чому скарбом є життя лише Христа ради? Тому що, хто живе морально, за Законом Божим, за законом любові, згідно з Божественним началом заради самого цього Божественного начала, заради любові Христа ради (бо Христос є втілення любові), – той духовний. Хто ж веде моральне життя заради людської думки, про людське око (нема наглядача – то можна й вкрасти. Не бачать люди – не зроблю і милості таємно), лицемірно, як фарисей, – той ведеться плоттю, а отже є тілесний. “А думка тілесна – ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові, та й не може. Страшно впасти в руки Бога живого”, – говорить апостол. Ми бачимо тут життя, добродійства Христа ради, і себе ради. Перше спасає, друге губить. От шлях спасіння. Слово – втілення Слова – Благодать, і немає іншого шляху. І допоки ми не будемо мати віру що чинна любов’ю, Христа ради (не про людське око), – ми не ввійдемо в спасіння, ми жодного скарбу не покладемо собі на Небі. Пам’ятаймо про це! Бо ми можемо все життя вести про людське око моральний спосіб життя: давати милостиню, відвідувати церкву, вивчати слово Боже, виховувати дітей на моральних принципах, не вбивати, не красти, не чинити перелюбу, – і потрапити в пекло після відходу з цього фізичного світу. І тільки з однієї причини: тому що не знайдеться скарбу на Небі, бо нічого не робили Христа ради, а все робили про людське око. Все робили люблячи себе і світ, а не Бога і ближнього. Істинним, нетлінним скарбом є лише плоди милосердя і богопізнання Христа ради. Тільки коли ми робимо справи милосердя щоб ніхто не знав, а знав один Господь. І не розповідаймо про це нікому, як і казав Господь, щоб права рука не знала що робить ліва, – от тільки тоді ми складаємо скарб на Небі. І кожен з нас має цей досвід. Як приємно зробити добру справу і нікому не сказати, і відчувати, що я маю скарб, і в мене у серці розчулення що я це зробив щось Христа ради, заради любові, заради самої Істини. Тільки тоді, коли ми так живемо, коли ми ідемо во ім’я любові, во ім’я Господнє, – ми й маємо благословення Господнє. “Благословен, хто йде в Ім’я Господнє”… Іти – це жити. Благословен, хто живе во ім’я Господнє! Хто визнає Божественне начало, тобто любов, і водиться нею в своєму житті. Він то і є членом церкви Божої, незалежно від свого віросповідання номінального.
Після смерті фізичного тіла людина не відразу стає ангелом (мова йде про праведника). Вона спочатку є духом в тонкому, ефірному тілі душі. Але потрапивши в Небо, в спільноту ангельську, вона швидко сприймає всю мудрість ангельську, і таким чином сама стає ангелом – вісником цієї мудрості. Розуміння і мудрість утворюють ангела. А до цього моменту дух знаходиться в стані осягання мудрості. Тривалість цього моменту залежить від рівня, на якому стався перехід душі, – від рівня праведності. Отож, поспішаймо, біжимо з терпеливістю до боротьби, яка попереду, забуваючи про те, що позаду. Швидше зростаймо в праведності, хай древо життя підіймає віття до неба, хай розгортаються зелені бруньки віри в наших серцях, – віри, що чинна любов’ю, віри Христа ради. І хай швидше з’являються плоди – миру, спокою, радості духовної в нашому житті, бо вони дають нам життя вічне. Амінь.
Сьогодні ми закінчуємо працю над моїм щоденником. Я його знов закриваю і не знаю, коли я його відкрию для вас…
А зараз ми повертаємося до Євангелія від Матвія. Розпочнемо з моменту, де ми припинили дослідження. Ми закінчили четвертий розділ. Отже, Євангеліє від Матвія, п’ятий розділ з першого вірша:
“І побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи:
«Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.
Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.
Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.
Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.
Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.
Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, – нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали пророків, що були перед вами”.
Я навмисне не прочитав “…
“І побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього…” (кожне слово має значення. Вчімося читати Святе Письмо не через слово, а кожне слово розжовуючи. Тому що ми повинні бути чистими Господніми створіннями, і не просто мати “роздвоєні ратиці” (тобто розрізняти чисте від нечистого, святе від не святого, духовне від не духовного), але мати віру і бачити, що не хлібом єдиним живе людина. Але і кожним словом, що походить із уст Божих. А це Слово вміти розжувати і виплюнути шкаралупу букви, споживши зерно духа. Тому що слово – це є горішок, і нерозумна та людина, яка їсть його з шкаралупою. По-перше, рано чи пізно може зламати зуби; по-друге – зіпсує собі шлунок. Так само і в духовному плані: коли зламає зуби – тоді не зможе розжувати, втратить бачення і втратить смак до істинного слова, і зіпсує собі життя (живіт в біблійній мові то є життя).
“А як сів (тобто, ствердився на цій висоті) підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої (“Уста священика знання стережуть, і Закона чекають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа”. Він Первосвященик. Христос – це великий Ієрей. Він відкриває уста і дає нам знання, бо ми учні Його. Це зараз відкриваються уста Господні), Він навчати їх став промовляючи: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.”
Хто такі вбогі духом? Про кого йдеться, і що це за вбогість (російський переклад “нищие духом”)? Можливо це юродиві? Кажуть, от він убогий чоловік, в нього слина котиться, от він блаженний... Так по букві трактують. Не про те йде мова! Ці убогі із знаком мінус чи із знаком плюс? Бо якби із знаком мінус – то таких “блаженних” повно в Ліпінах, в обласній психіатричній лікарні. Ні, не про цих убогих тут іде мова, не про це тут каже Господь. І не до такої убогості закликає Він нас! Тут убогі із знаком плюс! Давньоєврейською мовою це звучить – “анве”, “анавім” – бідні, бідарі, бідняки. Вперше ми зустрічаємо це слово в книзі пророка Ісаї: бідняки Господні – це ті, яким постійно мало духовних благ, які не зупиняються на шляхах своїх. Це ті, які чим більше отримують, тим більше жадають, і вони весь час бідні на відміну від “багатих”. Згадаймо послання Господнє до ангела Церкви в Лаодикії, книга Апокаліпсис (Відкриття або Об’явлення святому апостолу Івану Богослову). В третьому розділі ми читаємо:
“А до ангела Церкви в Лаодикії напиши: «…Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!” І тут вбогий – із знаком мінус в устах Господніх. Тому що, це ознака фарисейства казати: я багатий. Це – фарисейство, показати: я маю знання, я знаю Слово, я є праведний, я знаю як жити. “Я” – це остання літера в алфавіті! Як тільки людина починає казати: я багатий і мені вже нічого не потрібно – це ознака фарисейства. Це убогість в очах Господніх. А от коли людина каже: я убогий! І чим більше знає – тим більше розуміє, що мало знає, що нічого не знає, – це є ознака багатства духовного перед Господом. Ця “убогість” є насправді багатством! Блаженні убогі, – блаженні ті, які принижуються, які є маленькими як Павло, насправді будучи великими світильниками, що поставив їх Господь на свічник, щоб світили всім в домі. Блаженні ті, що зменшились до покаяння, до смирення, насправді піднявшись на гору Благодаті. Бо не сховається місто, яке стоїть на верховині гори. Блаженні ці вбогі, які є найбагатшими, які насправді є багатими, тому що ця убогість є ознакою багатства. “Блаженні засмучені (ті, які в смутку постійному від своєї недосконалості. Ті, які в смутку через: “Ось відчуваю в членах своїх закон плоті, який протирічить закону мого розуму. І не те роблю, що хочу, але те що ненавиджу, те я роблю…”), бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні (лагідні, тихі, не “круті” як сьогодні модно висловлюватись), бо вони успадкують землю. Блаженні голодні та спраглі правди, бо вони нагодовані будуть”.
Я сьогодні приніс з собою перший том “Добротолюбія”. Це є п’ятитомник, і він є насправді концентрованим зібранням практичної мудрості східної Церкви, і не тільки східної. Але мудрості, безумовно, в більшості східної традиції, тієї, яку ми називаємо православною. Це досвід Церкви на протязі всього її періоду, починаючи від Антонія Великого. Це, власне, те, що можна було б назвати Переданням православної Церкви. Часто шукають, де те Передання? От кажемо: Святе Письмо і Священне Передання, ці два джерела напоюють Церкву. Святе Письмо – це Сонце; Священне Передання – це Місяць. І ми шукаємо це передання, тому що воно розсіяне, як і світло Місяця розсіяне. Але в “Добротолюбії” сконцентрована значна частина світла цього “місяця”, я не кажу – все, але дуже значна частина. В “Добротолюбіє” входять твори отців Церкви. І зараз я хочу вам зачитати буквально два розділи з настанов святого отця Церкви Макарія Єгипетського, або Макарія Великого як він більше нам відомий. Якраз ці моменти, тут змальовані, – вони і розкривають сутність убожества духовного. Я буду читати мовою оригіналу (мовою перекладу, якою дійшов до нас цей твір. Переклад святителя Феофана Затворника).
І останній розділ.
Отже, “Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне”. Ми вже знаємо і розуміємо хто такі “вбогії духом”.
“Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені”. Вони і засмучені через свою недосконалість, через те, що не можуть відкрити широко серце для прийняття Благодаті.
“Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони”. Яку землю успадкують вони? Землю сердець в першу чергу. Ця земля повинна стати землею обіцяною, цю землю обіцяв Господь народу Своєму, Авраамові. Хто є Авраам? – батько народів, багатьох. Яких народів? Народів віри. Ми з вами – духовний Ізраїль, ми – діти Авраамові по благодаті Христовій. Ми є діти віри і насіння Авраамове, і для нас ця “земля”, а не про буквальний Ізраїль тут йдеться. Про Ізраїль духовний, Новий Єрусалим, Новий Сіон – ці висоти церковні, висоти Духа! В нас ця земля, і вона повинна текти молоком і медом. Молоко – це теорія, Слово, бо сказано: “Годуючись чистим словесним молочком…” Мед – це практика, Благодать, яка по вірі що від Слова. Ми повинні бути джерелом тієї води живої, що тече в життя вічне. В нас повинні відкритися потоки, ріки цієї води, щоб напоювати всіх хто торкається нас, спілкується з нами, хто входить в спілкування з нами. Нам обіцяна ця земля! Але поки що на цій землі велетні, вона населена ханаанськими племенами, і там їх багато, і ми вже з вами говорили про них. Ще раз по духу перерахую їх: Амореї – “жителі висот”, язичеських висот. В нас ці висоти, в нас ці амореї. Хананеї – “купець, раб”, торгівля. Продаємо дух за плоть, і підпадаємо в рабство гріха. Пірезеяни – “сільські жителі”, ці “народні” наші бажання. Ми швидше будемо займатися політикою, аніж займатися духовними речами. Хівеї – “жителі поселень, або хатні жителі” – це є язичеський наш консерватизм. Ми законсервувалися в своєму домі, сховалися там, і не ввійде Христос ні в двері, ні у вікна, поки ми не розламаємо дах цього дому і не зцілимося від паралічу духовного. Євусеї – “тік, або потоптаний, пригноблюваний”. В нас серце пригноблене, “потоптане”. На якому молотиться зерно, відвіюється від полови через страждання, через гоніння. Арамеї, сидоняни і так далі… В нас ця земля. І цю землю ми повинні завоювати в собі! Господні війни – то не є хрестові походи! Народ духовного Ізраїлю воює духовно, а те що буквальний Ізраїль воював буквально, так він і тепер воює буквально, але це не означає, що це народ Божий воює згідно з волі Божої. Тут, всередині нас наша боротьба! Цю землю, в якій велетні, ідоли – лиха пожадливість та зажерливість, що є суть ідолослуження. Цю землю ми повинні захопити, цих ідолів ми повинні скинути як Гедеон, що став Єроваалом – тим, хто рубає Ваала. І хай спробує Ваал щось скаже мені! Я переміг його не силою і не міццю своєю, але тільки Духом Господнім. В нас ця боротьба, і цю землю успадкувати і стати в цій землі господарями ми можемо тільки лагідністю – “Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони”. “Не силою і не міццю, але тільки духом Моїм”, – говорить Господь.
“Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть”. Хто стукає – тому відчиняють, тільки не зупиняйся. – Ах, я вже пізнав вчення і мені нічого не треба... – Ні! Тобі повинно бути мало, ти повинен крізь букву проникати у внутрішнє і здирати букву, і споживати внутрішнє заповідане Богом слово духовне, і пізнаєш правду, і правда тебе вільним зробить від твого ортодоксального консерватизму.
“Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”. Ми всі хочемо піднятися до висоти Богоспоглядання, нам всім потрібний містичний досвід, ми всі бажаємо ввійти в той містичний морок, що в нього ввійшов був Мойсей. А туди не можна ввійти не очистивши серця свого!
Хай Господь дасть нам сили зробити це, твердо поставивши драбину смирення на камінь віри, яка від слова Божого. І підніматися щаблями досконалості, тримаючись за поручні посту і молитви, очищаючи серце своє, до висоти досконалої любові. До висоти того вже найбезпечнішого місця! Тому що і сатана, і звірина, і лжепророк будуть спалені в озері, що горить вогнем і сіркою. І вигорить до тла це озеро, і тільки дим пам’яті буде попереджати нас: пам’ятай куди ти піднявся, і пам’ятай звідки впав сатана.
Хай Господь дасть нам мудрості, щоб розуміти слово Його. Хай дасть нам сили здійснювати це слово в нашому житті. І хай дасть Він нам миру і радості в Дусі Святім, щоб ми могли достойно прославляти Його як єдиного Бога Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і по всяк час, і на віки вічні. Амінь.
Біблійна школа духовного вдосконалення єпископа Олега (Ведмеденка):
Офіційний сайт: http://www.vedmedenko.org.ua/