Єпископ Олег (Ведмеденко)
ПОЯСНЕННЯ ЦЕРКОВНИХ БОГОСЛУЖІНЬ
Від автора
В основу написання посібника “Пояснення церковних богослужінь” покладена висока ідея подолання штучного бар’єру між вівтарем і храмом, амвоном і церквою, кліросом та людьми.
З цієї книги ви дізнаєтесь, що означають ті чи інші дійства літургії та всенічного чування, зрозумієте порядок церковної відправи а також закритий для невтаємничених, духовно-містичний їх зміст.
Зі стороннього глядача ви перетворитесь на безпосереднього учасника спільної справи молитовного богослужіння, збагнете духовну радість церковного єднання, відчуєте святе дихання живої християнської родини...
ПОРЯДОК ЦЕРКОВНИХ БОГОСЛУЖІНЬ
1. Добове коло богослужінь
Молитва до Господа як метод спілкування з Ним була на першому місці в житті Церкви ще зі старозавітних часів. Щира безперестанна молитва була вищим проявом постійного зв’язку з Богом, на знак чого у храмі завжди горів невгасимий вогонь.
Народ Божий підносив молитву славослів’я тричі на добу: вранці, опівдні та ввечері. Зі сторінок Біблії доходять до нас гарячі слова молитви Господу:
“До Тебе я кличу, о Господи, Скеле моя, – не будь же безмовним до мене! Бо коли Ти замовкнеш до мене – я стану подібний до тих, що сходять до гробу.
Почуй голос благання мого, як я кличу до Тебе, коли руки свої я підношу до храму святого Твого...” (Псалом 27(28) 1–2 вірші).
“Почуй же, о Господи, молитву мою, і вислухай голос благання мого, –
в день недолі своєї я кличу до Тебе, бо Ти обізвешся до мене!..” (Пс. 85(86) 6–7).
Про постійну молитву в алегоричній формі оповідає нам книга Апокаліпсис:
“І ті чотири тварини – кожна з них мала навколо по шість крил, а всередині повна очей. І спокою не мають вони день і ніч, промовляючи:
«Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, що Він був, і що є, і що має прийти!..»” (Об’явлення, 4 розділ, 8 вірш).
В Новозавітній Церкві, починаючи з кінця першого сторіччя, уже маємо звичай спільно молитися тричі на день; також існували у перших християн і нічні молитви. Таким чином, поступово і в житті Церкви оновленої утворюється певний порядок церковних богослужінь.
Усі церковні богослужіння поділяються на три кола: добове, тижневе та річне.
Богослужіння, що здійснюються Святою Церквою протягом доби, називаються добовим колом богослужінь. Їх є дев’ять: вечірня, повечер’я, полунощниця, утреня (ранішня), перша година (час), третя година (час), шоста година (час), дев’ята година (час) та Божественна Літургія. Церковний день відповідно до Писання починається з вечора (див. Буття, 1 розділ), тому й добове коло розпочинаємо вечірньою богослужбою.
ВЕЧІРНЯ – здійснюється ввечері. В ній ми дякуємо Богові за день, що минув.
ПОВЕЧЕР’Я – служба, в якій ми просимо у Господа прощення нам гріхів, а також спокою для душ і тіл наших протягом грядущої ночі. Повечер’я відправляється разом із вечірньою (одразу після неї).
ПОЛУНОЩНИЦЯ – здійснюється опівночі. Нині ця служба правиться разом з ранішньою (перед нею). В ній пригадується нічна молитва Господа нашого Ісуса Христа в Гефсиманському саду. Вона закликає нас бути завжди готовими до Суду Страшного, який прийде для кожного з нас несподівано, як “злодій вночі”, або як “жених опівночі”. І ніхто не відкупиться...
УТРЕНЯ – здійснювалася вранці, до схід сонця. Тепер вона зазвичай з’єднується з вечірньою і служиться увечері. Таке з’єднання має назву всенічного богослужіння. На ранішній службі ми дякуємо Богові за ніч, що минула, і просимо у Нього милостей на прийдешній день.
ПЕРШИЙ ЧАС – молимося за день, який уже настав. Пригадуємо, як Спасителя о першій годині ранку (наша сьома година) було ведено від Кайяфи в Преторію до Пилата зв’язаного, мов злочинця. Як Він – Суддя всього світу – був там обмовлений беззаконними архієреями, і неправедним суддею засуджений. Перша година додається до ранішньої служби і відправляється одразу після неї.
ТРЕТІЙ ЧАС – відповідає нашій дев’ятій годині ранку. На ньому пригадується зішестя Святого Духа на апостолів, а також і те, як Ісуса Христа, Спасителя нашого, о третій годині судив Пилат, і які Він там незліченні наруги й удари дістав, а потім болючі рани від вінця з колючого терну та інші нестерпні муки витерпів, щоб нас звільнити від мук диявола. Третій час належить до денного богослужіння і правиться перед літургією.
ШОСТИЙ ЧАС – по-нашому дванадцята година дня – нагадує нам, як о шостій годині Спаситель, несучи Хрест Свій, був ведений на розп’яття, та як немилосердно розп’ятий Він був на Голгофі, і висів, прицвяхований, посеред двох розбійників... Як воїни поділили одяг Його між собою... Як ті, що проходили стороною, насміхалися з Нього, а розбійник, який висів ліворуч, ганьбив його... І як темрява сталась по цілій землі... Шостий час також належить до денного богослужіння і читається між третім часом та літургією.
ДЕВ’ЯТИЙ ЧАС (в нас би мала бути 15-та година дня). Він відправляється перед вечірньою і пригадує нам хресну смерть нашого Господа. Як Ісус, жадаючи нашого спасіння і на Хресті висячи, вигукнув – “Прагну!”; як був напоєний оцтом, змішаним з жовчю; як Пресвяту Душу Свою передав у руки Бога Отця; як затряслися основи землі, порозпадалось каміння та мертві з гробів повставали; як один із воїнів проколов списом бік Його, і зараз же витекла з ребер Спасителя кров і вода...
І, нарешті, ЛІТУРГІЯ, спільна справа молитовного богоєднання, – без сумніву є апогеєм християнського богослужіння з часу її започаткування Господом нашим Ісусом Христом. Він Сам уперше звершив Євхаристію (подяку Богові за все) на Таємній Вечері у єрусалимській горниці напередодні ствердження кров’ю хресного шляху Свого. З того часу духовна вечеря любові – принесення Богові безкровної умилостивлюючої посвяти за гріхи наші (молитви покаяння, самозречення та смирення), а з нею й жертви хваління та славослів’я за даровану нам благодать Всесвятого Духа (сердечної молитви подяки та любові) – стала для християнства Трапезою Господньою, Новим Заповітом зо Христом.
І ось уже понад два тисячоліття щоденно в християнських громадах здійснюється Божественна Літургія – найголовніше богослужіння, на якому згадується усе земне життя нашого Спасителя та здійснюється таїнство Святого Причастя Тіла й Крові Його. Літургія правиться вранці і завершується перед обідом, тому в народі вона набула іще назви обідня.
2. Тижневе коло богослужінь
Порядок богослужб, які здійснюються протягом тижня (седмиці), називається седмичним, або тижневим колом богослужінь. Таким чином, кожен день церковного тижня присвячується певній події з життя Господа нашого Ісуса Христа, Богородиці Діви або святих.
В ПОНЕДІЛОК прославляються ангели Божі – службові духи, які мешкають у світі тонкім, невидимім, ангельськім, біблійною мовою “в Небі небес”, до яких і ми, недостойні, прагнемо долучитися.
У ВІВТОРОК вшановується Іван Хреститель. Він називається іще Предтечею Господнім, бо проповідував перед Ісусом Христом, приготовляючи Йому дорогу, і хрестив людей у Йордані на покаяння. Іван Хреститель власне й символізує собою покаяння, яке є предтечею Христа-Спасителя, найсолодшого смирення Христового.
У СЕРЕДУ пригадуємо Юдину зраду: як видав Юда Іскаріотський Спасителя зрадливим своїм поцілунком. Тим самим Церква застерігає й нас, недосконалих, від отакого відступництва – зречення Господа лицемірством, лукавством та гординею нашою. Тому-то й день цей є днем пісним, а служба правиться в пам’ять Хреста Господнього – символу хресних страждань Господа нашого Ісуса Христа.
В ЧЕТВЕР прославляються святі апостоли Божі (“апостол” – означає посланець); теж і святий Миколай, Мир-Лікійський Чудотворець.
П’ЯТНИЦЯ – день спомину хресних страждань та смерті Господа Ісуса. Тому п’ятниця, як і середа, день пісний, і служба Божа так само звершується на честь Хреста Господнього.
У СУБОТУ прославляється Пресвята Богородиця – знак Церкви Божої, символ святого самозречення, яке народжує в нас, немічних, божественне смирення; дарує нам зачаток Духа, являє в серці нашому “таємницю, заховану від віків і поколінь, а нині виявлену святим Його, що їм Бог захотів показати (святим – це вірним, які зреклися себе, присвятили себе Богові, поклали на Нього всю свою надію)... а вона – Христос в нас, надія слави!” (див. Колосянам, 1 розділ, 26–27 вірші). Також в цей день згадуються праотці, пророки, апостоли, мученики, преподобні, праведні і всі святі, що сподобилися життя вічного в світі ангельському, рівно ж і всі спочилі в надії на воскресіння та життя вічне...
В НЕДІЛЮ – день прославляння воскресіння Христового.
3. Річне коло богослужінь
Порядок богослужінь, які здійснюються протягом цілого року, називається річним колом богослужінь.
Як у старозавітній, так і в новозавітній Церкві рік починається з осені. Богослужбовий церковний рік постає 14 вересня за новим стилем (1 вересня за старим). (Щоб вирахувати дату за новим стилем, необхідно до відповідного числа стилю старого додати 13 днів, і навпаки, щоб перейти на старий стиль – слід відняти 13 днів від нового).
Кожен день церковного року віддає себе пам’яті тих чи інших святих, пригадує певні епізоди з життя Церкви, присвячується особливим священним подіям – святам та постам. Така велика кількість святих праведників і знаменних дат, що вшановуються, свідчить про багату й славну історію Церкви Божої.
Найбільшим нашим святом є Великдень. Це свято Світлого Воскресіння Христового, Пасха Господня (слово “пасха” перекладається як перехід, перескочення), і означає воно перехід віруючих і вірних учнів Христових – християн – зі стану рабства гріха у стан свободи духа. Пасха Господня, згідно з рішенням I Вселенського Собору (325 рік), святкується після Пасхи єврейської – у перший недільний день за повнею, тобто за повним місяцем, який припадає або на самий день весняного рівнодення, або одразу після нього, але не раніш. Таким чином, Пасха завжди буває не раніше 4 квітня (22 березня за старим стилем), і не пізніше 8 травня (25 квітня – ст. ст.). Свято називається Великоднем також і тому, що триває 7 днів, протягом яких служба здійснюється як і в Світлий день.
Окрім Пасхи, в році є дванадцять великих свят, встановлених на честь Господа нашого Ісуса Христа (так звані Господські, або Господні) та Матінки Божої (Богородичні). Оскільки їх є дванадцять, то вони й називаються відповідно дванадесятими. Дванадесяті свята розподіляються на рухомі (перехідні) та нерухомі (постійні).
РУХОМІ ДВАНАДЕСЯТІ СВЯТА – це ті празники, які “не в числі”, тобто залежать від дня, на який випало Світле Христове Воскресіння (Пасха). Таких свят є три:
Вхід Господній до Єрусалиму (Вербна Неділя) – святкується за тиждень до Пасхи, в неділю;
Вознесіння Господнє – на сороковий день після Великодня;
Зішестя Святого Духа на апостолів (День Святої Трійці, або П’ятидесятниця) – на п’ятдесятий день.
НЕРУХОМІ ДВАНАДЕСЯТІ СВЯТА – це ті, що кожного року припадають на ті ж самі дні. Їх є дев’ять:
Різдво Пресвятої Богородиці – 21 вересня н. ст. / 8 вересня ст. ст.;
Воздвиження Чесного (дорогоцінного) Хреста Господнього (Хрестовоздвиження) – 27 вересня н. ст. / 14 вересня ст. ст.;
Введення до храму Пресвятої Богородиці (свято Введення) – 4 грудня н. ст. / 21 листопада ст. ст.;
Різдво Христове – 7 січня н. ст. / 25 грудня ст. ст.;
Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (Богоявлення, Хрещення Господнє) – 19 січня н. ст. / 6 січня ст. ст.;
Стрітення Господнє – 15 лютого н. ст. / 2 лютого ст. ст.;
Благовіщення Пресвятої (Пресвятій) Богородиці – 7 квітня н. ст. / 25 березня ст. ст.;
Преображення Господнє (розмовне – Свято Спаса, або “Яблучний Спас”) – 19 серпня н. ст. / 6 серпня ст. ст.;
Успіня Пресвятої Богородиці – 28 серпня н. ст. / 15 серпня ст. ст.
Є в році також свята на честь великих святих, інших Небесних сил безплотних – ангелів. Таким чином, за змістом усі свята діляться на Господні, Богородичні та святих.
За своєю урочистістю церковні служби поділяються на великі, середні та малі, тому й бачимо у церковному календарі позначення різними кольорами.
Великі свята завжди мають всенічне чування, середні ж – не завжди.
ВСЕНІЧНА
1. Вечірня
Всенічна (всеношна, всенощна) служба, або всенічне чування (бдініє) – це богослужіння, що здійснюється ввечері напередодні неділі або тих свят, які особливо відзначаються (дванадесяті, великі та храмові церковні свята). Всенічну служать урочисто, і складається вона з вечірні, утрені та першої години (першого часу). Всенічною ця служба називається тому, що в давнину вона тривала з пізнього вечора до світанку. Нині ж, зважаючи на неміч віруючих, її почали звершувати дещо раніше (17–18 година вечора), разом з тим скоротивши й саме чинопослідування.
Вечірня розпочинає всенічне чування. Ще у старозавітні часи, при заході сонця, на вівтарі Храму приносилася вечірня жертва і священнослужителі запалювали світильники – емблему світла благодаті Божої, також і людської душі, що вогніє полум’ям віри. Разом із кадильним димом – символом благодаті молитви – возносилися до Господа й самі молитви, щирі псалми подяки за те, що дарував Він сили народу Своєму виконувати Заповіді Його протягом дня.
З приходом на землю обіцяного Спасителя Ісуса Христа, Сина Божого, було скасовано благовісний закон жертвоприношення тварин. Сам Господь став правдивою Жертвою, Тим Агнцем Непорочним, що взяв на Себе гріх світу, добровільно віддавши Себе на розп’яття за наші провини. Змінилися й обряди Новозавітної Церкви, хоч дещо зі старозавітної обрядовості все-таки збереглося (втім, набувши нових форм та символічного навантаження). Так поступово сформувався чин богослужінь Нового Заповіту.
Богослужіння розпочинається відкриттям Царських дверей. Священик з дияконом кадить вівтар; потім диякон виголошує на амвоні: “Восстаньте!” (тут: встаньте до молитви, підніміться як духовно, так і буквально), а священик у вівтарі: “Слава Святій, Єдиносущній, Животворчій і Нероздільній Тройці завжди – нині, і повсякчас, і на віки віків...” Миряни підхоплюють – “Амінь!” Тоді священик тричі закликає віруючих прийти і поклонитися Христу, Царю і Богу нашому, і звучить 103 (104)-й псалом, прославляючий Бога-Творця (“Благослови, душе моя, Господа!..”). Під час його співу відчиняються Царські врата (символ дверей Раю), і відбувається кадіння усього храму. Мовою символів це пригадує нам часи від створення світу, коли відчинено було перед родом людським двері Раю, і усе твориво радісно співало Богові пісню хвали. Але, на жаль, після гріхопадіння перших людей віри, зображених у Біблії в образах Адама і Єви, увійшли в життя первісної церкви сором, страх, біль, моральне зубожіння і духовна смерть. Двері Раю закрилися перед людиною, що й символізується на вечірньому богослужінні закриттям опісля кадіння та співу псалма Царської брами.
Диякон виходить на солею (нагадаю, що солея – це вівтарне підвищення перед іконостасом), і виголошує велику єктенію (старанне, пильне, ревне моління). Велика, або мирна єктенія, як і на Літургії, розпочинається словами: “В мирі (у спокої) Господу помолімось...” Це молитва за мир з Неба та спасіння душ наших; за мир усього світу, за добрий стан святих Божих церков і за з’єднання всіх; за святий храм цей, патріарха (предстоятеля), єпископа, усе духовенство, причет та людей; за Україну нашу; за місто, село наше, і за всяке місто, село і країну; за добре поліття, за врожай плодів земних і за часи спокійні. Наприкінці ж моління лунає заклик усе життя наше Христу-Богові віддати.
Як відповідь на цю щиру молитву – звучить 1-й біблійний псалом: “Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить...”
Раніше під час співу псалмів вірні сиділи; коли ж звучала єктенія – то вставали. І диякон, закликаючи усіх піднятися до молитви, виголошує малу єктенію: “Ще і ще в мирі Господу помолімось...” По цьому підносяться слова 140 (141)-го псалма Давидового, які висловлюють журбу за втраченим нами зв’язком із Богом та бажання віднайти його, й служити Богові від щирого серця: “Господи, взиваю до Тебе...” І знову відбувається кадіння усього храму – символ щирої молитви покаяння, літанії перед закритими дверми Раю... Співаються стихири – гімни, що складаються з певної кількості “стихів” (віршів), якими супроводжується виконання псалмів; а також Богородичний (піснеспів, змістом якого є прославлення і звеличення Пресвятої Богородиці – Витоку нашої спокути).
Під час співу Богородичного починається обряд входу, який пригадує нам звичай, що існував при храмі Гробу Господнього в Єрусалимі, коли вірні збиралися до церкви значно раніше початку богослужби і співали псалми, гімни та молитви, а єпископ приходив пізніше і урочисто вступав до Храму. Взагалі ж вхід з кадилом знаменує собою очікування людьми обіцяного Богом Спасителя. “Премудрість. Станьмо просто!” – голосно виголошує диякон (символ Предтечі Господнього – Івана Хрестителя), і священик (тінь месіанського пророцтва, знак грядущого пришестя Сина Божого), вийшовши на солею північними бічними дверима, благословивши молільників, урочисто вступає у вівтар. Кадило з фіміамом при вечірньому вході означає, що молитви наші, як фіміам, підносяться до Бога, і так сходить на нас благодать Всесвятого Духа. Хрестоподібне ж благословення входу – те, що лише хрест Господній, хрест смирення може відчинити нам двері Раю... В цей момент у храмі співається вечірня пісня, яка відома нам іще з часів гонінь на перших християн:
“Світло тихе (тут: світло Христової благодаті – найсолодше світло Смирення та Любові Божої: “Таємниця, захована від віків і поколінь, а тепер виявлена Його святим, що їм Бог захотів показати... а вона – Христос у вас, надія слави!” (Колосянам, 1 розділ, 26–27 вірші)) святої слави (слава – синонім присутності Божества: бо як прославимо Того, Кого не бачимо, і присутності Кого не відчуваємо) Безсмертного Отця Небесного, Святого, Блаженного – Ісусе Христе!
Доживши до заходу сонця, побачивши світло вечірнє, оспівуємо Отця, Сина і Святого Духа – Бога (Отець – через Сина – Духом Своїм Святим дає нам пізнавати Себе, любити та прославляти).
Достойно є повсякчас прославляти Тебе голосами преподобними (голосами тих віруючих і вірних, які прагнуть повернути і дійсно повертають втрачену людським племенем подобу Божу), Сину Божий, що життя даєш; тим-то й світ Тебе славить”.
Після цього, якщо свято, читаються окремі уривки з Біблії, так звані паремії (уривки з Святого Письма Старого, рідше – Нового Завіту, зміст яких стосується тієї священної особи чи події, свято якої відзначають). Перед читанням паремій мовляться вірші із Псалтиря – прокимни (попередні, передуючі вірші). Як я уже зазначив, нині паремії читають лише перед великими святами, проте прокимни після входу виголошуються завжди.
Опісля прокимна та трьох паремій звучить потрійна єктенія (“Промовмо всі з усієї душі, і з усього розуміння нашого, промовмо...”), і співається друга пісня Церкви часів перших християн:
“Сподоби, Господи, в вечір цей без гріха сохранитися нам. Благословен єси, Господи, Боже отців наших, і хвальне, і прославлене Ім’я Твоє навіки. Амінь.
Хай же буде, Господи, милість Твоя на нас – бо ми надіємось на Тебе. Благословен єси, Господи, навчи нас заповітів Твоїх. Благословен єси, Владико, врозуми нас заповітами Твоїми. Благословен єси, Святий, просвіти нас заповітами Твоїми.
Господи, милість Твоя повік. Не відкинь творіння рук Твоїх.
Тобі належить хвала, Тобі належить прославлення, Тобі слава належить – Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь”.
І знову лунає єктенія. На цей раз – благальна (“Доповнімо вечірню молитву нашу Господу...”).
Перед великими святами правиться також і литія (грецькою – посилене спільне моління). Цей обряд дійшов до нас від монастирів Палестини й Афону і був відомий з часів перших християн (під час гонінь на Церкву, аби не зазнати переслідування від язичників, хресні ходи доводилося здійснювати назирці по ночах). Тоді процесія йшла до святинь обителі (пізніше замінено виходом до притвору храму, сьогодні ж – у західну частину церкви, що робиться для того, аби звістити оголошеним і тим, хто стоїть у притворі та кається, про свято, і разом з ними помолитися). Біля святинь молилися за живих та померлих, а затим відбувалася братська трапеза для підкріплення сил вірних (раніше всенічні – не лише в монастирях, але й у мирських храмах, – починалися звечора і закінчувались аж на ранок, що, певна річ, було немало утомливим для молільників). Перед початком цієї короткої трапези освячувалися хліб, вино та олива і роздавалися присутнім. Нині залишилось лише це освячення, яке нагадує про те, що Господь подає нам як духовну, так і земну їжу, за які ми повинні Йому завжди дякувати.
Ця частина всенощного чування звершується так: усі священнослужителі виходять із олтаря до західної частини храму; на криласі співаються відповідні стихири литійні, а після них диякон виголошує литійну єктенію: “Спаси, Боже, людей Твоїх...” Далі співаємо стихири стиховні (стихири зі стихами – спеціально підібраними віршами псалмів, присвяченими святу). А далі – підіймається в Небо пісня святого Симеона Богоприїмця, який, за обітницею Божою, зустрівся у святому храмі з маленьким Ісусом (пригадаймо празник Стрітення Господнього – зустріч Старого й Нового Завітів: завітів рабства й свободи, покори й смирення, страху і любові), і прийняв Бога Спасителя на праведні свої руки, а в серце своє – невимовну благодать смирення, “зачаток Духа”, дивне причастя різдва Христового, чудесне народження згори (див. Луки, 2 розділ, 22–39 вірші).
Ця пісня пригадує нам явлення ангела Симеону, яке сталося незадовго до пришестя Спасителя. Тоді вісник Божий об’явив святому старцю про те, що він не помре, доки не побачить Христа-Спасителя:
“Нині відпускаєш у мирі (у духовному відчутті миру, в блаженному стані смирення Господнього) раба Твого, Владико (рабська, підзаконна віра покори, віра, яка чинна страхом, переходить на новий рівень, стає синівською, підблагодатною вірою – вірою смирення, вірою, що чинна любов’ю; “відпускаєш раба” – бо приходить син...), як і сказав Ти. Бо побачили очі мої спасіння Твоє (побачили Христа як шлях спасіння – шлях покаяння, самозречення, смирення та любові; побачили не просто в теорії (Євангеліє, як духовне вчення смирення), але й практично (руки – діла віри), і, що найважливіше, – містично (молитва серця, сльози розчулення, внутрішнє відчуття благодаті)), що приготував Ти всім людям: світло на просвіту народів, і славу людей Твоїх, Ізраїля (нас з вами – духовного Ізраїлю, народу Божого, віруючих і вірних нащадків Авраама, Ісака та Якова по благодаті Христовій)”.
Далі тричі співається тропар свята з кадінням виносного тетраподу (грец. “чотириножника” – невисокого чотирикутного церковного столика, що його установлюють посередині храму для здійснення деяких богослужінь: Таїнств Хрещення та Шлюбу, різноманітних освячень; розмовною мовою – “аналойчика”), і відбувається благословення хлібів (точніше – п’яти хлібів (просфор), пшениці, вина та єлея (сьогодні це ароматна олія, яку використовують під час певних священнодій для помазання людей та церковних предметів; розмовною – “олива”)). Священик молиться і просить Бога, щоб примножив їх, також і про те, аби освятив вірних Своїх, які вкушатимуть від сих хлібів та вина. Єлей, освячений у цей час, використовується для помазання тих, хто молиться на всенічному чуванні; пшениця ж – використовується у їжу.
П’ять хлібів, освячених у даному випадку, нагадують нам про те чудо, яке здійснив Господь наш Ісус Христос під час Свого життя на землі, коли Він п’ятьма хлібами наситив п’ять тисяч народу; а також те, що Він і є Той “Хліб Життя, що з Неба зійшов”, і що тільки Духом Святим Христовим дається нам правдиве духовне розуміння Писання – розломлюється хліб Слова Божого, “хліб наш насущний”, який стає в нас хлібом віри та благодаті...
Якщо ж служба недільна, то після “Нині відпускаєш...” буває спів молитви “Богородице, Діво, радуйся...”, яка складена зі слів ангельського вітання Богородиці:
“Богородице, Діво, радуйся! Благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти між жонами і благословен плід утроби Твоєї, бо Ти породила Спаса душ наших”.
Молитва ця пригадує нам подію Благовіщення – добру, радісну звістку про те, що Господь обрав Діву Марію бути Матір’ю Спасителя світу, і що ось почалося визволення людського роду від гріха та вічної смерті (див. Луки, 1 розділ, 26–38 вірші).
Перша частина всенічної, вечірня, закінчується 33-м (34-м) псалмом “Благословлю Господа повсякчасно...” та завершальним благословенням священика: “Благословення Господнє на вас Його благодаттю і людинолюбством завжди – нині, і повсякчас, і на віки віків”. Люди всі разом відповідають – “Амінь”. І зараз початок ранньої...
2. Утреня
Якщо вечірня богослужба була присвячена подіям Старого Заповіту (створення світу, гріхопадіння перших людей, вигнання їх із Раю, покаяння та молитва про спасіння; також Божа обітниця про прихід на Землю Спасителя, надія людства на неї і, нарешті, благовіщення про початок виконання цієї обітниці), то ранішня – повністю віддана Завіту Новому: явленню Господа нашого Ісуса Христа у світ та Його славному Воскресінню.
Початок утрені пригадує нам різдво Ісуса, коли в околицях Вифлеєму пастухам, що нічної пори пильнували у полі отару свою, з’явився ангел Божий, і слава Господня осяяла їх. В Євангелії від Луки читаємо: “І ось раптом з’явилася з ангелом сила велика Небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!»...” (Луки, 2 розділ, 13–14 вірші). Цим ангельським славослів’ям і розпочинається ранішнє богослужіння.
Далі у храмі гаситься світло, що допомагає вірним зосередитися на молитві, а також пригадує той морок бездуховності, сповнений бід і напастей, який обійняв церкву в часи до першого приходу Христового, та починається читання так званого шестипсалмія – шести псалмів Старого Завіту Біблії: 3; 37(38); 62(63); 87(88); 102(103) та 142(143). В них ми дуже уважно, зі страхом Божим, невидимо розмовляємо з Христом Богом, щиро молячись за прощення гріхів наших, наповнюючись смиренним духом покаяння та зречення себе. У цей же час священик у вівтарі перед святим престолом читає ранішні молитви. Після третього псалма він виходить на солею перед Райські врата, де і закінчує читання молитов.
Відтак виголошується велика єктенія та звучить піснеспів: “Бог – Господь, і з’явився нам; благословен, хто йде в Ім’я Господнє!..” (він пригадує вихід Христа на проповідь, Євангельське благовістя та, найперше, явлений нам Самим Ісусом шлях спасіння – дорогу смирення й любові, шлях невипромінювання зла та випромінювання добра).
Затим читаються кафизми – уривки з псалмів, під час слухання яких вірні можуть сидіти (слово “кафизма” і означає – сидіння; взагалі ж кафизма – це невеликий розділ Псалтиря, що складається з декількох псалмів. Весь же Псалтир, в якому нараховується 150 псалмів, ділиться на 20 кафизм). Читання кафизм споминає страждання і смерть Господа Ісуса, також і те, що Царство Боже зусиллями береться, і нам так само належить постраждати ради спасіння, бо “через великі утиски треба нам входити у Боже Царство” (Дії, 14 розділ, 22 вірш).
По прочитанні кожної кафизми диякон закликає встати до молитви, виголошуючи малу єктенію: “Ще і ще в мирі Господу помолімось...”
Далі розпочинається особливо урочиста частина утрені, яка має назву полієлей (грецькою – багато милості; також – багато світла), і являє собою прославлення милості Божої – благодаті Духа Святого, котру посилає Отець Небесний нам через Єдинородного Свого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, співом вибраних віршів з 134(135) та 135(136) псалмів:
“Хваліть Ім’я Господнє, хваліть, раби Господа. Алилуя! Алилуя! Алилуя!
Благословен Господь від Сіону, що живе в Єрусалимі. Алилуя! Алилуя! Алилуя!
Сповідуйтеся Господові (сповідуйтеся – тут: відкривайтеся перед Ним в почуттях своїх, моліться духом, відкривайте двері сердець ваших), бо Він благий, бо повіки милість Його. Алилуя! Алилуя! Алилуя!
Сповідуйтеся Богу Небесному, бо повіки милість Його. Алилуя! Алилуя! Алилуя!..”
Під час співу отверзаються Царські врата, духовенство виходить на середину храму, запалюються усі світильники, свічки та панікадила і здійснюється урочисте кадіння. Потім підносять особливі недільні тропарі, або ж, якщо свято, то величання святому чи святу. Далі мала єктенія, прокимен і читається Євангеліє – апофеоз всенічного чування, емблема Хритового воскресіння: свободи духа людського, відвалювання каменя гріхів від гробу сердець наших, звільнення людини віри від рабства лукавого.
Після Євангелії співається урочиста пісня на честь воскреслого Господа: “Воскресіння Христове бачивши, поклонімось святому Господу Ісусу...”, після якої диякон читає молитву: “Спаси, Боже, людей Твоїх...”
Потім, благословляючи на подвиг духовного розп’яття, смерті та воскресіння, і в пам’ять про братські трапези перших християн, на яких відбувалося помазання святим єлеєм (символом благодаті Всесвятого Духа Божого) для зміцнення вірних – єпископ або священик спеціальним пензликом помазує молільників благовонною оливою, накреслюючи на їхніх чолах знак хреста (Хрест – смирення; єлей – благодать. Благодать – через смирення). Перед тим як підійти до помазання, віряни прикладаються до святого Євангелія та ікони свята чи святого, що лежать на тетраподі.
Часто люди, не розуміючи суті обряду помазання єлеєм на всенічному чуванні, помилково називають його мируванням (миропомазанням), або ж соборуванням (єлеєосвяченням, маслосвяттям). Однак миропомазання та соборування становлять зовсім інші церковні священнодії і є окремими таїнствами Церкви. Миропомазання відбувається зазвичай безпосередньо після Таїнства Хрещення, складаючи з ним один богослужбовий чин; Соборування ж – це також осібне Таїнство, і звершується воно собором священиків над хворими для зцілення їх від немочей душевних та тілесних.
Поки триває помазання єлеєм – хор співає канон утрені, який знову повертає нас до начал, пригадує історію народу Божого; ідучи від старозавітних часів указує витоки нашого спасіння. Це робиться для того, аби ми мали змогу повніше осягнути та заново осмислити славний і водночас суворий шлях, котрим простує Церква, – шлях віри; а також побачити й себе, свою ходу через предковічну біблійну призму духовних первообразів...
Слово “канон” означає правило. Канон утрені і являє собою зібрання церковних пісень, складених за певним правилом (тобто у певному порядку). Нараховує він дев’ять пісень, кожна з яких створена за зразком якогось біблійного гімну. Відповідно до свята і часу церковного року текст та мелодія їхні змінюються; незмінними залишаються лише самі теми Священного Письма:
Перша пісня – подячна пісня Мойсея після переходу через Червоне море та вирятування від вершників фараона (див. Вихід, 15 розділ).
Друга – викривальна пісня Мойсеєва на зіпсуття Ізраїля (Вихід, 32 розділ). Ця пісня співається лише в період великого посту, а так – опускається.
Третя – подячна пісня-молитва Анни, матері пророка Самуїла (1 Царств (1 Самуїлова), 2 розділ).
Четверта – псалом пророка Авакума, який зі страхом прозрів прихід Бога-Спасителя на Землю (Авакума, 3 розділ).
П’ята – пророцтво Ісаї про народження Еммануїла – Господа нашого Ісуса Христа, та про благодатне просвічення віруючих (Еммануїл – означає “з нами Бог”, див. Ісаї, 7 розділ).
Шоста – так звана “молитва з безодні” – Йонина молитва в череві риби (Йони, 2 розділ).
Сьома та восьма – гімн трьох отроків в печі Вавилонській, що мужньо сповідали свою віру перед язичниками (Даниїла, 3 розділ).
Дев’ята пісня піднімається з пророчої пісні священика Захарії, батька Івана Хрестителя, про сина свого, Предтечу Ісуса Христа (Луки, 1 розділ), а присвячується вона Пресвятій Богородиці. І це не випадково: Іван Хреститель в Біблії – символ покаяння; Богородиця – самозречення; Христос – смирення. Покаяння, самозречення та смирення – це і є шлях нашого спасіння.
Після 3-ї, 6-ї та 9-ї пісень канону виголошуються малі єктенії.
Позаяк 9 пісня присвячена Діві Марії, то перед нею співається пісня Богородиці (Хвала Діви Марії для Господа під час зустрічі Її з родичкою Своєю, Єлисаветою). Диякон з кадилом виходить з вівтаря на солею, обкаджує іконостас, зупиняється перед намісною іконою Богородиці (ліворуч від Царської брами) і виголошує: “Богородицю і Матір Світла в піснях звеличаймо!..” Далі відбувається кадіння усього храму та людей, під час якого хор і співає пісню Богородиці, що складається з старозавітних псалмів, і прославляє Бога, Який “могутніх скидає з престолів та підіймає покірливих” (Луки, 1 розділ, 46–55 вірші). Після кожного стиха пісні Богородиці додається приспів-рефрен: “Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без істління (безсіменно, непорочно) Бога-Слово породила, – сущу (дійсну, правдиву) Богородицю Тебе величаємо”:
“Величає душа Моя Господа і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм.
(Приспів: Чеснішу...).
Бо зглянувся [Бог] на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене (за блаженну, щасливу вважатимуть) всі роди.
Чеснішу...
Бо вчинив Мені велич (велике вчинив Мені) Всемогутній, і святе Ім’я Його, і милість Його в роди родів на тих, що бояться Його (страх Господній – початок мудрості; любов Божа – вершина її).
Чеснішу...
Сотворив державу кріпкістю Своєю (явив могутність руки Своєї, діл Своїх), розсіяв гордих думкою серця їхні (розвіяв, як вітер полову, тих, у кого помисли сердець – гордовиті).
Чеснішу...
Скинув сильних (крутих норовом) з престолів і підніс смиренних; голодних наповнив благами, а багатих відпустив ні з чим.
Чеснішу...
Сприйняв Ізраїля – отрока Свого (пригорнув вірних слуг Своїх до Себе: тут – духовного Ізраїля, народ Божий), згадавши милості, як говорив до отців наших: Аврааму і нащадкам його навіки (пам’ятаючи обітниці Свої народу віри – духовним нащадкам Авраама, Ісака та Якова по благодаті Христовій).
Чеснішу...”
Після пісні Богородиці хор продовжує канон утрені співанням 9-ї пісні.
По закінченні канону линуть, прославляючи Господа, хвалитні псалми (“Все, що дише, хай хвалить Господа...”) та звучить велике славослів’я – пісня перших християн, перлина усього чину утрені (“Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління. Хвалимо Тебе, благословляємо Тебе, поклоняємося Тобі, прославляємо Тебе, дякуємо Тобі задля великої слави Твоєї...”). Славослів’я розпочинається при відкритих Царських дверях виголосом священика: “Слава Тобі, що показав нам Світло!..” (світло істини, світло віри, світло благодаті), а завершується – співанням трисвятої пісні-молитви: “Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас...”
Закінчується всеношне бдініє двома єктеніями (посиленою та благальною) та відпустом священика:
“Христос, що воскрес із мертвих, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, святих славних всехвальних апостолів і всіх святих, помилує і спасе нас, бо Він благий (добрий) і Людинолюбець” – “Амінь”.
ЛІТУРГІЯ
1. Проскомидія
Найважливішим богослужінням Церкви є Божественна Літургія. Слово “літургія” грецького походження, і означає воно – громадська служба, або ж загальна справа. В апостольські часи літургія мала назву “ламання хліба”, або іще “агапа”, грецькою – вечеря любові. Під час літургії звершується таїнство Святого Причастя Тіла і Крові Христових, грецькою мовою – “Євхаристія” (подячна жертва, благодаріння). Тому часто й літургію – громадську службу, на якій здійснюється таїнство євхаристії, – також називають Євхаристією. В народі ця Богослужба отримала назву “обідня”, тому що звершується вона зранку перед обідом. Сама ж літургія складається з трьох частин: 1) Проскомидії; 2) Літургії оголошених; 3) Літургії вірних.
Прообразом літургії, що на ній вперше було здійснене Таїнство Причастя, є таємна вечеря, яка відбулася в четвер увечері в Єрусалимській горниці напередодні хресних страждань Господа нашого Ісуса Христа. Саме Він, умивши ноги апостолам і показавши тим самим приклад смиренності, віддав хвалу Богу Отцю, взяв хліб, благословив його і дав учням Своїм, промовляючи:
“Прийміть, споживайте: це є Тіло Моє, що за вас ламається...”
Потім взяв чашу з вином, благословив і подав апостолам, кажучи:
“Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів...”
Потому, причастивши їх, заповів: “Це чиніть на спомин про Мене” (див. Матвія, 26 розділ, 26–28 вірші; також Луки, 22 розділ, 19 вірш та 1 Коринфянам, 11 розділ, 24 вірш). Апостоли зберегли цей завіт і впровадили його в християнське життя. З часом він отримав і певну зовнішню форму усталеного християнського обряду.
Спочатку в різних церквах літургія здійснювалась по-різному, з використанням різних молитов, піснеспівів та священнодійств. Але згодом, коли в IV сторіччі гоніння на Церкву припинилися, прийшов час упорядкувати чин Божественної Літургії, що й здійснив архієпископ Кесарії Каппадокійської (Мала Азія) святий Василій Великий. Він, узявши за основу найдавнішу літургію святого апостола Якова, єпископа Єрусалимського, склав, упорядкував і записав чин, який дійшов до наших часів. Згодом архієпископ Константинопольський святий Іоан Златоустий дещо скоротив його у молитвах, які читаються священиком таємно, хоча суттєвих змін не допустив. Літургія Василія Великого здійснюється у нас всього декілька разів на рік, в основному ж відправляється Літургія Іоана Златоустого.
Проскомидія – перша частина Божественної Літургії. Саме слово “проскомидія” означає принесення, бо у першохристиянські часи самі віруючі приносили хліб і вино, необхідні для таїнства Причастя. Отже, проскомидія – це чин приготування до Літургії.
Хліб, що використовується для таїнства, є пшеничний, квасний, чистий і зветься просфорою (проскурою). Слово “просфора” означає приношення, себто те, що приносять. Так склалося з давніх часів, що випікаючи просфори, християни дотримувалися двох традицій. Римські громади, будучи переконаними, що Господь на Таємній Вечері використав опрісноки (див. Мф. 26.17 та Марка 14 розділ, 12 вірш), служили Євхаристію на прісному хлібі. Східні ж християни, спираючись на свідчення євангеліста Івана Богослова про те, що Таємна Вечеря відбулася раніше юдейського свята Пасхи, раніше дня уживання опрісноків, тобто в четвер, коли дозволялося ще споживання квасного хліба (пасхальне ягня належало заколоти лише в п’ятницю, але звершуючи таємну вечерю напередодні свята Пасхи Спаситель ствердив Свою Пасху – Пасху Нового Завіту), вважали що Христос для причастя взяв квасний, а не прісний хліб (див. Івана, 13 розділ, 1 вірш). Тому Грецька Церква, а відтак і усі православні, здійснює Євхаристію саме на квасному хлібі (грецькою – “артос”), символі розчини, до якої прирівняв Христос Царство Небесне (див. Мф. 13.33). Ця розбіжність існує і в наші дні, хоча догматичного значення вона не має.
Просфори є круглими і складаються з двох частин, що являє собою дві природи в Особі Ісуса Христа – Божу і людську. На верхній частині зображується хрест з написом: ІС. ХС. НІ-КА, що означає “Ісус Христос – Переможець”. П’ять просфор (одна з них – велика) призначені для євхаристії, а з інших – виймаються часточки за здоров’я та упокій згідно з поданими записками. Чому саме п’ять? На спомин чудесного нагодування Ісусом п’ятьма хлібами п’яти тисяч народу. Велика просфора передбачена для “Агнця”, себто для Євхаристичного хліба, який власне один використовується для причастя, і після освячення містично переосутнюється в Тіло Христове на Каноні Євхаристії Літургії вірних, за словом апостола: “Тому що один хліб, тіло одне – нас [же] багато, бо ми всі спільники хліба одного...” (1 Коринфянам, 10 розділ, 17 вірш). Вино для таїнства має бути виноградним, червоним, бо червоний колір нагадує колір крові. Вино змішується з водою на згадку того, що з проколотого ребра Спасителя на хресті витекли кров і вода.
Престол – це найбільший у вівтарі особливим чином освячений чотирикутний стіл, що знаходиться посередині олтаря, одразу за Царськими вратами, і символізує собою Голгофу, а також Престол Отця нашого, що на Небі: Престол Істини, Премудрість Божу, Правду і Суд Його, Основу Основ усього сущого. Жертовник же – це спеціальний стіл, дещо меншого розміру, який знаходиться у вівтарі ліворуч, на північ від престолу, і на якому готуються дари для Таїнства святого причастя. Жертовник головно символізує собою ту Вифлеємську печеру, де народився Господь, і з якої почався жертовний шлях Його.
Підійшовши до жертовника, священик благословляє початок проскомидії, промовляючи: “На спомин Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа”, пригадуючи слова Спасителя на Тайній Вечері: “Це чиніть на спомин про Мене!..”
Спеціальним ножем, що зроблений у вигляді списа (копіє – пригадує той спис, яким один із воїнів простромив тіло Ісусове), священик вирізує з великої (першої) просфори (хліба) прямокутну частину (власне, Агнця – символ Самого Господа Ісуса Христа, подібно до того, як у старозавітні часи представляв Його агнець, цебто ягня, що приносилося у жертву), промовляючи при цьому слова пророка Ісаї: “Як ягня на заколення ведено Його...” (див. Ісаї, 53 розділ, 7–8 вірші). Опісля цього Агнець покладається на дискос – блюдо, що нагадує собою таріль пасхальної Вечері Христової, а також ясла, в які покладено було новонародженого Ісуса, і гріб, в який положили тіло Його під час поховання. Потім Святий Хліб глибоко надрізується навхрест, що символізує розп’яття Ісуса на Хресті, і проколюється в правий бік печатки копієм, на знак прободіння ребер Спасителя. Приготування Агнця таким чином символізує різдво, служіння, суд, страждання і смерть Його. Далі в чашу (грецькою – потир, знак тієї чаші, з якої причащав апостолів, і яку Сам пив Учитель), вливається червоне вино, змішане з водою.
З чотирьох просфор, що залишились, виймаються часточки на честь Діви Марії (з другої, “Богородичної” просфори), в пам’ять святих – Івана Хрестителя, пророків, апостолів, святителів, мучеників, преподобних, безсрібників, богоотців Іоакима та Анни (праведних батьків Богородиці) і того святителя (Іоана Златоустого або Василія Великого), чий чин Літургії звершується (третя, так звана “дев’ятичинна” просфора, за кількістю звань ангельських та святих). Далі (четверта просфора) поминаються святійші патріархи православні, патріарх (предстоятель) помісної церкви, правлячий єпископ і все єпископство, почесне пресвітерство, у Христі дияконство і ввесь чин духовний; благодійники, працівники, усі парафіяни святого храму цього, і всі християни, яких Господь закликав до єднання з Собою; Боголюбива і Богом бережена Україна наша, уряд та військо, і вся людність її. Також з цієї, четвертої просфори, як і з багатьох осібних проскурок (там, де це практикується), заготовлених для поминання вірних згідно з поданими у вівтар записками, виймаються часточки в молитовне поминання живих (за здоров’я). І, нарешті, з п’ятої просфори (і так само – з окремих проскурок, якщо є) – за спочилих.
Всі ці часточки кладуться поруч з Агнцем на дискосі на знак того, що вся Церква – земна і Небесна – приймає участь у Священній Жертві.
Дискос накривається звіздицею (емблема вифлеємської зірки та хреста), далі дискос і чаша – окремими малими покрівцями (різдвяні пелени, а також плащаниця, яка була у гробі Спасителя) і, нарешті, воздухом (покров духовних крил Божих, символ захисту Господнього, здійснення у нашому житті благої волі Його). Покрівці і воздух – це вишиті плати з парчі, а звіздиця – каркас з двох навхрест з’єднаних металевих півдуг, який служить для того, аби покрівці не торкалися Агнця на дискосі.
Після цього священик обкаджує Святі Дари (кадіння – знак як нашої щирої молитви, так і благодаті Всесвятого Духа) зі словами: “Благословен Бог наш, що так зволив, слава Тобі”, і чинить відпуст – заключну молитву.
2. Літургія оголошених
Оголошені – це ті віруючі, які тільки іще готуються до таїнства хрещення, нехрещені. В давні часи такі новонавернені, які щойно стали на шлях катехізації, оголошення (“катехізація” – від грецького : оголошення, усне повчання, настанова, виклад основ християнського віровчення), тільки-но приступили до ознайомлення з основами віри, з азами Божественного Вчення, допускалися лише на вступну частину Літургії. Звідси й назва: Літургія оголошених.
Літургія оголошених починається виголосом диякона: “Благослови, Владико!..” Священик бере Святе Євангеліє, творить ним знак хреста і виголошує: “Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і навіки вічні”. Хор і всі люди ніби підтверджують це благословення, співаючи – “Амінь”, що означає “дійсно так, так є, нехай буде так”. І звучить велика, або ж “мирна” єктенія (“єктенія” грецькою – старанне моління): “З миром Господу помолімось...” В ній диякон, піднявши руку свою з орарем – довгою широкою стрічкою, що знаменує собою Благодать, яку він отримав в Таїнстві священства, а також ангельські крила для служіння Богові (орар носиться дияконом на лівому плечі, поверх стихаря – довгого, без розрізу спереду і ззаду парчевого одягу з отвором для голови і широкими рукавами, символом чистоти душі, яку повинні зберігати особи священного сану), – закликає вірних до молитви за мир з Неба і спасіння душ наших, за мир всього світу, за добрий стан святих Божих церков і за з’єднання всіх; за святий храм цей і тих, хто з вірою, побожністю та страхом Божим входять до нього; за святійшого патріарха (предстоятеля Церкви), за владику нашого правлячого єпископа, чесне пресвітерство (священство), у Христі дияконство, за весь причет і людей; за Боголюбиву і Богом бережену Україну нашу; за місто (село) наше, і за всяке місто, село і країну, і за тих, хто по вірі живуть у них; за добре поліття (благоприємну, сприятливу погоду), за врожай плодів земних і за часи спокійні; за подорожніх на воді, на землі і в повітрі; за недужих, знеможених та поневолених і за спасіння їх... Закінчується єктенія закликом-обітницею віддати все життя наше на служіння Христу-Богові.
Після цього співаються антифони. Це подячні псалми, які виконуються на два хори, тобто антифонно (“антифон” – грецькою мовою : той, що звучить у відповідь, протиголосся). Антифони ведуть свій початок з Єрусалимського храму і введені в нашій Церкві святим Амвросієм Медіоланським у IV сторіччі.
Перший антифон – “Благослови, душе моя, Господа…” (Псалом 102 (103)). Другий – псалом 145 (146) “Хвали, душе моя, Господа…” І третій антифон – Заповіді блаженств (“блаженство” – українською щастя), що їх дав нам Господь наш Ісус Христос у проповіді на горі (див. Матвія, 5 розділ, 3–12 вірші). Він починається словами-молитвою розбійника, що покаявся: “У царстві Твоїм пом’яни нас, Господи...”
Після першого і другого антифонів диякон на солеї (вівтарному підвищенні перед іконостасом) виголошує малі єктенії: “Ще і ще в мирі Господу помолімось...”
Третьому антифону передує гімн “Єдинородний Сину і Слово Боже...” Цей гімн був складений у VI столітті в період останніх Вселенських Соборів, які затвердили таїну двоєдиної природи Христа як Боголюдини.
Коли співається третій антифон – відкриваються Царські врата, і відбувається вхід з Євангелієм, котрий називається також малим входом. У давнину цьому моменту відповідало внесення Євангелія у вівтар. Але в останні сторіччя воно постійно знаходиться у вівтарі на престолі, тому сам обряд входу, який символізує початок місійної діяльності Господа Ісуса Христа, вихід Його на проповідь, – здійснюється дещо інакше. Євангеліє виносять через північні бічні (так звані “дияконські”) двері іконостасу. Палаюча свічка, яку несуть перед ним, означає світло євангельського вчення, що просвічує усяку людину, а також Предтечу Івана Хрестителя, який передував Христу та приготовляв людей до прийняття Його; Євангеліє ж – Самого Христа...
Диякон, ставши обличчям на схід, і високо піднявши Святу Книгу, виголошує: “Премудрість! Станьмо просто!” (що означає: ось Премудрість Божа – прямий, нелукавий, простий шлях спасіння, Вчення Христове – вчення смирення й любові). По цьому він урочисто входить у вівтар через Царські двері (врата).
У давні часи на богослужбових зібраннях було прийнято сидіти, і виголос диякона “станьмо просто” (сьогодні можна почути також і “станьмо побожно”) разом з духовним навантаженням носив у собі й буквально-практичний зміст. Він закликав присутніх піднятися і приготуватися до слухання премудрості Слова Божого. Після покладання Євангелія на престіл співаються тропарі (урочисті піснеспіви) храму та свята.
Потому починається читання Біблійних текстів. Спочатку з Апостола – тієї частини Біблії, де містяться Діяння і Послання святих апостолів. Затим – фрагмент із євангельських текстів (з Євангелія від Матвія, Марка, Луки чи Івана Богослова). Перед читанням Апостола звучить прокимен – короткий підготовчий вірш (зазвичай із Псалтиря – Біблійної Книги Псалмів), який покликаний підготувати вірних, налаштувати їх на уважне слухання уривків зі Святого Письма.
Українська Церква перейняла грецький звичай читати Святе Євангеліє обличчям до народу. Коли ж воно читається посеред церкви – то обличчям до вівтаря, бо тоді народ оточує священика.
Довершується Літургія оголошених потрійною єктенією, яка має також назву “сугуба”, себто посилена, або “заздравна”, і починається словами: “Промовмо всі з усієї душі, і з усього розуміння нашого, промовмо!..” Після слів “Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї...” миряни відповідають на кожне моління триразовим “Господи, помилуй!” Тому й сама єктенія називається потрійною. Якщо є поминання спочилих, то звучить заупокійна єктенія, і закінчується Літургія оголошених молитвою за оголошених. У цей час всі присутні в храмі моляться за тих, для кого ще тільки почався поворот до святої віри.
Після єктенії за оголошених лунає заклик до них залишити храм. Відкрита для всіх частина Літургії завершується. Далі – Літургія вірних...
3. Літургія вірних
Чому остання частина Літургії має назву Літургія вірних? Тому, що до слухання її допускаються тільки вірні.
По закінченні літургії оголошених, після слів диякона: “Оголошені, вийдіть, щоб ніхто з оголошених не залишився, тільки вірні!”, – оголошені і ті, що каються (несуть відповідну покуту), повинні вийти з храму як неготові до того, аби бути присутніми під час звершення таїнства Святого Причастя.
Відкривається Царська брама, і хор співає Херувимську пісню:
“Ми, що Херувимів таємно собою являємо, і Животворчій Тройці Трисвяту пісню співаємо, – відкладімо нині всякі життєві піклування. Піднімімо ж ми Царя всіх, Якого в славі несуть ангельські чини невидимо. Алилуя”.
Херувими – це ангели відання (знання), – уособлення створених Господом Сил Небесних, один з вищих чинів духовної ієрархії невидимого світу. В старозавітні часи символом того, що Бог близький людям і завжди присутній у Церкві; що супроводжує народ Свій в його мандрах у пошуку внутрішнього вдосконалення; що надаряє нас необхідними засобами на шляху спасіння нашого – словом, вірою та благодаттю Своєю, – був священний Ковчег Заповіту, прикрашений фігурами крилатих істот, херувимів. Про цю близькість Бога до вірних Його нагадували й велетенські статуї херувимів у Єрусалимському храмі. Пророк Єзекіїль бачив у видінні своєму Небесний Ковчег, що його несли херувими. Ці біблейські образи оживають в новозавітній Літургії. Як колись херувими рухали колісницю Божу, так і нині Церква, підносячи на престол хліб і вино Євхаристії (практику – “хліб”, і теорію – “вино” спасіння), – сповідує присутність Христа на шляхах її історичних мандрів. Таким чином, ми уподібнюємо себе ангелам Божим і оспівуємо пресвяту Трійцю так, як оспівують її ангели Небесні, які знають Істину і йдуть шляхом її – шляхом смирення та любові.
Під спів Херувимської пісні священнослужителі переносять потир (чашу) та дискос із Предложенням (Святими Дарами) з жертівника на престол, голосно поминаючи при цьому в молитві святішого патріарха (предстоятеля Церкви), правлячого єпископа, увесь священицький, дияконський чин та причет церковний, матір нашу Україну, почесних і повік незабутніх фундаторів і благодійників святого храму цього, усіх присутніх молільників і всіх християн. Після Херувимської пісні Царська брама закривається.
Ця частина Літургії вірних (перенесення Святих Дарів) називається ще Великим входом і означає також шлях Спасителя на страждання і смерть, саму смерть і поховання. Коли ми співаємо: “Піднімімо ж ми Царя всіх...”, то це означає, що ми правдиво віддаємо Йому честь і славу: смиряємося – возносимо Христа, благовісника смирення у серці своїм, прославляємо Його не устами лише, але й усім нашим життям.
Під час Великого входу в образі дарів хліба й вина – символу Христової жертви, а разом з Ним і нашої духовної жертви покаяння, самозречення, смирення, – Його піднімають священик та диякон, які зображають тут Йосипа й Никодима, що зняли тіло Христове з хреста та поклали його до гробу. Воздух (парчевий плат) на плечі диякона і покрівці на дискосі (блюді) та чаші символізують погребальні пелени. Кадильниця, яку диякон тримає в руках, – емблема ароматів, що їх приніс Никодим на поховання Господа. Зняття дискоса з голови диякона зображує зняття тіла Христового з хреста, а поставлення його на престол – покладення до гробу. Зачинення та закриття завісою Царської брами означає закриття гробу Спасителя і поставлену тут сторожу.
Після цього звучить єктенія: “Доповнімо молитву нашу Господу...”, яка починається проханням про те, аби принесені нами щирі дари покаяння та смирення нашого були прийняті Господом та освячені зішестям на нас благодаті Його, за словом псалмоспівця Давида: “Жертва Богові – дух сокрушенний, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш...” (Псалом 50(51), 19 вірш). По закінченні її диякон виголошує: “Двері, двері! В премудрості будьмо уважні!” Царська брама відкривається...
Словами “Двері, двері!” в давнину наказувалося брамникам зачиняти двері храму і дивитися, щоб ніхто з недостойних бути присутнім при звершенні Таїнства (нехрещені, відлучені від святого причастя, сторонні), не входили у храм. Також і щоб присутні не виходили в ці важливі хвилини Літургії. Сьогодні ж ці слова, нагадуючи про їх давній буквальний зміст, розкривають і духовний, – попереджують молільників від розсіяності та неуважності, щоб не входили в двері душ наших сторонні думки та бажання.
Усі присутні, в єдиному пориві, натхненні урочистістю моменту братського церковного єднання, з любов’ю до Господа та один до одного, однодумно сповідують Отця, і Сина, і Святого Духа – Трійцю Одноістотну і Нероздільну. Звучить Символ віри:
“Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя; Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.
І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця рожденного перше всіх віків.
Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного: рожденного, несотвореного, одноістотного з Отцем, через Якого все сталося.
Він для нас, людей, і для нашого спасіння з Неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною.
І розп’ятий був за нас при Понтійському Пилаті, і страждав, і був похований.
І воскрес у третій день, як було написано.
І вознісся на Небо, і сидить праворуч Отця.
І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.
І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить; що з Отцем і з Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків.
В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.
Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.
Чекаю воскресіння мертвих, і життя будучого віку.
Амінь”.
Символ віри був написаний Євсевієм Кесарійським і прийнятий у 325 році на Першому Вселенському Соборі, а в 381 році він був доповнений на Другому Вселенському Соборі. Він є єдиним і незмінним Символом сповідання віри для всіх православних християн.
Відкриття завіси Царської брами під час співу вказує віруючим на те, що лише через віру відкриваються таємниці Божі.
Після співу Символу віри починається найважливіша частина Літургії – Канон Євхаристії (грецькою – “анафора”, себто піднесення). Це чин молитов, які читають і співають під час таїнства Євхаристії. Євхаристія (грецькою – благодаріння) є одним із найважливіших таїнств Церкви, Вечерею Господньою, на якій освячуються хліб і вино, і містично (таємно) переосутнюються в Тіло й Кров Христові. Приймаючи Тіло і Кров Господні в таїнстві Причастя, вірні з’єднуються з Самим Ісусом Христом.
Читає анафору священик, якому відповідають хор та вірні. Після слів диякона “Станьмо побожно, станьмо зо страхом! Будьмо уважні, щоб у спокої святу жертву приносити...” священик, як це було на молитовних вечерях за біблійних часів, звертається до усіх присутніх:
– Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа хай буде з усіма вами.
– І з твоїм духом.
– До Неба піднесімо серця.
– Піднесли до Господа.
– Дякуймо Господу!..
Ось вона – Євхаристія, Благодаріння... Дякуймо любові Отця, Котрий через смирення Єдинородного Свого Сина – Духом Своїм Святим спасає нас, немічних, від прокляття гріха! Хор з усіма людьми співає “Достойно і праведно є поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духу – Тройці Одноістотній і Нероздільній”.
В цей час священик у вівтарі читає подячну молитву, в якій прославляється Творець Неба і землі, всього видимого і невидимого. Вголос промовляються останні слова молитви:
“Пісню перемоги співають, виголошують, викликують і промовляють...” І хор відповідає ангельським гімном, взятим з книги пророка Ісаї, 6 розділ:
“Свят, Свят, Свят Господь Саваоф (Саваоф – Господь воїнств, воюючий), – повне Небо і земля слави Твоєї.
Осанна (“осанна” – спасіння) в Вишніх (в духовному Небі Божої благодаті). Благословен, хто йде в Ім’я Господнє (хто шукає в серці своїм благосні двері покаяння, смирення та любові – двері Божого Царства). Осанна в Вишніх!”
Священик у вівтарі продовжує молитву, в якій пригадує, як Господь взяв хліб у святі Свої, і пречисті, і пренепорочні руки, і подякувавши, благословивши, освятивши, розломивши, дав святим Своїм учням і апостолам, і сказав:
“Прийміть, споживайте, – це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів” (Останні слова він промовляє голосно).
Люди відповідають: “Амінь”.
Священик продовжує: “Так само й чашу після Вечері: «Пийте з неї всі – це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів»”.
Люди: “Амінь”.
Диякон піднімає чашу й дискос високо над престолом, і священик виголошує: “Твоє – від Твоїх – Тобі приносимо за всіх і за все!” (“Твоє...” – Твоє Слово, Вчення Смирення; “від Твоїх...” – посіяне в серцях вірних Твоїх; “Тобі приносимо...” – стало дорогоцінним в очах Творця приношенням: вірою нашою, з духовними плодами її – щирими плодами покаяння, самозречення та любові).
Хор співає євхаристичний гімн: “Тебе в піснях славимо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш”.
Піднісши руки догори, священик молиться за зішестя Духа на Церкву і на священну її Трапезу. Він хрестоподібно осіняє дискос із словами: “І сотвори хліб цей Чесним (“чесним” – тут: дорогоцінним) Тілом Христа Твого”. Також благословляє чашу: “А те, що в чаші цій – Чесною Кров’ю Христа Твого”. Після кожного благословення диякон промовляє: “Амінь”. Священик, благословляючи дискос і чашу разом, виголошує: “Перетворивши Духом Твоїм Святим” – “Амінь, амінь, амінь...”
Таїнство звершилось. На престолі вже не просто хліб і вино, а освячені до граничного рівня освячення – переосутнення – Тіло і Кров Христові.
І в серцях вірних також відбувається метаморфоза освячення; і це – найважливіше, у цьому – мета Літургії!..
Ми приносимо Богові умилостивлюючу жертву за гріхи наші – жертву молитви віри: молитву покаяння, самозречення та смирення. І Милостивий Господь приймає її у святий, і наднебесний, і мислений Свій Жертовник як пахощі духовні. І подає нам благодать Всесвятого Свого Духа – Небесну благодать утішення та благословення; благодать очищення та освячення; благодать духовного вдосконалення...
І сльози скорботи та покаяння перетворюються на сльози розчулення і любові...
І ти знаєш, і ти відчуваєш, як Господь змінює тебе, і як змінює обставини твого життя...
І так чисто, так світло, так легко, так мирно і радісно стає на душі...
І безмежна вдячність охоплює тебе...
І жертва за гріхи стає жертвою хвали...
І лине з серця висока пісня подяки...
4. Причастя
Таїнство звершилося. Хліб і вино предложення духовно переосутнились у чесне Тіло та істинну Кров Господа нашого Ісуса Христа. Попереду – причастя...
По освяченні священик молиться, щоб стали ці Святі Дари причасникам на тверезість душі, на відпущення гріхів, на спільність зі Святим Духом, на сподівання на Господа та на осягнення Царства Небесного, не на суд і не в осуд. Також поминає він всіх у вірі спочилих, бо ця служба ведеться й за них – патріархів, пророків, апостолів, проповідників, благовісників, мучеників. А особливо ж за Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю і Вседіву Марію. Останні слова священик рече голосно, кадячи перед святим престолом тричі по тричі. І хор співає прославлення Богоматері:
“Достойно є, і це є істина, славити Тебе, Богородицю. Завжди Блаженну (“блаженну” – церковнослов’янською: щасливу) і Пренепорочну, і Матір Бога нашого. Чеснішу (найдорогоціннішу – Ту, Яка сподобилася найвищої честі) від херувимів і незрівнянно славнішу (Яка досягла щонайбільшого рівня Божої слави, Яка більш за всіх – навіть за серафимів, ангелів полум’яних, наблизилася до Нього) від серафимів, що породила Бога Слово непорочно, дійсну Богородицю, Тебе величаємо”.
Воістину, Вечеря Господня об’єднує “і всіх і все” – Церкву земну, воюючу проти духів злоби піднебесних, і Церкву Небесну, торжествуючу свою перемогу. Тому й хор підтверджує молитву священика, який молиться за всіх, цими словами: “І за всіх, і за все!”
Лине прохання до Господа навчити нас єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречесне і величне Ім’я Його – Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки вічні...
Священик повертається до людей і, благословляючи усіх, прорікає: “Хай же будуть милості Великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа з усіма вами!” – “І з твоїм духом”, – звучить у відповідь. Диякон читає єктенію “Всіх святих пом’янувши, ще і ще в мирі Господу помолімось...” Вона довершується словами священика, який із піднесеними руками виголошує: “І сподоби нас, Владико, безбоязно, неосудно насмілитись призивати Тебе, Небесного Бога Отця, і промовляти...” І всі присутні у святому храмі побожно та урочисто співають молитву Господню “Отче наш”, яку Він Сам дав учням Своїм під час проповіді на горі (Матвія, 6 розділ, 9–13 вірші):
“Отче наш, що є на Небесах. Хай святиться Ім’я Твоє, хай прийде Царство Твоє, хай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І відведи нас від спокуси, та визволи нас від лукавого”.
Молитва закінчується виголосом ієрея (“ієрей” – грецькою священик):
“Бо Твоє є царство, і сила, і слава Отця, Сина, Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь”.
“Будьмо уважні” – застерігає диякон, і священик вторить йому: “Святеє – святим!” Бо як пише святий Кирило Єрусалимський: “Святими є Дари на престолі, які сповнились Святого Духа; святі й ви, що сподобилися Духа Святого”.
Завіса закривається. Священик розломлює Святий Хліб (Агнця) на чотири частини, подібно тому, як на тайній вечері розломив хліб Сам Ісус Христос. Одну частину одразу покладає у потир (чашу з Кров’ю Христовою); другу роздроблює для причастя священнослужителів. Дві позосталі – подрібнюються для причасників-мирян на стільки часточок, скільки вірних стоїть до Святого Причастя. В чашу вливається гаряча вода – “теплота”, яка символізує собою теплоту віри, повну Духа Святого. Починається причастя.
Священнослужителі причащаються дещо інакше, аніж миряни: спочатку – Тіла Христового, яке приймають у руку (як повчає Кирило Єрусалимський: “Підходь не з простягнутими руками і розведеними пальцями, але ліву руку зробивши престолом правої, як тієї, що хоче Царя підняти, і, зігнувши долоню, прийми Тіло Христове, і відразу ж скажи «Амінь»... Потім, після причастя Тіла Христового, приступи і до Чаші Крові: не простягаючи руки, але нахилившись”). Першим причащається священик, потім диякон. Часточки, які належать для причастя мирян, покладаються в потир (чашу).
Царські врата відкриваються. Диякон виносить Святу Чашу, стає ліворуч священика на солеї (вівтарному підвищенні перед іконостасом), і закликає причасників: “Із страхом Божим і вірою приступіть!” Хор відповідає: “Благословен, хто йде в Ім’я Господнє. Бог – Господь, і з’явився нам”. Відкриття Царських врат у цей час нагадує відкриття гробу Спасителя, а винесення Святих Дарів – явлення Ісуса Христа після воскресіння.
Причасники, які належним чином приготувалися до Святого Таїнства попереднім постом, молитвами, всепрощенням, покаянням; в день причастя з полуночі нічого не їли й не пили (в нашій громаді вода зранку, перед службою, дозволяється) крім окремих випадків: малі діти, хворі, немічні престарілі, вагітні тощо; сповідалися; і, що найважливіше, робили це від душі, із щирим серцем, бо інакше святе таїнство не тільки не стане нам на спасіння, але може вчинитися й на осуд), – схрестивши руки на грудях, права рука зверху, підходять до Святого Причастя, і разом із священиком промовляють Молитву перед причастям святого Івана Златоустого:
“Вірую, Господи, і визнаю, що Ти є воістину Христос, Син Бога Живого, що прийшов у світ грішників спасти, між якими я перший (перша).
Ще вірую, що це саме є Пречисте Тіло Твоє, і це саме є Чесна Кров Твоя.
Молюся, отже, Тобі: помилуй мене, і прости мені провини мої вільні й невільні, свідомі й несвідомі – чи то в слові, чи в ділі, чи думкою. І сподоби мене неосудно причаститися Пречистих Твоїх Таїн на відпущення гріхів моїх, і на життя вічне. Амінь.
Вечері Твоєї Тайної, Сину Божий, причасником (причасницею) мене сьогодні прийми, бо ворогам Твоїм таємниці не розповім (тут: не видам Тебе “ворогам своїм домашнім”, духам злоби піднебесним насильства та користолюбства, гордості та лукавства – злим думкам та бажанням, які ворогують проти Тебе) і поцілунку не дам Тобі як Юда (і лицемірством не зраджу Тебе), але як розбійник визнаю Тебе (але щиро каюся й смиряюся як розбійник, що був розіп’ятий праворуч Ісуса): пом’яни мене, Господи, у Царстві Своїм.
Нехай не на суд, і не в осуд буде мені причастя Святих Твоїх Тайн, Господи, а на зцілення душі й тіла. Амінь”.
Приступаючи до Святого Причастя, необхідно пам’ятати, що Таїнство це, окрім буквально-містичного значення, заховує в собі духовно-символічний зміст, має духовно-містичну перспективу сприйняття. І саме в цьому його головне значення. Дари на престолі є тінню духовних речей. Невидиме, духовне причастя благодаті, здобуття Духа Святого через смирення – це є шлях нашого спасіння; видиме ж, буквальне Причастя – суть засіб на цьому шляху, і чиниться воно, за словом Спасителя, саме “на спомин про Нього”, показуючи явлений Ним Шлях.
Що є “хліб” біблійною мовою у даному випадку? “Пожива Моя (хліб Мій, їжа Моя) – чинити волю Того, Хто послав Мене...” – каже Христос (Євангеліє від Івана, 4 розділ, 34 вірш). Тут “хліб” – хліб виконання волі Божої, тобто практика спасіння.
Що таке “вино”? “Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Завіту, що за вас, і за багатьох проливається на відпущення гріхів...” (Матвія, 26 розділ, 27–28 вірші). “Вино” – то Новозавітне вчення Господнє, вчення смирення й любові, що змінює розум і звеселяє серце праведника; власне – теорія спасіння.
Таким чином, “хліб і вино” – практика і теорія спасіння – повинні реалізуватися в нас, увійти в нашу плоть і кров, стати плоттю і кров’ю Христовими в нас.
Пити Кров Христову – це означає істинно сповідувати вчення Його: правильно розуміти це Вчення як вчення смирення й любові, мати його за основу життя (кров – то основа життя; “в крові – душа (життя)”, – читаємо у Святому Письмі (див. Левит, 17 розділ, 11 вірш)). Їсти ж Тіло Його – значить виконувати волю Господню: смирятися, і таким чином здобувати Духа Святого, міцніти хлібом благодаті Божої за словом Христовим: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать” (Якова, 4 розділ, 6 вірш).
Підійшовши до чаші, кожен вірний голосно, щоб почув священик, називає своє ім’я. Священик бере Святі Тайни спеціальною ложечкою (лжицею) і причащає кожного зі словами:
“Причащається раб Божий (раба Божа – ім’я) Чесного, і Пресвятого, і Пречистого Тіла й Крові Господа, і Бога, і Спаса (“Спаса” – Спасителя) нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів своїх і на життя вічне”.
Приймаючи причастя, вірний стоїть перед чашею, схрестивши руки на грудях (права рука зверху). Хреститися біля чаші ні до, ні після причастя не можна (це треба зробити раніше, щоб бува необережно не штовхнути Святої Чаші). Причастившись – одразу, не цілуючи ікон, відходимо до запивки – спеціального столика, де нам дадуть келих з “теплотою” (теплою водою, розбавленою червоним виноградним вином, яку вживають причасники після причащання, щоб рештки спожитих Святих Дарів не залишалися у роті) та антидор (грецькою – “замість дару”). Після запивки вже можна цілувати як хрест, так і ікони, бо на губах більше немає залишків Крові Христової.
Антидор – це часточки тієї просфори, з якої приготовлений був Агнець, з додаванням інших просфор. Антидор роздається замість святих Дарів тим прихожанам, які в цей день не причащалися. Справа у тому, що в давні часи християнства зазвичай причащалися усі присутні на Літургії, але згодом багато віруючих почали виявляти бажання бути присутніми при звершенні Літургії і молитися, але не прилучатися до Причастя кожного разу. Отці й учителі Церкви, зглянувшись на немічність людську, дозволили бути присутніми на Літургії і без святого причащання, але замість святих Дарів стали роздавати антидор. (У нашій громаді причащаються всі).
Після причастя священик та диякон входять у вівтар і ставлять Святощі на престіл. Диякон згортає з дискоса до чаші часточки, які були вийняті з просфор на Проскомидії, щоб вони з’єдналися з Тілом і Кров’ю Ісуса Христа, через що всі члени Церкви – живі і померлі, які згадувались на Проскомидії, символічно з’єднуються з Самим Христом і Його Пречистою Кров’ю омиваються від гріхів. Саме у цьому й полягає сила виймання часточок за здоров’я та упокій.
Поблагословивши народ, ієрей востаннє виносить Чашу, і всі схиляються перед нею. Святі Дари ставлять на жертівник, і звучить подячна єктенія. Це останнє явлення Святих дарів віруючим, перенесення їх на жертовник та виголос священика нагадують нам вознесіння Господа Ісуса Христа на Небо і обіцянку Його перебувати у Церкві “у всі дні до кінця віку” (див. Матвія, 28 розділ, 20 вірш).
“З миром (у спокої) вийдімо!” – виголошує священик. Літургія завершується. Ієрей читає перед амвоном (середня частина солеї перед Царськими воротами, призначена для виголошування проповідей) останню, так звану заамвонну молитву і звершує відпуст – загальне благословення. Вірні підходять до священика для цілування хреста...
ПРИЧАСТЯ. БУКВА І ДУХ (СТАТТЯ)
Взятися за перо мене спонукала бесіда з одним із ревних, одначе далеких від духовного розуміння, православних. Власне, навіть і не вона. Ця розмова стала тільки приводом; причиною ж – загальне нерозуміння суті таїнства святого Причастя не лише пересічними віруючими, але, нерідко, й самим духовенством.
У сучасному релігійному світі, так само як і в старозавітній церкві часів першого приходу Христа, буква переважає над духом, форма над змістом, обряд над вірою. І причина все та ж: фарисейська розчина увійшла в церковне життя, і не бачать цього хіба що самі фарисеї. Втім, питання новітнього фарисейства – це тема окремого висвітлення; тепер же – власне про Причастя.
Єресь обрядовірства в номінальній церкві (перевага обряду над вірою) сягнула тієї межі, коли не лише вірні, але й окремі пастирі не розуміють духовного значення певних священнодійств. Запитайте у свого священика, що означає постригання волосся під час таїнства святого хрещення, – мало хто відповість. А невоцерковлені миряни, то й взагалі інший раз дивляться на церковні обряди та ритуали приблизно так само, як ми споглядаємо на камлання шамана: магія чистої води. Щось там ходять, щось співають, щось голосять (добре, якщо зрозумілою мовою), щось кадять, когось помазують…
Те саме й під час літургії, і це певною мірою стосується не лише невоцерковлених, але й вірних. Мало хто, стоячи на службі Божій, усвідомлює, що тут не тільки пригадування життя й подвигу Спасителя нашого, не просто спомин про тайну вечерю Господа Ісуса Христа та учнів Його. Тут – видиме представлення саме
Мало хто розуміє й те, що святе таїнство Євхаристії (Причастя) є поняттям насамперед духовним. Багато людей вбачають у нім суто буквальний аспект: сповідався, відстояв літургію, запричастився зі святої Чаші – і все, уже й спасенний… Певна річ, набагато легше, хай і благоговійно, з’їсти «ложку Бога» два-три рази на рік (мало хто з великої маси православних причащається частіше), аніж стати добрішим, відкрити серце своє перед Тим, Хто стукає…
Правдиве причастя – це передусім причастя благодаті Божої, благодаті духовного розуміння та духовного відчуття, що подається вірним через смирення Христове, розкрите Ісусом на тайній вечері. На жаль, сьогодні практично втраченим виявляється його духовно-символічне та буквально-містичне значення. Ось скажіть, що ви розумієте під Тілом і Кров’ю Спасителя? М’ясо (плоть) і кров (лейкоцити, еритроцити, плазма)? Щось подібне часто уявляється зовнішнім ревнителям букви. Правдиве ж православ’я (власне, православ’я, яке ми втратили) розуміло і розуміє ці речі насамперед духовно.
По-перше, як нагадування про Шлях, явлений нам Ісусом Христом, шлях духовного воскресіння: просвітлення, духовного вдосконалення, спасіння.
По-друге, як символ теорії і практики цього спасіння – правильного розуміння і практичного виконання Христової заповіді смирення. Бо коли ми «п’ємо» – приймаємо в свою кров, у своє життя («життя тіла – в крові воно» (див. Левит, 17 розділ, 11 вірш)) – новозавітне вино вчення Господнього:
І, нарешті, третє розуміння – як буквальне переосутнення Дарів.
І важливішими тут є саме перші два, бо третє (буквальне причастя) – це лише
Довести це не так уже й складно. Якби взагалі не було буквального причастя, а було лиш духовне, то це аж ніяк не завадило б нашому спасінню (згадаймо хоча б святу Марію Єгипетську, яка сорок сім років причащалася в пустелі лише причастям ангельським, духовним, а під час молитви – на лікоть возносилася над землею. Причастя ж буквальне вона прийняла тільки-но перед смертю, з рук святого старця Зосими). Але якби не було духовного причастя благодаті, яка подається виключно по вірі смиренній, що чинна любов’ю, то не спаслася б жодна душа!
Прийняття в своє тіло і кров буквально-містичних Тіла й Крові Христових допомагає нам у головній справі нашого життя – просвітленні душі й духа, в уподібненні наших духовних тіл (за Феофаном Затворником – «тонких оболонок душі», «тонких, або ефірних тіл») преображеному тілу Господа Ісуса.
Переосутнення Дарів – це зміна ідеї, духовної сутності освяченої речовини. Тут не «переоформлення», а саме «переосутнення», зміна не форми, але суті. Вид же (вигляд, зовнішня форма) залишається таким же – це хліб і вино як зовні, так і за хімічним складом, і за смаковими якостями. Однак під виглядом хліба й вина маємо уже продукт зовсім іншого змісту, іншої ідеї, іншого духовно-містичного наповнення – Тіло і Кров Христові. Яка була сутність принесеного (проскомидійного) хліба й вина до їх освячення? Фізична, себто насичення, побудова тіла. Яка стала після таїнства святої євхаристії (анафори) – піднесення й подяки? Духовна: насичення, побудова, просвітлення душі.
Тож питання полягає не в тому, чи переосутнюються дари (звісно ж, переосутнюються; переосутнення – це граничний рівень освячення), і не в тому, чи правдиво вони є Тіло і Кров Господні (звісно ж, правдиво, тільки не фізичні м’ясо і кров, а містичні Тіло і Кров – тому й містичні, «таємні», що ніхто фізичними очима цього не бачить, лише духовними). Питання у тому, що є
Сьогодні маємо усе перевернутим з ніг на голову: на перше місце в церкві ставиться причастя буквальне, на друге – духовне. На перше – засоби (обряди, церемонії, священнодійства), а на друге – шлях (покаяння, самозречення, смирення). Якби так благоговійно, як ставимося до святої Чаші, ми ставилися до явленого Спасителем Шляху, то давно б уже побачили «царство Боже, що прийшло воно в силі». А поки що для нас ці слова Господні: «Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?..» (Євангеліє вiд Луки, 18.8)
Православ’я – це не традиція. Православ’я – це властива духовна практика, яка має свої традиції. Традиції та обряди православної церкви – це знову-таки лише форма, а не зміст. Вони як сільничка для солі. Важливою є не сільничка, а сіль, що в ній заховується; сільничка може мінятися, а ось «коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми…» (Вiд Матвiя, 5.13). «Не слід прив’язуватися до старих форм: боротьба за форми безплідна, смішна… Форма як зовнішність є випадковість, а випадковість минає, сама лише Істина пробуває навіки…» – навчає святитель Ігнатій Брянчанінов.
Той самий брат, розмова з яким стала поштовхом для написання цієї статті, пригадую, усе стояв на своєму: «За православною вірою святе таїнство Євхаристії не може служитися, якщо відсутній антимінс – шмат полотна з підписом канонічно визнаного єпископа, наступника апостолів, який сам є в євхаристійній єдності з усіма іншими православними єпископами…» «Коли священик прикликає Святого Духа пeрeтворити святі Дари на істинні Тіло і Кров Христові, а законного антимінсу на престолі нема – чи не ризикує цей священик бути винним проти Тіла й Крові?..» «А чи завжди святі Дари пeрeосутнюються після того, як хтось скаже: “Пeрeтворивши Духом Твоїм Святим, амінь, амінь, амінь?” Чи взагалі не потрібні оті слова eпіклeзи (призивання. –
Я відповів тоді, і відповідаю зараз усім стурбованим адептам форми: щодо антимінсу, то спасає не «шмат полотна з підписом канонічно висвяченого архієрея», спасає благодать Божа, яка по вірі смиренній дається. Де смирення – там і благодать. А про «бабські байки» марновірства та обрядовірства попереджав ще апостол Павло: «Настане-бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть, та до байок нахиляться. Але ти будь пильний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благовісника, сповняй свою службу…» (Друге послання до Тимофiя, 4.3-5) Ось так і сповняю… «Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочесті (у духовному вдосконаленні. –
Що ж до того, чи завжди пeрeосутнюються святі Дари, то ні, не завжди, а тільки по вірі. По вірі або священика, або навіть і мирян, присутніх у храмі (згадайте хоча б хрестоматійний випадок, коли хліб і вино переосутнилися в Тіло і Кров Христові по вірі отрока – навіть не священика! – який ніс їх у храм на проскомидію). За вченням старця Никодима Святогорця («Невидима борня»), молитва уст (у т.ч. й священика) – це взагалі не молитва. Молитва розуму (коли думаєш про те, про що молишся) – це «напівмолитва». Правдивою ж є лише молитва серця. За Феофаном Затворником це «коли серце зігрілось, і тепло до Бога промовляє».
І без вівтаря апостоли, мужі апостольські та перші християни спасалися, і без антимінса. А в таборах і на засланні, під час репресій і гонінь, – які там були «вівтарі»? Які «антимінси»? Однак священики-ЗК таємно правили літургії, і не зменшувалась благодать, але збільшувалась.
Якось блаженної пам’яті отець Олександр Мень, не маючи при собі єпітрахілі, бо сталося так, що сповідав не у храмі, а просто неба, коли сповідник запитав: «Як же ви, батюшка, мене посповідаєте? У вас же і єпітрахілі немає?..», відповів: «Ну, якщо це для вас так важливо…» і, покривши голову сповідника власним шарфом, прочитав розрішальну молитву. То що, може, благодать Божа сходить не на сльози покаяння, а виключно на предмет облачення?..
І на закінчення. Коли спостерігаєш сьогоднішню «благоговійну суєту» навколо канонів, традицій та обрядів, то складається таке враження, що Господь Ісус Христос вмер на хресті не для того, аби явити нам Шлях духовного воскресіння – шлях просвітлення, духовного вдосконалення, шлях внутрішньої свободи, – але щоб навчити нас кришити просфору… Однак правдиве православ’я не в обрядах і традиціях, не в догматах і канонах, але
І прийде час, не буде вже не лише єресі обрядовірства (віри в те, що обрядами та церемоніями церковними можна спасти свою душу), але й самих обрядів, як духовних костурів, як засобів для спасіння немічних, не буде. Або якщо й будуть, то матимуться зведеними до мінімуму. Бо всі будуть навчені Духом Святим. Бо поклоніння Богові втішне лише в Дусі та в істині. Так сказав Господь Бог, і слово Його вірне, й незмінне…
ДОДАТКИ
ДОДАТОК 1.
ОСОБЛИВОСТІ СЛУЖІННЯ У ЦЕРКВІ СОБОРНОПРАВНІЙ
Іконостас
Іконостас у нас полегшений – ікони, кивоти, перила. Такий вигляд має безсумнівні переваги, головна з яких полягає в тому, що знімається штучний бар'єр між кліром і людьми. Богослужіння наближається до першохристиянського зразка. Поняття «літургія» набуває свого первісного змісту. Усе відкрито, усім все видно, усе зрозуміло. В результаті безперервності священної дії увага не відволікається по сторонах, ум не розсіюється, серце не відходить від молитви. Виникає відчуття не просто споглядання, не просто присутності, але причетності. Це відчуття посилюється й тим, що співає уся церква. (Ми роздрукували текст літургії, і кожен має його в руках. Втім, більшість вірних знає літургію напам'ять).
Сидіння у Храмі
Що стосується сидіння у Храмі, то ми встановили сидіння посеред церкви, як це прийнято у грецькій та інших зарубіжних церквах (раніше лавки стояли лише по периметру церкви: немічні та ті, хто втомився, мали можливість присісти).
Сідати під час Літургії дозволяється:
1) На читанні Апостола (щойно священнослужителі підуть до Горнього місця) – до читання (виносу) Євангелія.
2) На причасному (киноніку) недільному («Хваліте Господа з небес», «Царице моя, Преблагая», «Воскресіння Христове бачивши») – до молитви перед Святим Причастям («Вірую, Господи, і визнаю»).
3) На Причасті (крім самих причасників, які стають до Причастя, та виносу Святих Дарів: «Зі страхом Божим, і вірою приступіть!..»): від причастя священиків – до «Спаси, Боже, людей Твоїх, і благослови надбання Твоє».
4) На проповіді, оголошенні та вітанні – до священничого благословення, починаючи з «Благоденственне, мирне життя» («Многії літа»).
Велике Панікадило
Велике Панікадило запалюється (Літургія):
1) На Малому вході.
2) На виносі Євангелія.
3) На Херувимській пісні – Великий вхід.
4) На Символі віри.
5) На молитві «Отче наш».
6) На молитві за Україну – проповідь.
Сповідь
Покаяння – початок смирення. Наша сповідь перед Богом щодень має бути, постійно. Що ж стосується сповіді церковної, то добре, якщо в церкві прийнята й загальна сповідь, для всіх, аби кожен вірний міг підійти до причастя. Так практикував і святий Іоанн Кронштадтський.
Індивідуальна сповідь необхідна, коли людина не може відкритися сама, без посередника. Коли відчуває внутрішню потребу. Коли камінь на душі – гріх особливий, тяжкий. Коли можливе накладання церковного покарання (покути). Коли є нерозуміння, і потрібна допомога – порада, роз'яснення духівника (така сповідь має форму душпастирської бесіди). Коли йдемо до причастя, а загальна сповідь у храмі не практикується. Перед вінчанням, рукоположенням, соборуванням. В інших особливих випадках...
Сповідайтеся щиро, але стисло. Не варто вивертати перед священиком брудну білизну. Бог знає.
Священик, зазвичай, задає такі питання: «Чи грішний, брате (сестро)?..», «Чи каєтеся у гріхах своїх?..», «Можливо, маєте якийсь особливий гріх, камінь на душі, який хотіли б скинути у таїнстві святої сповіді?..», «Чи маєте тверду думку та щирий намір смирятися, виконувати заповідь Христову до кінця?..», «Чи прощаєте усім своїм кривдникам, хто б що не заподіяв вам злого?.. Хай і вам Господь простить так, як прощаєте ви...»
Після цього читається молитва розрішення: «Господь і Бог наш, Ісус Христос, благодаттю і щедротами Свого людинолюбства хай простить тобі, чадо, всі гріхи твої. І я, недостойний ієрей, владою Його, мені даною, прощаю і розрішаю тебе від усіх гріхів твоїх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь... Іди з миром, чадо, і старайся більше не грішити. Хай благословить вас Господь, хай засяє на вас лицем Своїм, і хай дасть вам мир...»
Причастя
Ми причащаємося під двома видами – Тілом і Кров'ю Христовими. Тіло Христове не нарізується копієм, але ламається руками, як це було у перших християн: «Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене...» (Від Луки 22:19).
Під час причастя кожна частинка занурюється в чашу з Кров'ю і подається вірному в уста. Саме так причащалися християни в Древній Церкві, за часів Івана Златоустого, про що свідчать, зокрема, слова Василя Великого: «Бо й у церкві ієрей подає частину, і приймаючий з повним правом тримає її, і таким чином власною рукою підносить до вуст…» Лжиця ж (ложечка для причастя) з'явилася в Церкві лише в VII-VIII століттях. Нею ми також користуємося, причащаючи грудних дітей. «Не розрізав Ісус хліба ножиком, і не змішував з вином у кашу...» (Кардинал Гумберт Сільва-Кандідський в листі до патріарха Михайла Керуларія)
Цілування рук
Ми не вважаємо, що звичай цілування рук священикам і дияконам – «з часів Ісуса». «Цілування святе» і цілування рук і ніг (пантофлі Папи) – не одне й те саме. «Вітайте один одного святим поцілунком» (1Кор.16:20). «Один одного» – це значить взаємно...
Пожертви, десятина тощо
Матеріальною основою служіння церковної громади є добровільні пожертвування та десятини вірних: «Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваоф: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?» (Малахія 3:10). Новий Завіт не скасовує цієї заповіді, але піднімає її до рівня добровільної. «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати...» (Матв.5:17)
Левіти – служителі скинії та храму – не мали земельного уділу, але жили лише з десятини та пожертвувань вірних. Так само й у церкві Нового Завіту: священики, левіти духовні, не повинні займатися ні бізнесом, ані політикою. «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Матв.6:24).
У нас немає плати за молитву (рекомендовані пожертви на молитву тощо) – пожертви цілком добровільні. У храмі стоять скриньки для даянь, і кожен благословляє, скільки вважає за можливе. Те саме стосується й церковних треб...
«Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте» (Матв.10:8).
«А хто слова навчається, хай ділиться всяким добром із навчаючим» (Гал.6:6).
«Оце оборона моя перед тими, хто судить мене. Чи ми права не маємо їсти та пити?.. Хіба я один і Варнава не маємо права, щоб не працювати? Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари? Чи я тільки по-людському це говорю? Хіба ж і Закон не говорить цього? Бо в Законі Мойсеєвім писано: Не в'яжи рота волові, що молотить. Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зовсім для нас? Так, для нас це написано... Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне? Як право на вас мають інші, то тим більше ми... Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку? Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії» (1Кор.9:3-14).
«Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам» (Лук.6:38).
«Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!..» (2Кор.9:7)
Реалізація церковних свічок – це також один із способів збору пожертвувань, прийнятих у православній церкві. Організація бюджету громади є внутрішньою справою самої громади (так само, як формування та розподіл сімейних коштів є внутрішньою справою самої сім'ї). Розмір пожертвувань на церковні свічки встановлює церковна рада. Вірні, які не мають можливості на таке даяння, беруть свічі просто...
ДОДАТОК 2.
БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ СВЯТОГО ІОАННА ЗЛАТОУСТОГО
Літургія складається з трьох частин: Проскомидії, Літургії оголошених і Літургії вірних.
“Проскомидія” – означає приношення. Під час цієї частини приготовляється хліб і вино для здійснення таїнства.
Літургія оголошених – тих, що готуються до Святого Хрещення, бо за часів святого Івана Златоустого хрещення приймали переважно у дорослому віці, коли переходили із поганства в християнство.
Літургія вірних – та частина Літургії, під час якої мають право бути присутніми лише вірні, тобто ті, хто прийняв Святе Хрещення.
ПРОСКОМИДІЯ
На початку проскомидії СВЯЩЕНИК благословляє на ЧИТАННЯ ЧАСІВ (часи можна замінити читанням Псалтиря). Псаломщик, або кому буде доручено, після виголосу СВЯЩЕНИКА “Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні”, каже: “Амінь”, і читає 3-й час. По прочитанні 3-го часу читає 6-й час.
Під час читання часів СВЯЩЕНИК сповідає тих, хто чекає ІНДИВІДУАЛЬНОЇ СПОВІДІ. Далі – КАДІННЯ ХРАМУ. Перед початком же Літургії оголошених – ЗАГАЛЬНА СПОВІДЬ.
ЗАГАЛЬНА СПОВІДЬ
СВЯЩЕНИК (з солеї, з непокритою головою, лицем до людей):
50-й Псалом:
Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої. Особливо омий мене від беззаконня мого, і від гріха мого очисти мене.
Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною.
Проти Тебе Єдиного я згрішив, і лукаве перед Тобою вчинив; отже, праведний Ти в слові Твоїм, і справедливий у присуді Твоїм. Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя.
Бо Ти істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрості Твоєї явив Ти мені. Окропи мене ісопом, і очищуся; омий мене, і стану біліший від снігу. Дай мені почути радість і веселість, і зрадіють кості упокорені. Відверни лице Твоє від гріхів моїх і прости усі беззаконня мої. Серце чисте створи в мені, Боже, і Духа Правди віднови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відніми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого і Духом Могутнім укріпи мене.
Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе. Визволи мене від провини кривавої, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій радісно славитиме правду Твою. Господи, відкрий уста мої, і язик мій сповістить хвалу Твою. Бо коли б Ти жертви побажав – приніс би я: всепалення Ти не бажаєш. Жертва Богові – дух сокрушенний, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш.
Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і хай збудуються стіни Єрусалимські. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення; тоді покладуть на Жертівник Твій тельців.
СВЯЩЕНИК (з солеї, з хрестом у правиці й лицем до людей):
Боже, Спасителю наш. Ти через пророка Твого Нафана дарував відпущення Давидові, що в гріхах своїх покаявся, і прийняв молитву покаянну Манасії. Сам і рабів Твоїх – нас, що каємося у гріхах, які вчинили, – прийми із звичайним Твоїм людинолюбством, прощаючи нам все, що вчинили; відпускаючи неправди і пробачаючи беззаконня. Бо Ти ж, Господи, сказав: Не бажаю Я смерті грішника, але хай він покається і буде живий, і сім раз по сімдесят відпустяться гріхи його. Бо як величність Твоя незрівнянна, так і милість Твоя безмірна. Бо коли на беззаконня зважатимеш – хто устоїть? Ти-бо єси Бог тих, що каються, і Тобі ми славу віддаємо: Отцю, Сину, Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Господи, Боже спасіння рабів Твоїх, Милостивий і Щедрий і Довготерпеливий, що вболіваєш над злобою та недосконалістю нашою. Сам і нині змилуйся над дітьми Твоїми; покажи нам правдиву дорогу до покаяння, самозречення, смирення й любові; дай прощення й відпущення гріхів, відпускаючи нам всякий гріх вільний і невільний. Прийми і з'єднай нас зі святою Твоєю Церквою Воскресіння, Церквою Залишку, через Ісуса Христа, Господа нашого, що з Ним Тобі належить влада і величність нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
І, звертаючись до людей:
Чи грішні браття і сестри?.. Чи каєтеся в гріхах своїх?.. Чи маєте тверду думку і щирий намір смирятися, виконувати заповідь Христову до кінця?.. Чи прощаєте всім своїм кривдникам, хто б що не заподіяв Вам злого?.. Хай і Вам Господь простить так, як прощаєте Ви. І я, грішний, немічний, каюсь, і прощаю…
Далі читається молитва розрішення:
Господь і Бог наш Ісус Христос благодаттю і милосердям Свого людинолюбства хай простить вам, чада, всі гріхи ваші. І я, недостойний ієрей, владою Його, мені даною, прощаю і разрішаю вас від усіх гріхів ваших в ім'я Отця (+), і Сина (+), і Святого Духа (+). Амінь...
СВЯЩЕНИК (одягає камилавку, і з солеї, лицем до людей):
А зараз єдиним серцем і єдиними устами пориньмо у святу молитву.
Молитва самозречення:
В руки Твої, Господи, віддаю дух, душу й тіло мої; здоров’я моє, сім’ю мою, роботу мою, служіння моє, достаток, добробут та безпеку мої. Ти ж мене благослови, Ти мене помилуй, і життя вічне даруй мені. Амінь.
СВЯЩЕНИК і ДИЯКОН стають разом перед святим престолом, тричі вклоняються, промовляючи: Боже, очисти нас грішних і помилуй нас, – і моляться (краще, коли молитва до Святого Духа співається разом з усіма людьми):
Царю Небесний, / Утішителю, Душе істини, / що всюди є і все наповняєш. / Скарбе добра, і життя подателю – / прийди, і вселися в нас, / і очисти нас від усякої скверни, / і спаси, Благий, душі наші.
СВЯЩЕНИК (вознісши руки догори, виголошує):
Слава в вишніх Богу, і на землі мир, і в людях благовоління.
Слава Богові на висоті, і на землі мир, і в людях добра воля.
Господи, відкрий уста наші, і язик наш сповістить хвалу Твою.
СВЯЩЕНИК цілує Євангеліє, а ДИЯКОН – престіл.
ДИЯКОН, схиливши голову і тримаючи орар трьома пальцями правої руки, промовляє: Час правити Господу. Владико, благослови.
СВЯЩЕНИК, благословляючи його, промовляє: Благословен Бог наш завжди: нині, і повсякчас, і на віки вічні.
ДИЯКОН: Амінь. Помолися за мене, Владико святий.
СВЯЩЕНИК: Хай направить Господь стопи твої.
ДИЯКОН: Пом’яни мене, Владико святий.
СВЯЩЕНИК: Хай пом’яне тебе Господь Бог у Царстві Своїм завжди: нині і повсякчас, і на віки вічні.
ДИЯКОН: Амінь.
ЛІТУРГІЯ ОГОЛОШЕНИХ
ДИЯКОН: Благослови, Владико.
СВЯЩЕНИК бере святе Євангеліє, творить ним знак хреста і виголошує:
Благословенне Царство Отця, Сина, Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
ВЕЛИКА, АБО МИРНА ЄКТЕНІЯ:
ДИЯКОН: В мирі Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: За мир з неба і спасіння душ наших Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: За мир у всьому світі, за добрий стан святих Божих церков і за з'єднання всіх Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: За святий храм цей і тих, що з вірою, побожністю та страхом Божим входять до нього, Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: За місто наше
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: За добре поліття, за врожай плодів земних і за часи спокійні Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: За подорожніх на воді, на землі і в повітрі; за недужих, знеможених та поневолених і за спасіння їх Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Щоб визволитися нам від усякої журби, гніву, небезпеки та недолі Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю і Вседіву Марію зо всіма святими пом'янувши, самі себе і один одного, і все життя наше Христу, Богові віддаймо.
ЛЮДИ: Тобі, Господи.
СВЯЩЕНИК (виголос): Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння – Отцю, Сину, Святому Духу нині, завжди, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
І співають “Перший антифон” (Псалом 102-й). В цей час СВЯЩЕНИК виймає часточки біля жертовника за здоров’я і за упокій.
АНТИФОН ПЕРШИЙ:
Благослови, душе моя, Господа, / і вся істото моя – ім’я святеє Його.
Благослови, душе моя, Господа, / і не забувай усі добродійства Його.
Він прощає усі беззаконня твої, / зціляє всі недуги твої.
Він визволяє від загибелі життя твоє, / вінчає тебе милістю і щедротами.
Щедрий і Милостивий Господь, / Довготерпеливий і Многомилостивий.
Благослови, душе моя, Господа, / і вся істото моя – / ім’я святеє Його. /
Благословенний Ти, Господи!
ДИЯКОН, вклонившись, стоїть перед образом Христа, а після антифону – виголошує:
МАЛА ЄКТЕНІЯ:
ДИЯКОН: Ще і ще в мирі Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю і Вседіву Марію зо всіма святими пом'янувши, самі себе і один одного, і все життя наше Христу, Богові віддаймо.
ЛЮДИ: Тобі, Господи.
СВЯЩЕНИК (виголос): Бо Твоя влада, і Твоє є Царство, сила і слава Отця, Сина, Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
І співають “Другий антифон” (Псалом 145-й).
АНТИФОН ДРУГИЙ:
Слава Отцю і Синові, / і Святому Духові.
Хвали, душе моя, Господа. / Буду хвалити Господа, поки життя мого; / співатиму Богові моєму, доки живу.
Не надійтеся на князів, на синів людських, / в них-бо немає спасіння.
Вийде дух його, / і вернеться в землю свою; / в той день загинуть усі помисли його.
Блажен, кому Бог Якова помічник його, / у кого надія на Господа Бога свого,
Що створив небо і землю, / море і все, що в них;
Він береже істину повік, / творить суд покривдженим, / дає поживу голодним;
Господь визволяє закованих, / Господь умудряє сліпців.
Господь підносить повалених, / Господь любить праведників,
Господь охороняє пришелців, / сироту і вдову прийме, / а путь грішників погубить.
Царюватиме Господь повік, / Бог твій, Сіоне, з роду в рід.
І нині і повсякчас, і на віки вічні, амінь.
Єдинородний Сину і Слово Боже, Безсмертний Ти / і зволив ради нашого спасіння тіло прийняти / від Святої Богородиці і Вседіви Марії, / без зміни ставши людиною. / Ти ж розп'ятий був, Христе Боже, і смертю смерть подолав; / Ти єдиний в Святій Тройці, / прославлюваний врівні з Отцем і Святим Духом, спаси нас.
Потім ДИЯКОН на звичайному місці виголошує:
МАЛА ЄКТЕНІЯ:
ДИЯКОН: Ще і ще в мирі Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю і Вседіву Марію зо всіма святими пом'янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу, Богові віддаймо.
ЛЮДИ: Тобі, Господи.
СВЯЩЕНИК (виголос): Бо Ти Благий і Людинолюбний Бог є, і Тобі славу віддаємо: Отцю, Сину, Святому Духу нині, завжди, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
І співають “Третій антифон” (Євангеліє від Матвія, 5 розділ, 3-12 вірші. Перша, нагірна проповідь Ісуса Христа).
АНТИФОН ТРЕТІЙ:
У Царстві Твоїм пом'яни нас, Господи, / коли прийдеш у Царство Твоє.
Блаженні убогі духом, / бо їхнє є Царство Небесне.
Блаженні ті, що плачуть, / бо вони втішаться.
Блаженні лагідні, / бо вони успадкують землю.
Блаженні голодні й спрагнені правди, / бо вони наситяться.
Блаженні милостиві, / бо вони помилувані будуть.
Блаженні чисті серцем, / бо вони Бога побачать.
Блаженні миротворці, / бо вони синами Божими назвуться.
Блаженні гнані за правду, / бо їхнє є Царство Небесне.
Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть / та розповсюджуватимуть про вас усяку лиху славу неправдиво Мене ради.
Радуйтеся і веселіться, / бо велика нагорода вам на Небесах.
Коли співають третій антифон – відбувається “Малий вхід”, який символізує собою початок місії служіння Ісуса Христа, Його вихід на проповідь Євангелії миру.
МАЛИЙ ВХІД:
СВЯЩЕНИК і ДИЯКОН, ставши перед святим престолом, вклоняються тричі. Тоді СВЯЩЕНИК бере Святе Євангеліє, подає ДИЯКОНОВІ і йдуть праворуч поза престолом; вийшовши північними дверима, зі ставниками попереду, стають на звичайному місці (на амвоні). ДИЯКОН стає в Райських вратах праворуч СВЯЩЕНИКА і, показуючи орарем до престолу, промовляє:
Благослови, Владико, святий вхід.
СВЯЩЕНИК, благословляючи, виголошує:
Благословен вхід святих Твоїх завжди: нині, і повсякчас, і на віки віків.
ДИЯКОН: Амінь.
ДИЯКОН дає СВЯЩЕНИКОВІ цілувати Євангеліє, стає в Райських вратах, підносить Євангеліє вгору і проголошує:
Премудрість! Станьмо просто! (Якщо є, то читається і вхідний стих.)
ПРИЙДІТЕ, ПОКЛОНІМОСЬ...
ЛЮДИ (якщо В НЕДІЛЮ): Прийдіте, поклонімось, / і припадім до Христа. / Спаси нас, Сину Божий, / що воскрес із мертвих, співаємо Тобі: / Алилуя, Алилуя, / Алилуя.
(Якщо СЕРЕД ТИЖНЯ): Прийдіте, поклонімось, / і припадім до Христа. / Спаси нас, Сину Божий, / дивний у святих, співаємо Тобі: / Алилуя, Алилуя, / Алилуя.
(Якщо В СВЯТО БОГОРОДИЦІ): Прийдіте, поклонімось, / і припадім до Христа. / Спаси нас, Сину Божий, / молитвами Богородиці, співаємо Тобі: / Алилуя, Алилуя, / Алилуя.
Також співають належні тропарі й кондаки. Якщо на 8-й голос, то:
ТРОПАР (на “Достойно є…”):
Тропар: З висоти зійшов Ти, Милосердний, / погребіння прийняв триденне, / щоб нас визволити від страждань. / Життя і воскресіння наше, Господи, слава Тобі. /
Слава Отцю і Сину і Святому Духові. /
Богородичний: Ти, що ради нас родився від Діви / і розп’яття перетерпів, Благий, / подолав смертю смерть і воскресіння явив як Бог. / Не покинь нас, створених рукою Твоєю, / вияви Твоє людинолюбство, Милостивий, / вислухай Богородицю, Матір Твою, / що молиться за нас, і спаси, Спасе наш, безнадійних людей. /
І нині, і повсякчас, і на віки вічні, амінь. /
Кондак: Воскресши з гробу, померлих підняв: / Адама воскресив Ти, і Єва радується Твоєму воскресінню, / і кінці світу воскресіння святкують Твоє із мертвих, Многомилостивий.
Коли ЛЮДИ проспівають тропарі і кондаки, ДИЯКОН, взявши благословення у священика (“Благослови, Владико, час Трисвятого…”), виходить Царськими вратами на солею, і закликає вірних:
Господу помолімось!
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
СВЯЩЕНИК: Бо Ти Святий є, Боже наш, і Тобі славу віддаємо: Отцю, Сину, Святому Духу нині, і повсякчас...
ДИЯКОН, ставши лицем до Райських врат, і вказуючи орарем на образ Спасителя, промовляє:
Господи, спаси благочестивих, і вислухай нас.
Потім показує на вірних і виголошує:
І на віки вічні!
ЛЮДИ: Амінь.
ЛЮДИ і духовенство співають “Трисвяте”, і тричі вклоняються перед святим престолом:
ТРИСВЯТЕ (в цей час паламар виносить аналой для читання Євангелія):
Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний помилуй нас.
Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний помилуй нас.
Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний помилуй нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Святий Безсмертний помилуй нас.
Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний помилуй нас.
Тоді промовляє ДИЯКОН до священика:
Звели, Владико.
І йдуть до Горнього місця, поцілувавши святий престіл. СВЯЩЕНИК, йдучи, промовляє:
Благословен, хто йде в ім'я Господнє.
ДИЯКОН: Благослови, Владико, Горній Престол.
СВЯЩЕНИК: Благословенний Ти на Престолі слави Царства Твого, що перебуваєш над херувимами завжди: нині, і повсякчас, і на віки вічні.
Під час читання Апостола СВЯЩЕНИКУ належить сидіти ліворуч від Горнього місця (на Горньому місці сидить лише архієрей). ДРУГИЙ СВЯЩЕНИК та ДИЯКОНИ сідають по хіротонії, праворуч та ліворуч від Горнього місця. Під час читання Євангелії – усі стоять.
Після “Трисвятого” ДИЯКОН виголошує:
Будьмо уважні.
СВЯЩЕНИК: Мир усім.
ЧИТЕЦЬ: І духові твоєму.
ДИЯКОН: Премудрість.
ЧИТЕЦЬ: Прокимен на глас... (і виголошує прокимен, а ЛЮДИ після нього повторюють тричі перший стих).
ДИЯКОН: Премудрість.
ЧИТЕЦЬ: Діянь святих апостолів читання.
ДИЯКОН: Будьмо уважні.
Поки читається Апостол, ДИЯКОН з кадилом підходить до священика і просить благословення словами: Благослови, Владико, кадило. Прийнявши благословення, кадить святий престіл навкруги і весь вівтар, іконостас, священика і людей.
Коли читець скінчить читати Апостола, СВЯЩЕНИК промовляє:
Мир тобі.
ЧИТЕЦЬ: І духові твоєму. Алилуя, Алилуя, Алилуя.
ДИЯКОН: Премудрість.
ЛЮДИ: Алилуя, Алилуя, Алилуя.
ЧИТЕЦЬ: (виголошує стихи з псалмів).
ЛЮДИ (після кожного стиха): Алилуя, Алилуя, Алилуя.
Коли священик сам має читати Євангеліє, то ДИЯКОН не говорить слів: “Благослови, Владико, благовістителя...”, а промовляє:
Премудрість. Станьмо просто, вислухаймо святої Євангелії.
СВЯЩЕНИК, стоячи обличчям до людей, благословляє:
Мир усім.
ЛЮДИ: І духові твоєму.
СВЯЩЕНИК: Від
ЛЮДИ: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.
ДИЯКОН: Будьмо уважні.
І читається Євангеліє...
По закінченні ЛЮДИ: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.
СВЯЩЕНИК з солеї хрестоподібно благословляє Євангелієм людей.
[Якщо ж Євангеліє читає ДИЯКОН, тоді той, виносячи Євангеліє до аналоя, виголошує: “Благослови, Владико, благовістителя святого апостола і євангеліста Матвія
СВЯЩЕНИК (благословляючи): Бог, молитвами святого славного всехвального апостола і євангеліста Матвія
ДИЯКОН: Амінь.
ДРУГИЙ ДИЯКОН або СВЯЩЕНИК: Премудрість, станьмо просто, вислухаймо святої Євангелії.
СВЯЩЕНИК від Горнього місця благословляє:
Мир усім.
ЛЮДИ: І духові твоєму.
ДИЯКОН: Від
ЛЮДИ: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.
ДРУГИЙ ДИЯКОН або СВЯЩЕНИК: Будьмо уважні.
Починається святе читання...
По закінченні СВЯЩЕНИК: Мир тобі, що благовістиш.
ДИЯКОН: І духові твоєму.
ЛЮДИ: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.
СВЯЩЕНИК виходить крізь Царські врата назустріч Євангелію і благословляє Євангеліє рукою (відпуст після читання).]
ПОТРІЙНА (СУГУБА), АБО ЗАЗДРАВНА ЄКТЕНІЯ:
ДИЯКОН, ставши на звичайному місці, починає:
Промовмо всі з усієї душі, з усього розуміння нашого промовмо.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Господи, Вседержителю, Боже отців наших, молимось Тобі, вислухай нас і помилуй.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї, молимось Тобі, вислухай і помилуй.
ЛЮДИ: Господи, помилуй (тричі, і так до кінця єктенії).
ДИЯКОН: Ще молимось за Владику і Отця нашого, Преосвященного Олега
При цих словах священик розгортає антимінс і розкриває три його сторони, окрім верхньої.
ДИЯКОН: Ще молимось за Боголюбиву і Богом бережену Україну нашу, за уряд, військо і всю людність її; за державність, перемогу, мир, здоров'я та спасіння їх, щоб Господь Бог допомагав їм у всьому та охороняв від усякого ворога і супротивника.
ДИЯКОН: Ще молимось за святіших патріархів православних, за благочестивих і повік незабутніх князів і гетьманів наших та вікопомних фундаторів святого храму цього
(Тут бувають додаткові прохання.)
ДИЯКОН: Ще молимось за милість, життя, мир, здоров'я, спасіння, Боже завітання, прощення і відпущення гріхів рабів Божих
ДИЯКОН: Ще молимось за тих, що дари приносять і благо діють у святому і всечесному храмі цьому; за тих, що трудяться, співають, і за всіх присутніх людей, що сподіваються від Тебе великої і багатої милості.
СВЯЩЕНИК: Бо Ти Милостивий і Людинолюбний Бог є, і Тобі славу віддаємо: Отцю, Сину, Святому Духу нині, завжди, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
ЄКТЕНІЯ ЗАУПОКІЙНА (з кадилом):
ДИЯКОН: Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї, молимось Тобі, вислухай нас і помилуй.
ЛЮДИ: Господи, помилуй (тричі).
ДИЯКОН: Ще молимось за спокій душ спочилих рабів Божих
ЛЮДИ: Господи, помилуй (тричі).
ДИЯКОН: Щоб Господь Бог оселив душі їх там, де праведні спочивають.
ЛЮДИ: Господи, помилуй (тричі).
ДИЯКОН: Милості Божої, Царства Небесного і відпущення гріхів їх у Христа Безсмертного, Царя і Бога нашого просимо.
ЛЮДИ: Подай, Господи.
ДИЯКОН: Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
(СВЯЩЕНИК читає молитву:
“Боже духів і всього тілесного, Ти смерть подолав і диявола знищив і життя світові Твоєму подав. Сам, Господи, упокій душі спочилих рабів Твоїх – всіх, за кого ми тут молилися, – у місці світлім, місці квітучім, місці спокою, де нема ні недуги, ні журби, ні зітхання.
Всякий гріх, що вчинили вони словом, чи ділом, чи думкою, як Благий і Людинолюбний Бог, прости, бо немає людини, щоб жила і не згрішила.
Ти Один без гріха. Правда Твоя – правда вічна, і слово Твоє – істина”.)
Вголос: Бо Ти є воскресіння, життя і спокій спочилих рабів Твоїх, Христе, Боже наш, і Тобі славу віддаємо з Предвічним Твоїм Отцем, і з Пресвятим і Благим і Животворящим Твоїм Духом нині, завжди, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
МОЛИТВА ЗА ОГОЛОШЕНИХ
ДИЯКОН: Оголошені, помоліться Господу.
ЛЮДИ: Господи, помилуй (і так за кожним проханням).
ДИЯКОН: Вірні, за оголошених помолімось, щоб Господь помилував їх.
ДИЯКОН: Щоб просвітив їх словом істини.
ДИЯКОН: Щоб відкрив їм Євангелію правди.
(Священик розкриває і верхню частину святого антимінса.)
ДИЯКОН: Щоб приєднав їх до Святої Своєї Соборної і Апостольської Церкви.
ДИЯКОН: Спаси, помилуй, заступи і охорони їх, Боже, Твоєю благодаттю.
ДИЯКОН: Оголошені, голови ваші вклоніть перед Господом.
ЛЮДИ: Тобі, Господи.
СВЯЩЕНИК (вголос): Щоб і вони з нами славили пречесне й величне ім’я Твоє: Отця, Сина, Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
ДИЯКОН (або священик, якщо править без диякона): Оголошені, вийдіть. (А якщо є другий диякон, то виголошує й той:) Оголошені, вийдіть. (І знову перший:) Всі оголошені вийдіть, щоб ніхто з оголошених не залишився, тільки вірні...
ЛІТУРГІЯ ВІРНИХ
ДИЯКОН: Ще і ще в мирі Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Премудрість.
СВЯЩЕНИК (виголос): Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння – Отцю, Сину, Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
ДИЯКОН: Ще і ще в мирі Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Заступи, спаси, помилуй, і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Премудрість.
Диякон південними дверима йде у вівтар.
СВЯЩЕНИК (виголос): Щоб під Твоєю владою ми завжди захист мали, і Тобі славу віддавали: Отцю, Сину, Святому Духу нині, завжди, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
І співають Херувимську пісню.
ХЕРУВИМСЬКА ПІСНЯ:
Ми, що херувимів, херувимів, / ми, що херувимів, херувимів
Тайно уявляємо, / тайно уявляємо, / тайно з себе уявляємо.
І Животворчій Тройці, / і Животворчій Тройці,
Тройці трисвятую, / Тройці трисвятую, / трисвятую пісню співаємо.
Всяку журбу життєвую, / всяку журбу життєвую
Нині відкладімо, / нині відкладімо, / відкладім журбу життєвую.
Під час співу “Херувимської” ДИЯКОН, узявши кадило і поклавши ладану, підходить до священика і, прийнявши благословення від нього, кадить навкруги святий престол і увесь вівтар та іконостас, а потім священика, хор і народ.
Після молитви і кадіння СВЯЩЕНИК та ДИЯКОН, ставши перед святим престолом, тричі промовляють Херувимську пісню, і за кожним разом вклоняються один раз:
СВЯЩЕНИК: Ми, що херувимів таємно собою являємо, і Животворчій Тройці Трисвяту пісню співаємо, відкладімо ж нині всякі життєві турботи.
ДИЯКОН: Щоб прийняти і нам Царя всіх, Якого в славі проводять ангельські чини невидимо. Алилуя, Алилуя, Алилуя.
[У ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР замість Херувимської пісні СВЯЩЕНИК промовляє: “Вечері Твоєї Тайної, Сину Божий, причасником мене сьогодні прийми, бо ворогам Твоїм тайни не розповім, і цілування не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, визнаю Тебе: пом'яни мене, Господи, у Царстві Твоїм”.
У ВЕЛИКУ СУБОТУ СВЯЩЕНИК промовляє: “Хай мовчить всяка плоть людська, і хай стоїть зі страхом і трепетом, і ні про що земне в собі не помишляє, Цар-бо над царями і Господь над володарями йде у жертву Себе принести, і дати Себе на поживу вірним. Перед Ним ідуть чини ангельські, з усяким началом і владою, многоокі херувими і шестикрилі серафими, лиця закриваючи і співаючи пісню: Алилуя, Алилуя, Алилуя”.]
(СВЯЩЕНИК І ДИЯКОН цілують святий престол /священик цілує антимінс/, вклоняються людям і переходять до жертовника /диякон попереду/, де вже стоять іподиякони /або братчики/ зі свічками. СВЯЩЕНИК бере в диякона кадило, кадить тричі жертовник і молиться про себе: “Боже, очисти мене грішного”.
Тоді віддає кадило дияконові, який бере його на мізинець правої руки. ДИЯКОН тихо промовляє до священика: “Візьми, Владико”.
СВЯЩЕНИК кладе воздух на ліве плече диякона, промовляючи: “Піднесіть руки ваші до Святині, і благословіть Господа”.
СВЯЩЕНИК бере покритий малим покрівцем дискос і з побожністю та увагою ставить на голову диякона, який стає на одне коліно; диякон, тримаючи кінець ораря в лівій руці, а кадило на пальці правої руки, держить дискос обома руками на голові. Сам священик бере покриту покрівцем святу чашу, тримає її перед собою і творить великий вхід.)
ВЕЛИКИЙ ВХІД:
Всі виходять через північні двері на солею: іподиякони або братчики несуть свічки, за ними йде диякон і далі священик.
ДИЯКОН виголошує: Святійших Патріархів православних і всіх Предстоятелів Церков хай пом'яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди: нині, і повсякчас, і на віки віків.
(Якщо СВЯЩЕНИК править без диякона, то виголошує це сам, а коли з дияконом, то виголошує далі:)
Владику і Отця нашого, Преосвященного Олега
(Коли служить ще один СВЯЩЕНИК, то він виголошує далі:)
Увесь чин єпископський, священничий, дияконський і чернечий, і причет церковний хай пом'яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди: нині, і повсякчас, і навіки віків.
(Якщо є третій СВЯЩЕНИК, то й він виголошує:)
Боголюбиву і Богом бережену Україну нашу, уряд, військо і всю людність її хай пом'яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди: нині, і повсякчас, і на віки віків.
(Наступний СВЯЩЕНИК виголошує і т.д.:)
Почесних і повік незабутніх фундаторів, благодійників, жертводавців святого храму цього; всіх, хто молиться у святому храмі цьому хай пом'яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди: нині, і повсякчас, і на віки віків.
Всіх, хто навчає та навчається у Біблійній школі для дорослих та в Недільній школі для дітей, хай пом'яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди: нині, і повсякчас, і на віки віків.
Вас і всіх православних християн хай пом'яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди: нині, і повсякчас, і на віки віків. (Дарами робиться знак хреста – благословення вірних.)
ЛЮДИ: Амінь.
ЩОБИ ЦАРЯ ВСІХ ПРИЙНЯТИ...
Щоби Царя всіх прийняти, / щоби Царя всіх прийняти,
Якого невидимо, / Якого невидимо
Проводжають ряди ангелів.
Алилуя (п’ять разів).
(ДИЯКОН входить у вівтар Райськими вратами і стає праворуч, а коли входить священик, то промовляє до нього: “Священство твоє хай пом'яне Господь Бог у Царстві Своїм”. А СВЯЩЕНИК до диякона: “Священнодияконство твоє хай пом'яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди: нині, і повсякчас, і навіки віків”.
СВЯЩЕНИК ставить святу чашу на антимінсі праворуч і знімає з неї покрівець. Тоді бере з голови диякона дискос, ставить його на антимінсі ліворуч, теж знімає і відкладає покрівець. Тоді бере воздух з плеча диякона і, потримавши його над кадилом, покриває ним Святощі. А далі бере від диякона кадило, тричі кадить Святощі, промовляючи тропарі: )
СВЯЩЕНИК: Благообразний Йосип, з древа знявши пречисте тіло Твоє, плащаницею чистою обвив, і пахощами покривши, у гробі новім положив.
У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописаний.
Як Життєносець, як кращий від раю і воістину світліший від усякої царської палати, явився для нас Гріб Твій, Христе, джерелом нашого воскресіння.
Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Церкву твою, духовний Сіон, і хай збудуються стіни Єрусалимські Слова, Віри і благодаті. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всеспалення, тоді покладуть на жертівник Твій тельців звершень наших.
(СВЯЩЕНИК віддає кадило дияконові і промовляє, схиливши голову: “Пом'яни мене, брате і співслужителю”. ДИЯКОН же до нього: “Хай пом'яне Господь Бог священство /архієрейство, патріаршество/ твоє у Царстві Своїм”. ДИЯКОН, схиливши голову і трьома пальцями правої руки тримаючи орар, промовляє до священика: “Помолися за мене /за нас/, Владико святий”. СВЯЩЕНИК: “Дух Святий хай зійде на тебе /на вас/, і сила Вишнього хай осінить тебе /вас/”. ДИЯКОН: “Той же Дух допомагає нам у всі дні життя нашого. Пом'яни мене /нас/, Владико святий”. Тоді СВЯЩЕНИК: “Хай пом'яне тебе Господь Бог у Царстві Своїм завжди: нині, і повсякчас, і на віки віків”.)
ДИЯКОН, промовивши: “Амінь” – виходить північними дверима і, ставши на звичайному місці, виголошує єктенію:
БЛАГАЛЬНА ЄКТЕНІЯ:
ДИЯКОН: Доповнімо молитву нашу Господу.
ЛЮДИ (за кожним проханням): Господи, помилуй.
ДИЯКОН: За принесені чесні дари Господу помолімось.
ДИЯКОН: Дня всього звершеного, святого, спокійного і безгрішного у Господа просімо.
ЛЮДИ (за кожним проханням): Подай, Господи.
ДИЯКОН: Ангела миру, вірного провідника, охоронителя душ і тіл наших у Господа просімо.
ДИЯКОН: Прощення і відпущення гріхів та провин наших у Господа просімо.
ДИЯКОН: Доброго і корисного для душ наших, і миру для світу у Господа просімо.
ДИЯКОН: Останок життя нашого в мирі та покаянні скінчити у Господа просімо.
ДИЯКОН: Християнського кінця життя нашого: безболісного, бездоганного, мирного, і доброї відповіді на Страшному Суді Христовім просімо.
ДИЯКОН: Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю і завжди Діву Марію зо всіма святими пом'янувши – самі себе, і один одного, і все життя наше Христу, Богові віддаймо.
ЛЮДИ: Тобі, Господи!
СВЯЩЕНИК (виголос): Щедротами Єдинородного Сина Твого, що з Ним благословенний Ти, з Пресвятим і Благим і Животворящим Твоїм Духом нині, і повсякчас, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
СВЯЩЕНИК (звертається до народу і благословляє): Мир усім!
ЛЮДИ: І духові твоєму.
ДИЯКОН: Полюбімо один одного, щоб однодумно сповідувати...
ЛЮДИ: Отця, і Сина, і Святого Духа – Тройцю Єдиносущну і Нероздільну.
(СВЯЩЕНИК тричі вклоняється перед святим престолом, про себе промовляючи: “Любитиму Тебе, Господи, сило моя; Господь – твердиня моя і пристановище моє”. І цілує покрівець над Святими Дарами: спочатку над дискосом, потім над чашею і край престолу, стоячи на колінах.)
Коли правлять два священики або більше, то всі цілують Святощі і один одного в праве і ліве плече і руку. Старший промовляє: “Христос посеред нас”, а другий відповідає: “І є, і буде”.
Так само вітаються та цілуються й диякони, і вірні, що стоять у храмі поруч. Ця свята традиція заведена в Церкві з часів перших християн.
ДИЯКОН: Двері, двері! В премудрості будьмо уважні.
(СВЯЩЕНИК підносить Воздух і повіває ним над Святими Дарами, промовляючи Символ віри /якщо буде кілька священиків, то всі вони разом держать Воздух над Святими Дарами/ і, поцілувавши його, відкладає в кінці Символу віри.)
СИМВОЛ ВІРИ:
Вірую / в Єдиного Бога Отця, Вседержителя – / Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.
І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, / Єдинородного, від Отця рожденного перше всіх віків.
Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного / – рожденного, несотворенного, одноістотного з Отцем, через Якого все сталося.
Він для нас, людей, і для нашого спасіння з Неба зійшов / і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною.
І розп’ятий був за нас при Понтійському Пилаті, / і страждав, і був похований.
І воскрес у третій день, як було написано.
І вознісся на Небо, і сидить праворуч Отця.
І знову прийде у славі судити живих і мертвих, / і Царству Його не буде кінця.
І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, / що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків.
В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.
Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.
Чекаю воскресіння мертвих / і життя будучого віку.
Амінь.
ДИЯКОН (стоячи на солеї): Станьмо побожно, станьмо зо страхом. Будьмо уважні, щоб у мирі святу жертву приносити.
ЛЮДИ:
МИЛІСТЬ МИРУ...
Милість миру, жертву хвали.
(Диякон відходить у вівтар південними дверима. Диякони, або ж іподиякони беруть рапіди і віють над св. Дарами)
АНАФОРА (ПІДНЕСЕННЯ), АБО Ж КАНОН ЄВХАРИСТІЇ (БЛАГОДАРІННЯ)
(піднесення душі до Господа, подяка Йому):
СВЯЩЕНИК (благословляє вірних): Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа хай буде зо всіма вами.
ЛЮДИ: І з твоїм духом.
СВЯЩЕНИК: До Неба піднесімо серця.
ЛЮДИ: Піднесли до Господа.
СВЯЩЕНИК: Принесімо подяку Господеві.
ЛЮДИ:
ДОСТОЙНО І ПРАВЕДНО Є ПОКЛОНЯТИСЯ ОТЦЮ...
Достойно і праведно є поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духу – Тройці Єдиносущній і Нероздільній.
(СВЯЩЕНИК тихо молиться:
“Достойно і правдиво є Тебе славити, Тебе благословити, Тебе хвалити, Тобі дякувати, Тобі поклонятися на всякому місці влади Твоєї. Ти є Бог Несказанний, Неосяжний розумом, Невидимий, Незбагненний, завжди Сущий і завжди Незмінний – Ти, і Єдинородний Син Твій, і Дух Твій Святий. Ти з небуття до буття нас привів, а коли ми впадаємо в гріх – Ти знову нас піднімаєш, і безперестанно все дієш, поки нас на Небо приведеш і майбутнє Царство Твоє нам даруєш.
За все це дякуємо Тобі, і Єдинородному Твоєму Синові, і Духові Твоєму Святому, за всі Твої до нас благодійства, які ми знаємо, і яких не знаємо, за явні і неявні. Дякуємо Тобі і за цю службу, що з рук наших Ти зволив прийняти, хоч і стоять перед Тобою тисячі архангелів, незчисленна сила ангелів, шестикрилих і многооких херувимів і серафимів, що високо витають на крилах духовних”.)
Вголос: Пісню перемоги співають, виголошують, викликують і промовляють.
(ДИЯКОН при цих словах священика бере з дискоса звіздицю, творить нею над дискосом знак хреста, і, поцілувавши, відкладає її.)
ЛЮДИ:
СВЯТ, СВЯТ, СВЯТ...
Свят, Свят, Свят Господь Саваоф, – повне Небо і земля слави Твоєї.
Спасіння, спасіння на висотах! Благословенний, хто йде в ім'я Господнє.
Спасіння на висотах...
(СВЯЩЕНИК продовжує тиху молитву:
“З цими блаженними Силами, Владико Людинолюбний, і ми виголошуємо і промовляємо: Святий Ти і Пресвятий, і Єдинородний Твій Син, і Дух Твій Святий. Святий Ти і Пресвятий, і велична слава Твоя.
Ти світ Твій так полюбив, що й Сина Свого Єдинородного віддав, щоб усякий, хто увірує в Нього, не загинув, а отримав життя вічне. Спаситель, прийшовши і діло нашого спасіння виконавши, в ніч, як зраджено Його, а вірніше, коли Він Сам Себе віддав за життя світу, взяв хліб у святі Свої, пречисті і непорочні руки, подякувавши, благословивши, освятивши, розломивши – дав святим Своїм ученикам і апостолам і сказав:”)
СВЯЩЕНИК (голосно, рукою вказуючи на Святі Дари): Прийміть, споживайте – це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.
ЛЮДИ: Амінь.
(Коли священик це промовляє, диякон, тримаючи орар трьома пальцями правої руки, показує разом із священиком на святий дискос. Так само, коли священик промовляє: “Пийте з неї всі”, – диякон показує разом із священиком на святу чашу.
СВЯЩЕНИК /тихо/: “Так само і чашу після Вечері:”)
І затим голосно: Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.
ЛЮДИ: Амінь.
(СВЯЩЕНИК продовжує молитися: “Тому і ми, споминаючи цю спасенну заповідь і все, що ради нас сталося: хрест, гріб, воскресіння на третій день, на Небо сходження, праворуч Отця сидіння, друге і славне знову пришестя”)
СВЯЩЕНИК (вголос): Твоє – від Твоїх – Тобі приносимо за всіх і за все!
(Одночасно, коли священик промовляє це, диякон складає руки навхрест /права рука зверху/, і високо піднімає святий дискос та святу чашу.)
ЛЮДИ:
ТЕБЕ ОСПІВУЄМО...
Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось, молимось Тобі, Боже наш, Боже наш, Боже наш...
(СВЯЩЕНИК продовжує молитися: “Ще приносимо Тобі цю словесну й безкровну Службу молитовного Богоєднання і просимо, і молимо, і благаємо: пошли Духа Твого Святого на нас, і на предложені духовні дари покаяння, самозречення та смирення нашого”.
Священик і диякон тричі вклоняються перед святим престолом, молячись про себе: “Боже, очисти нас, грішних, і помилуй нас”.)
І промовляють:
СВЯЩЕНИК: Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, не відійми ж Його, Милосердний, від нас, а віднови нас, що молимось Тобі.
ДИЯКОН: Серце чисте створи в мені, Боже, і Духа правди віднови в нутрі моєму.
СВЯЩЕНИК (знову): Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, не відійми ж Його, Милосердний, від нас, а віднови нас, що молимось Тобі.
ДИЯКОН: Не відкинь мене від лиця Твого, і Духа Твого Святого не відійми від мене.
СВЯЩЕНИК (втретє): Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, не відійми ж Його, Милосердний, від нас, а віднови нас, що молимось Тобі.
ДИЯКОН (схиливши голову, показує орарем на Святий Хліб і промовляє): Благослови, Владико, святий хліб.
СВЯЩЕНИК (благословляє Святий Хліб, прорікаючи): І створи хліб цей Чесним Тілом Христа Твого.
ДИЯКОН: Амінь.
Знову ДИЯКОН (показує орарем на Святу Чашу): Благослови, Владико, святу чашу.
СВЯЩЕНИК (благословляючи): А те, що в чаші цій, Чесною Кров'ю Христа Твого.
ДИЯКОН: Амінь.
І знову ДИЯКОН (показуючи орарем на ті й другі святощі): Благослови, Владико, обоє.
СВЯЩЕНИК (благословляючи ті й другі Святощі): Перетворивши Духом Твоїм Святим.
ДИЯКОН: Амінь, амінь, амінь!
(Усі священнослужителі вшановують істинне Тіло і Кров Христову земним поклоном.
ДИЯКОН, схиливши голову перед священиком, промовляє: “Пом'яни, Владико святий, мене грішного”. СВЯЩЕНИК промовляє: “Хай пом'яне тебе Господь у Царстві Своєму завжди: нині, і повсякчас, і на віки вічні”. ДИЯКОН – “Амінь”.
СВЯЩЕНИК стиха молиться:
“Щоб стали ці Святі Дари причасникам на освячення душі, на відпущення гріхів, на спільність із Святим Твоїм Духом, на осягнення Царства Небесного, на уповання на Тебе, не на суд і не в осуд.
Ще приносимо Тобі цю словесну Службу за у вірі спочилих праотців, отців, патріархів, пророків, апостолів, проповідників, благовісників, мучеників, ісповідників, посників, і за усяку душу праведну, у вірі спочилу”.)
І, взявши кадило, СВЯЩЕНИК виголошує:
Особливо за Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю і Вседіву Марію.
(І кадить перед святим престолом тричі по тричі. Потім диякон, якщо є, кадить навколо святий престол і поминає живих і спочилих.)
НА ЛІТУРГЇЇ СВ. ІВАНА ЗЛАТОУСТОГО ЛЮДИ (на 8-й голос):
ДОСТОЙНО Є, ПОПРАВДІ, ВЕЛИЧАТИ ТЕБЕ, БОГОРОДИЦЮ...
Достойно є, поправді, величати Тебе, Богородицю / – Завждиблаженну і Пренепорочную, / і Матір Бога нашого. /
Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, / що породила Бога Слово непорочно, /
Правдиву Богородицю, Тебе величаємо.
(СВЯЩЕНИК знову тихо молиться:
“За святого Іоанна, пророка, Предтечу й Хрестителя, за святих славних і всехвальних апостолів, святих /імена/, що їх пам'ять сьогодні творимо і за всіх святих Твоїх, молитвами їх зглянься на нас, Боже.
І пом'яни всіх спочилих в надії на воскресіння і життя вічне, і упокой їх там, де сяє світло лиця Твого.
Ще молимось Тобі, пом'яни, Господи, всіх єпископів православних, що правдиво навчають словам Твоєї істини; всечесне пресвітерство, у Христі дияконство і всякий священний і чернечий чин.
Ще приносимо Тобі словесну цю Службу за всесвіт, за Святу Соборну і Апостольську Церкву, і за тих, що в чистоті і побожному житті перебувають, за наш уряд і військо. Дай їм, Господи, спокійне урядування; просвіти їх, Господи, світлом Істини, щоб і ми за їх спокоєм тихе й сумирне життя провадили у всякому благочесті та чистоті”.)
По молитві виголошує: Найперше пом'яни, Господи, Владику і Отця нашого, Преосвященного Олега
ЛЮДИ: І всіх, і все.
(СВЯЩЕНИК тихо молиться:
“Пом'яни, Господи, місто це /село або монастир/, в якому живемо, Луцьк /назва міста/, і всяке місто і країну, і тих, що по вірі живуть у них. Пом'яни, Господи, тих, що на морі, в дорозі, в недузі, в тяжкій праці, в полоні, в ув’язненні, і спаси їх. Пом'яни, Господи, тих, що дари приносять і благо діють у святих Твоїх церквах, що пам'ятають за вбогих, і на всіх нас пошли милість Твою”.)
СВЯЩЕНИК (виголос): І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити і оспівувати пречесне і величне ім'я Твоє: Отця, Сина, Святого Духа нині, завжди, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
СВЯЩЕНИК повертається до Райських воріт, і, благословляючи людей, виголошує:
Хай же будуть милості Великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа з усіма вами.
ЛЮДИ: І з твоїм духом.
Диякон, вклонившись, обходить святий престол і північними дверима виходить на солею, стає на звичайне місце та виголошує єктенію.
БЛАГАЛЬНА ЄКТЕНІЯ:
ДИЯКОН: Всіх святих пом'янувши, ще і ще в мирі Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй (і так за кожним проханням).
ДИЯКОН: За принесені й освячені чесні дари Господу помолімось.
ДИЯКОН: Щоб Людинолюбний Бог наш, прийнявши їх у святий, і наднебесний, і мислений Свій жертовник як духовні пахощі, зіслав нам Божественну благодать і дар Святого Духа, помолімось.
ДИЯКОН: Єдність віри і причастя Святого Духа виблагавши, самих себе і один одного, і все життя наше Христу, Богові віддаймо.
ЛЮДИ: Тобі, Господи!
СВЯЩЕНИК з піднесеними руками виголошує:
І сподоби нас, Владико, безбоязно, неосудно насмілитись призивати Тебе, Небесного Бога Отця, і промовляти!..
ЛЮДИ співають молитву Господню.
МОЛИТВА ГОСПОДНЯ “ОТЧЕ НАШ”:
Отче наш, / що є на Небесах.
Хай святиться Ім’я Твоє, хай прийде Царство Твоє.
Хай буде воля Твоя як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
І прости нам провини наші, як і ми прощаєм винуватцям нашим.
І відведи нас від спокуси, та визволи нас від лукавого.
СВЯЩЕНИК: Бо Твоє є Царство, і сила, і слава Отця, Сина, Святого Духа нині, завжди, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
СВЯЩЕНИК, звертаючись і благословляючи людей:
Мир усім.
ЛЮДИ: І духові твоєму.
ДИЯКОН: Голови наші вклонімо перед Господом.
ЛЮДИ: Тобі, Господи.
(СВЯЩЕНИК тихо молиться:
“Дякуємо Тобі, Царю невидимий, що незчисленною Твоєю силою все створив, і з великої милості Твоєї все з небуття в буття привів.
Сам, Владико, зглянься з Неба на тих, що схилили свої голови перед Тобою, бо не перед тілом і кров'ю вони вклонилися, а перед Тобою, Всемилостивим Богом.
Ти ж, Владико, принесені дари на добро нам усім однаково подай, кожному по потребі; тих, що плавають, супроводь; з подорожніми на землі і в повітрі будь; хворих зціли, Лікарю душ і тіл наших”.)
Виголос: Благодаттю, щедротами і людинолюбством Єдинородного Сина Твого, що з Ним благословенний Ти, з Пресвятим і Благим і Животворящим Твоїм Духом нині, і повсякчас, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
(Священик, низько вклонившись Богові перед Святими Тайнами, відступає праворуч від св. трапези і миє руки.
СВЯЩЕНИК молиться: “Зглянься, Господи Ісусе Христе, Боже наш, зі святої Оселі Твоєї і з Престолу слави Царства Твого, і прийди освятити нас, Ти, що вгорі з Отцем сидиш, і тут з нами невидимо пробуваєш; і сподоби могутньою Твоєю рукою подати нам Пречисте Тіло Твоє і Чесну Кров Твою, а через нас – всім вірним Твоїм”.
Поки священик проказує цю молитву, диякон на солеї, перед образом Спасителя, опоясується орарем навхрест. Священик і диякон, кожний на своїм місці, тричі вклоняються, промовляючи про себе: “Боже, милостивий будь до мене, грішного”.)
Коли священик простягає руки і доторкається Святого Хліба, щоб святе Піднесення творити, ДИЯКОН виголошує:
Будьмо уважні!
І входить південними дверима у вівтар. Райські врата й завіса закриваються. СВЯЩЕНИК, підносячи Святий Хліб, виголошує:
Святеє святим!.. (тобто тим, що щиро сповідалися та у повному самозреченні смиренно віддали себе в руки Божі)
ЛЮДИ:
ЄДИН СВЯТ, ЄДИН ГОСПОДЬ...
Єдин Свят, Єдин Господь – Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь.
І одразу співають причасний (кинонік) дня або святого. Також добре усім разом проспівати молитву “Царице моя, Преблагая”.
ПРИЧАСНИЙ (КИНОНІК) НЕДІЛЬНИЙ:
Хваліте Господа з небес, хваліте Його на висотах. Алилуя, Алилуя, Алилуя.
(ДИЯКОН, ставши праворуч священика, промовляє: “Розломи, Владико, Святий Хліб”. СВЯЩЕНИК, з увагою і побожністю розламуючи Святий Хліб на чотири частини, промовляє: “Розломлюється і розділюється Агнець Божий, розломлюваний і неподільний, що завжди споживається і ніколи не вичерпується, а причасників освячує”.
Розломлюючи Святий Агнець, священик кладе частини на дискос знаком хреста вниз, а надрізом – догори. Частину з написом ІС кладе вгорі дискоса, цебто на схід /вона буде покладена до святої чаші/; ХС – внизу, цебто на захід /буде розломлена для священиків та дияконів/; НІ – на північ, і КА на південь /вони мають бути розділені для причасників на стільки дрібних часточок, скільки їх, на думку священика, буде потрібно.
ДИЯКОН, показуючи орарем на святу чашу, промовляє: “Доповни, Владико, святу чашу”. СВЯЩЕНИК бере частину вгорі дискоса з написом ІС, чинить нею знак хреста над святою чашею і, промовивши: “Повнота Духа Святого”, покладає до чаші. ДИЯКОН: “Амінь”.
І взявши теплоту, промовляє до священика: “Благослови, Владико, теплоту”. СВЯЩЕНИК благословляє, промовляючи: “Благословенна теплота святих Твоїх завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні”. ДИЯКОН: “Амінь”. І ДИЯКОН вливає скільки треба, навхрест, до святої чаші, промовляючи: “Теплота віри, повна Духа Святого”. – “Амінь”.
Після цього розділяється часточка ХС – для священнослужителів, та дробляться часточки для мирян.
Священик розділяє дві частини з написом НІ та КА на малі часточки, щоб вистачило всім причасникам, і вкладає їх до причасної чаші (якщо в громаді засвоєна саме така традиція), або ж кладе на великий дискос, щоб умокаючи кожен окремий кусочок в чашу, причащати без загальної ложечки (лжиці), що часто є спокусою для немічних.
Так було покладено Ісусом Спасителем на Тайній Вечері, так причащалися перші християни, і так практикують більшість східних православних Церков.
/Грудних дітей причащаємо лжицею, і тільки Крові Христової, бо вони несвідомо можуть виплюнути Господнє Тіло./
Під час ламання Тіла Христового вірні співають церковний псалом, а братчики, взявши благословення у предстоятеля, обходять храм з тацями для збору пожертв.)
ЦАРИЦЕ МОЯ, ПРЕБЛАГАЯ:
Царице моя, Преблагая, / надіє моя, Богородице!
Захист сиріт і подорожніх Провіднице, / засмучених радосте, покривджених Покрово!
Ти бачиш моє горе, / бачиш мій смуток...
Поможи мені немічному, / скеруй мене як подорожнього.
Ти біду мою знаєш – / полагодь її як хочеш.
Бо не маю я іншої допомоги окрім Тебе, / ні іншої Заступниці,
Ні Благої Утішительки / як Ти, о Богомати.
Охорони ж і покрий мене / на віки вічні. Амінь.
Ламаючи Тіло Христове на частинки, Священик читає (а краще, коли співають усі вірні):
Воскресіння Христове бачивши – поклонімось Святому Господу Ісусу, Єдиному Безгрішному. Хресту Твоєму поклоняємось, Христе, і Святеє Воскресіння Твоє оспівуємо і славимо, бо Ти є Бог наш. Крім Тебе іншого не знаємо, ім'я Твоє призиваємо: прийдіть, усі вірні – поклонімось Святому Христовому Воскресінню, бо через Хрест прийшла радість всьому світові. Повсякчас благословляючи Господа, оспівуємо Воскресіння Його, бо, перетерпівши розп'яття, Він смертю смерть переміг.
Далі Священик читає: “Світися, світися, Новий Єрусалиме, слава-бо Господня над тобою зійшла. Радій нині і веселися, Сіоне; а Ти, Чистая, красуйся, Богородице, Воскресінням Сина Твого.
О Пасхо Велика і Найсвятіша, Христе! О Мудросте і Слово Боже і Сило! Сподоби нас тісніше з'єднатися з Тобою в невечірній день Царства Твого”.)
Усі священнослужителі, які причащаються, також і миряни, побожно схрестивши руки на грудях, усі разом услід за предстоятелем повторюють молитву перед Святим Причастям:
МОЛИТВА ПЕРЕД СВЯТИМ ПРИЧАСТЯМ:
Вірую, Господи, і визнаю, що Ти є воістину Христос, Син Бога Живого, що прийшов у світ грішників спасти, між якими я перший
Ще вірую, що це саме є Пречисте Тіло Твоє, і це саме Чесна Кров Твоя.
Молюся, отже, Тобі: помилуй мене, і прости мені провини мої вільні й невільні, свідомі й несвідомі, чи то в слові, чи в ділі, чи думкою; і сподоби мене неосудно причаститися Пречистих Твоїх Таїн на відпущення гріхів моїх, і в життя вічне. Амінь.
Вечері Твоєї Тайної, Сину Божий, причасником
Хай не в суд і не в осуд буде мені причастя Святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла. Амінь. (Земний поклін.)
(СВЯЩЕНИК побожно вклоняється, бере часточку на долоню правої руки, а ліву підкладає під неї із словами: “Чесне, і Пресвяте, і Пречисте Тіло Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа подається мені, недостойному ієрею /ім'я/ на прощення і відпущення гріхів моїх, на зцілення душі і тіла, і на життя вічне. Амінь”. Після чого причащається Тіла Христового зо страхом і всякою обережністю.
Потім підкладає під бороду ілітон, і побожно приступає до святої чаші, бере її обома руками, промовляючи: “Чесної, і Пресвятої, і Пречистої Крові Господа, Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа причащаюся я, недостойний ієрей /ім'я/ на прощення і відпущення гріхів моїх, на зцілення душі і тіла і на життя вічне. Амінь”. І тричі надпиває з чаші. Тоді, витерши уста свої і край святої чаші ілітоном, що тримає в руці, промовляє: “Це торкнулося уст моїх, і відніме беззаконня мої, і гріхи мої очистить”. Потім призиває диякона, промовляючи: “Дияконе, приступи”.
ДИЯКОН підходить, проказуючи: “Ось, приступаю до Безсмертного Царя. Владико святий, благослови і подай мені Чесне, і Пресвяте, і Пречисте Тіло Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа”. Далі, перехрестившись, побожно підходить з лівої сторони Престолу, вклоняється Святим Дарам, цілуючи при цьому антимінс. СВЯЩЕНИК подає йому часточку Святих Таїн і промовляє: “Чесне, і Пресвяте, і Пречисте Тіло Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа подається священнодиякону /ім'я/ на прощення і відпущення гріхів його, на зцілення душі і тіла і на життя вічне. Амінь”. ДИЯКОН приймає Святий Хліб на долоню правої руки, підкладаючи ліву руку під неї, далі цілує руку священика, відходить до святого престолу ліворуч, і тричі перехрестивши себе часточкою, яку тримає в долонях, споживає.
Тоді підходить і до Чаші Крові: “Владико святий, благослови і подай мені Чесну, і Пресвяту, і Пречисту Кров Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа”. Священик подає дияконові ілітон і підносить до уст святу чашу, з якої той обережно три рази причащається, а СВЯЩЕНИК у той час промовляє: “Дорогоцінної, і Пресвятої, і Пречистої Крові Господа і Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа причащається священнодиякон /ім’я/ на прощення і відпущення гріхів його, на зцілення душі і тіла і на життя вічне. Амінь”. Диякон витирає уста ілітоном і цілує святу чашу, а СВЯЩЕНИК промовляє: “Це торкнулося уст твоїх, і відніме беззаконня твої, і гріхи твої очистить”.
Після причастя священнослужитель читає молитву:
“Дякуємо Тобі, Владико Людинолюбче, Благодійнику душ і тіл наших, що й сьогодні сподобив нас запричаститися Небесних Твоїх і Безсмертних Таїн: прийняти в життя і розуміння наші слово і дію спасіння, і через смирення серця увійти в благодать Всесвятого Твого Духа. Направ нашу путь, утверди всіх нас у вірі Твоїй святій, збережи наше життя і стопи наші укріпи, молитвами та благаннями Славної Богородиці і Вседіви Марії, і всіх святих Твоїх”.
Потім покриває чашу покрівцем.)
Відчиняють Райські врата. СВЯЩЕНИК зачитує вірним правила допуску до причастя:
ДО ПРИЧАСТЯ ДОПУСКАЮТЬСЯ:
Усі вірні, які належним чином приготувалися до Святого Таїнства
– попереднім постом, молитвами, всепрощенням та покаянням;
– в день причастя з полуночі нічого не їли (крім окремих випадків: малі діти, хворі, немічні, вагітні тощо);
– сповідалися;
– і, що найважливіше, робили це від душі, з щирим серцем, бо інакше Святе Таїнство Причастя не тільки не стане нам на спасіння, але може вчинитися й на осуд.
ДИЯКОН, вклонившись один раз, бере з престолу ілітон, побожно приймає святу чашу від священика, підходить до Райських врат, підносить святу чашу перед народом і виголошує:
Зі страхом Божим, і вірою приступіть!
ЛЮДИ: Благословен, хто йде в ім’я Господнє. Бог Господь, і з’явився нам.
Усі причасники, перехрестившись, чинять поклін. Затим побожно, склавши руки навхрест на грудях, один по одному підходять до причастя, широко відкривши уста. Хреститися ні перед чашею, ні після уже не можна, аби випадково не штовхнути її.
СВЯЩЕНИК бере від диякона святу чашу (або якщо причащає з великого дискоса – то виносить його), відкриває покрівець і, причащаючи, промовляє:
Причащається раб Божий
(Під час причастя диякон /або братчик/ підкладає ілітон під підборіддя причасникові, а по причасті витирає уста його тим самим платом. Причасник, не цілуючи чаші, так само щоб не штовхнути її, а також аби не затримувати інших причасників, відходить до запивки.)
Причащаючи дітей до семи років, СВЯЩЕНИК промовляє: Причащається дитя Боже
Під час причастя вірних, усі люди співають:
ПРИЧАСНИЙ СТИХ ДЛЯ МИРЯН:
Тіло Христове прийміте, прийміте, / джерела безсмертного споживіте, споживіте.
Також добре тут проспівати й однойменний ЦЕРКОВНИЙ ПСАЛОМ:
ПСАЛОМ “ТІЛО ХРИСТОВЕ”:
Тіло Христове прийму / Спаса і Господа мого,
В серце смиренне візьму / Вічного Бога живого. } 2 рази
Ч
ашу спасіння прийму / Тіла і Крові святої,
Боже Ім’я призову / Дателя жизні благої. } 2 рази
Господа мого з Небес / не перестану хвалити,
Серед покути і сліз / Бога во вишніх молити. } 2 рази
Боже, молю я Тебе: / вислухай голосу мого.
Спасе, помилуй мене, / і бережи м’я від злого. } 2 рази
В кінці причастя співається:
Чашу спасіння прийму, ім’я Господнє призову. Алилуя, Алилуя, Алилуя.
Після причастя вірних СВЯЩЕНИК і ДИЯКОН входять у вівтар і ставлять Святощі на престолі. ДИЯКОН згортає з дискоса до чаші часточки, обтирає губкою дискос уважно, пильно і побожно, а СВЯЩЕНИК при тому стиха промовляє:
Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, Кров’ю Твоєю Чесною, молитвами святих Твоїх.
Диякон малим покрівцем накриває святу чашу, а на святий дискос кладе звіздицю, копіє, ложечку і другий покрівець, і все те покриває складеним Воздухом.
СВЯЩЕНИК обертається обличчям до людей і, благословляючи їх рукою, промовляє:
Спаси, Боже, людей Твоїх і благослови надбання Твоє.
Повертається до св. престолу і, взявши кадило, тричі кадить його, промовляючи:
Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя.
І віддає кадило.
ЛЮДИ:
МИ БАЧИЛИ СВІТЛО ІСТИННЕ...
Ми бачили Світло істинне, / прийняли Духа Небесного, /
Знайшли Віру правдивую, / Нероздільній Тройці поклоняємось, /
Бо Вона спасає нас...
(ДИЯКОН стає на праве коліно; СВЯЩЕНИК ставить йому на голову св. дискос; ДИЯКОН обома руками приймає його і, повернувшись до Райських врат та вклонившись вірним, нічого не промовляючи відходить до св. жертовника і ставить на нього дискос.
СВЯЩЕНИК, вклонившись, бере святу чашу, робить нею знак хреста над антимінсом, виразно промовляючи: “Благословен Бог наш”.)
Тоді повертається до Райських врат і, благословляючи святою чашею народ, виголошує:
Завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні.
Після цього священик відходить до жертовника, ставить там Святощі і кадить, зі словами “Вознесися на Небеса, Боже…”)
ЛЮДИ: Амінь.
ХАЙ ПОВНІ БУДУТЬ УСТА НАШІ...
Хай повні будуть уста наші / похвалою Тобі, Господи, /
Щоб ми оспівували славу Твою, / бо Ти сподобив нас причаститися /
Святих Твоїх Божественних, Безсмертних і Животворчих Таїн. /
Збережи нас у Твоїй Святині / увесь день навчатися правди Твоєї. /
Алилуя, Алилуя, Алилуя.
ДИЯКОН, вийшовши північними дверима і ставши на звичайному місці, виголошує:
ЄКТЕНІЯ ПОДЯКИ:
ДИЯКОН: Станьмо побожно, прийнявши Божественні, Святі, Пречисті, Безсмертні, Небесні і Животворчі Незмірні Христові Тайни, подякуємо Господу.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Заступи, спаси, помилуй і хорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
ДИЯКОН: Дня всього звершеного, святого, спокійного і безгрішного виблагавши, самі себе, й один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо.
ЛЮДИ: Тобі Господи.
СВЯЩЕНИК, згорнувши антимінс, бере Євангеліє і, тримаючи його просто, чинить ним над антимінсом знак хреста й виголошує:
Бо Ти є освячення наше, і Тобі славу віддаємо: Отцю, Сину, Святому Духу нині, завжди, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
СВЯЩЕНИК: 3 миром вийдімо.
ЛЮДИ: 3 іменем Господнім.
ДИЯКОН: Господу помолімось.
ЛЮДИ: Господи, помилуй.
СВЯЩЕНИК виголошує Заамвонну молитву:
Господи, Ти благословляєш тих, що Тебе благословляють, і освячуєш тих, що на Тебе надію покладають. Спаси людей Твоїх і благослови надбання Твоє; повноту Церкви Твоєї збережи, освяти тих, що люблять красу дому Твого, прослав їх Божественною Твоєю силою і не лиши нас, що надіємось на Тебе.
Мир світові Твоєму подай, церквам Твоїм, священикам, Богом береженій Україні нашій, парафіянам святого храму цього і всім людям Твоїм. Бо всяке благе даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла; і Тобі славу, подяку й поклоніння віддаємо: Отцю, Сину, Святому Духу нині, і повсякчас, і на віки вічні.
ЛЮДИ: Амінь.
[Тут буває велике освячення води на Водохреще, також водосвяття та освячення свічок на Стрітення Господнє]
ХАЙ БУДЕ БЛАГОСЛОВЕННЕ ІМ’Я ГОСПОДНЄ...
Хай буде благословенне ім'я Господнє віднині і довіку (тричі).
(Поки священик читає Заамвонну молитву, диякон, вклонивши голову, стоїть перед іконою Христа і тримає орар майже до кінця молитви /до слів “Отцю, Сину, Святому Духу”/. Опісля, перехрестившись, заходить у вівтар через північні двері, і стає на коліно, схиливши голову на престол, щоб священик благословив його на споживання Святих Дарів.
Після молитви СВЯЩЕНИК входить Райськими вратами і тихо проказує Молитву перед споживанням Святощів, благословляючи диякона:
“Ти Сам є сповнення Закону і пророків, Христе Боже наш, що сповнив усе, Отцем встановлене. Наповняй радістю та веселістю серця наші завжди: нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь”.
ДИЯКОН споживає Святощі зі страхом та обережністю.)
СВЯЩЕНИК благословляє народ, виголошуючи:
Благословення Господнє на вас, Його благодаттю і людинолюбством завжди: нині, і повсякчас, і на віки віків.
ЛЮДИ: Амінь.
СВЯЩЕНИК (обернувшись до престолу): Слава Тобі, Христе Боже, Надіє наша, слава Тобі!
ЛЮДИ: Слава Отцю, Сину, Святому Духу нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь. / Господи, помилуй, Господи, помилуй, Господи, помилуй. Благослови.
СВЯЩЕНИК (з хрестом у руках) виголошує відпуст:
Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, преподобних і богоносних отців наших, святого
ЛЮДИ: Амінь.
ЛЮДИ: Святу Українську Незалежну Апостольську Православну Церкву, / і Владику нашого, Преосвященного Олега
І співають Молитву за Україну.
МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ:
Боже, Великий, Єдиний, / нам Україну храни.
Волі і світла промінням / Ти її осіни.
Світлом науки і знання / нас усіх просвіти,
В чистій любові до краю / Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже Єдиний: / нам Україну храни.
Всі Cвої ласки й щедроти / Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю, дай доброго цвіту.
Щастя дай, Боже, народу на многії, благії літа...
Після цього СВЯЩЕНИК виходить на амвон для ПРОПОВІДІ, після якої – БЛАГОСЛОВЕННЯ ВІРНИХ СВЯТИМ ХРЕСТОМ.
Під час благословення диякони або причетники роздають вірним антидор (просфори від Проскомидії), в кінці стоїть братчик з тацею для збору пожертв.
Коли священик повернеться у вівтар, то закриваються Райські врата й завіса, а СВЯЩЕНИК виходить для звершення ОСВЯЧЕННЯ ВОДИ, ПАНАХИДИ або МОЛЕБНА, якщо вони є.
ЗМІСТ
Від автора ……………………………………………………………………
ПОРЯДОК ЦЕРКОВНИХ БОГОСЛУЖІНЬ
Добове коло богослужінь ………………………………………………..
Тижневе коло богослужінь ………………………………………………
Річне коло богослужінь ………………………………………………….
ВСЕНІЧНА
Вечірня ……………………………………………………………………….
Утреня ……………………………………………………………………….
ЛІТУРГІЯ
Проскомидія ………………………………………………………………………
Літургія оголошених …………………………………………………………..
Літургія вірних …………………………………………………………………
Причастя ………………………………………………………………………..
ПРИЧАСТЯ. БУКВА І ДУХ (СТАТТЯ) ……………………………………………….
ДОДАТКИ
ДОДАТОК 1.
ОСОБЛИВОСТІ СЛУЖІННЯ У ЦЕРКВІ СОБОРНОПРАВНІЙ
Іконостас …………………………………………………………………………..
Сидіння у Храмі …………………………………………………………………..
Велике Панікадило ……………………………………………………………….
Сповідь ……………………………………………………………………………
Причастя ………………………………………………………………………….
Цілування рук …………………………………………………………………….
Пожертви, десятина тощо ………………………………………………………..
ДОДАТОК 2.
БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ СВЯТОГО ІОАННА ЗЛАТОУСТОГО …………………..